"Працювати задля миру до останньої хвилини". Уривок із книги Пйотра М. Маєвського "Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи"

Що читаємо? Пйотр М. Маєвський "Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи", видавництво "Локальна історія" , 2024 рік

У книжці польського історика Пйотра М. Маєвського "Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи", яку в перекладі Андрія Павлишина видає видавництво "Локальна історія" описано міжнародну кризу, що сталася 1938 року й ледь не призвела до передчасного спалаху Другої світової війни. 

На тлі щоразу більших апетитів нацистської Німеччини перед світовими демократіями постало питання: боротися чи капітулювати? Врешті західні союзники зрадили Чехословаччину й віддали її на поталу Гітлерові. Пйотр М. Маєвський розповів про те, як 1938-го Захід замість війни обрав ганьбу, у чому схожість між Гітлером і Путіним та як Україна зламала прокляття Мюнхена – 1938.

27 вересня 1938-го, вівторок, Лондон 

Резиденція прем'єр-міністра Великої Британії, Давнінґ-стріт, 10

О 20:00 за лондонським часом, приблизно тоді ж, коли німецькі танки котилися вулицями Берліна, прямуючи до бойових позицій біля кордону з Чехословаччиною, на Давнінґ-стріт, 10 у Лондоні прем'єр-міністр Великої Британії, ледве тримаючись на ногах від втоми, сів перед мікрофоном Бі-Бі-Сі, щоб виступити з радіозверненням. Воно було адресоване не лише жителям імперії. Через потужний передавач, розташований у Люксембурзі, неподалік кордонів Райху, радіо Ер-Те-Ель водночас транслювало німецьку версію промови.

Чемберлен більше не міг приховувати, що міжнародна ситуація стала абсолютно критичною. Кілька годин тому його кабінет ухвалив рішення про мобілізацію військово-морського флоту. Також було віддано наказ про підготовку до протиповітряної оборони країни. Проте глава британського уряду не зміг дібрати слів, які бодай би трохи підбадьорили населення, що опинилося перед обличчям нової війни. Замість цього він просторікував про незліченні подяки, що надходили на його адресу з усього світу, і з Німеччини також, за наполегливість у збереженні миру.

Якщо раніше я відчував тягар моєї відповідальности, то читання цих листів зробило його майже нестерпним, — зізнавався Чемберлен слухачам. — Як жахливо, нереально та неймовірно, що ми будемо тут копати окопи й одягати протигази через чвару в далекій країні, між націями, про які ми нічого не знаємо. Ще неможливішим видається те, що суперечка, яка була вже загалом вирішена, стане приводом для війни[1].

Це не ті слова, які нації очікують від своїх лідерів у годину випробувань. Війна, яку ми ось-ось змушені будемо розпочати, властиво не має жодного сенсу, — здавалося, визнавав зневірений прем'єр-міністр. Він, мабуть, навіть не зауважив, що тим самим смертельно образив чехів. Один із них пізніше сказав, що "старечий голос Чемберлена прошивав тіло, мов свинець". Якщо хтось на берегах Влтави все ще мав якісь ілюзії щодо його постави, то заяви про "чвару в далекій країні" і "нації, про які ми нічого не знаємо" повинні були до болю чітко засвідчити, наскільки неважливою була Чехословаччина з погляду мешканця Давнінґ-стріт, 10.

Невілл Чемберлен

Набагато більше розуміння Чемберлен виявляв до німців та їхнього фюрера, про яких він говорив, поєднуючи сердечність і повагу: "Він сказав мені приватно, що коли питання судетських німців буде вирішено, то це стане кінцем німецьких територіальних претензій у Європі", — наївно запевняв прем'єр-міністр своїх співвітчизників. 

Єдиною перешкодою, що стоїть на шляху мирного врегулювання, є незрозуміла поквапливість, із якою диктатор хотів би окупувати всю спірну територію. Прем'єр-міністр прокоментував цей факт із певним розчаруванням, але водночас заявив: "Я не втрачаю надії на мирне врегулювання і не припиняю своїх зусиль, спрямованих на досягнення миру, доки залишається бодай якийсь шанс на мир. Я не завагаюся навіть втретє навідатися до Німеччини, якщо вважатиму, що це принесе щось добре".

Важко було позбутися враження, що прем'єр-міністр насправді адресував ці слова Гітлеру і благав його про ще одну зустріч. Британців його аргументація, найімовірніше, у кращому разі могла би дезорієнтувати. Схоже було, що майбутня війна не має жодного сенсу, а крім того, глава уряду Його Королівської Величности не переконаний, що правота — на боці чехів. Військові приготування, які він наказав провести, прем'єр-міністр представляв так, щоб громадськість, не дай Боже, не подумала, що дійсно доведеться воювати:

Не хвилюйтеся, коли почуєте, що чоловіків призивають до протиповітряної оборони або на кораблі. Це лише запобіжні заходи, які кожен уряд повинен вживати в такі часи. Але вони не конче означають, що ми рішуче налаштовані на війну або що війна неминуча.

Насамкінець Чемберлен знову повернувся до сенсу ведення війни та захисту Чехословаччини. Крізь пацифістський ідеалізм тепер чітко проступав прагматичний розрахунок:

Хоч як би ми співчували маленькій нації, якій загрожує великий і могутній сусід, за жодних обставин ми не можемо допустити, щоб уся Британська імперія була просто втягнута у війну власним коштом. Якщо ми вже маємо воювати, то це має бути загроза більша, ніж існуюча. Я до глибини душі миролюбна людина. Збройні конфлікти між націями є для мене жахіттям; проте якби я був переконаний, що якась нація вирішила запанувати над світом силою або страхом, то відчував би, що мушу протистояти їй. [...] Війна — це, зрештою, страшна річ, і перш ніж вступати в неї, ми повинні абсолютно чітко усвідомлювати, що на кону стоять справді важливі питання і що заклик ризикувати всім заради їх захисту, коли на кону всі можливі наслідки, справді годі відкинути.

На голови чехословаків вилили ще одне відро крижаної води. Жодних ілюзій, панове, — таким був висновок із промови. Ваша справа не варта того, щоб за неї гинули британці.

А поки що я прошу вас якомога спокійніше дочекатися подій наступних кількох днів, — звернувся Чемберлен до слухачів. — Поки війна не почалася, завжди є надія, що їй можна запобігти, і я маю намір, як ви знаєте, працювати задля миру до останньої хвилини.

Поки прем'єр-міністр промовляв у мікрофон, у сусідній кімнаті його радник Вілсон із власної ініціативи накидав проєкт депеші із закликом до Чехословаччини цілковито капітулювати і прийняти всі вимоги Гітлера. Він шокував навіть главу британської дипломатії лорда Галіфакса, який разом із Вілсоном чекав, коли закінчиться радіозвернення Чемберлена. Послання так і не було надіслане, проте сер Горас, здається, шостим чуттям відчув, про що саме йдеться прем'єр-міністрові уряду Його Королівської Величности[2].

[1] Уся промова за: N. Chamberlain, The Struggle for Peace, London 1939, p. 274–276. Пор.: D. Vaughan, Battle for…, op. cit., p. 71–72. Оригінальний авдіозапис виступу: https://www.youtube.com/watch?v=vi_qfxsp2Pk (перегляд 04.10.2018).

[2] The Diaries of Sir Alexander Cadogan…, op. cit., запис від 27.09.1938, p. 108.