Українська правда
Історична правда

Вулиці Ґедройця не буде? "Свободі" дорога Тверська у Києві

Олександр Зінченко _ Четвер, 15 листопада 2018, 20:27
Версія для друку
Олександр Зінченко
Історик, журналіст (Київ)

У далекому 1901 році вулицю Звіринецьку вирішили перейменувати на Тверську. "Щоб було як в Москві" – стверджують київські краєзнавці. Бо поруч знаходилася вулиця Ямська. І це сполучення звучить як в улюбленій пісні московських візників: "По Тверской-Ямской, да по Питерской!"

Чому московським візникам подобалися назви Тверська-Ямська – можна зрозуміти. Але як показують результати сьогоднішнього поіменного голосування у Київраді, є дві фракції, які не дали жодного голосу, щоб московських назв стало менше на мапі української столиці.

Але від фракції "Єдності", ніхто і не очікував дива. Натомість позиція "Свободи" – здивувала.

Результати поіменного голосування показують, що "Свобода" не дала жодного голосу за перейменування Тверської.

 Дві фракції Київради не дали жодного голосу за перейменування Тверської - на Гедройця: "Єдність" та "Свобода"

Один з лідерів фракції "Свободи" у Київраді – Юрій Сиротюк – висловився в тому сенсі, що перейменуємо вулицю в Києві на честь Ґедройця, коли у Варшаві перейменують вулицю на честь Бандери.

Можливо, у "Свободі" не дуже добре знають історію. Із задоволенням інформую.

Єжи Ґедройць – один з найбільших у повоєнній Європі лобістів відновлення української Незалежності.

Саме Ґедройць був одним з тих, хто переконував західний світ у необхідності справедливого вирішення українського питання на європейській політичній карті.

У 1918 році, коли Україна спробувала проголосити незалежність, Заходу було глибоко наплювати на українські сподівання збудувати свою державу. А вірних союзників і інтелектуалів-лобістів української Незалежності у світі було обмаль.

Тоді Польща хотіла вгамувати свої апетити за рахунок українських Галичини та Волині. Більшовицька Росія мріяла про світове панування. Небільшовицька Росія – про "єдіную і нєдєлімую". Антанта розділяла інтереси Польщі та відновлення "єдіной і нєдєлімой" (трохи суперечливо, але на те нема ради). Німеччина і Австрія зализували рани. Україна нікому на Заході не була потрібна.

Цим і скористалися Польща Пілсудського та Росія Леніна у Ризі, в 1921 році. Основну частину українських земель вони поділили поміж собою.

Протягом міжвоєнного двадцятиліття Україна була розділена поміж чотирьох чужих держав.

Ґедройць розумів необхідність незалежної України на світовій карті. Бо без незалежної України першою жертвою російської агресії ставала Польща. І тому Ґедройць витрачав для популяризації цієї ідеї багато сил.

Єжи Ґедройць пояснює Збіґнєву Бжезинському, як грати на "Великій шахівниці". Літературний інститут, 1963 рік

 

Він боровся за українську незалежність словом – на сторінках часопису "Культура". Він робив для української культурної дипломатії в світі більше, ніж багато хто з українців. "Розстріляне відродження" видав Ґедройць, і саме він є автором цього – тепер крилатого – визначення для знищеного Москвою покоління українських геніїв слова.

Як переконати поляків, що їм нема чого робити у Львові та Луцьку? Ґедройцю знадобилося кілька десятиліть, щоб фраза "Без незалежної України не буде вільної Польщі" лягла в основу східної політики нашої західної сусідки.

І саме тому Польща стала першою країною, яка визнала українську незалежність у 1991 році. І це розпочало "ефект доміно" у справі визнання нашої незалежності в світі – чого так не вистачало сто років тому.

У Росії свого Ґедройця не було. І тепер ми маємо справу з військовою російською агресією. Польщу від Росії відрізняє те, що там був Ґедройць. І завдяки Ґедройцю ми маємо з Польщею значно менші проблеми, ніж з Росією.

Без Ґедройця до московського "Крим – наш!" ми б зараз мали ще й варшавське "Львів – наш!" Але саме Ґедройць переконав поляків у безперспективності і небезпечності такого підходу.

 Визначення для знищеного Москвою покоління українських геніїв слова теж вигадав Ґедройць. Книжку видало його видавництво у Парижі

Власне ключова проблема наших стосунків із Польщею полягає в тому, що уряд в цій країні сформувала партія, яка є дзеркальним відображенням української "Свободи". А тому вулиці Бандери у Варшаві не буде поки там керує сестра-близнючка української "Свободи". Нема сенсу "Свободі" скаржитися на своє відображення у польському дзеркалі.

Сьогодні фракція "Свободи" у Київській міській раді одним пострілом прострілила собі обидві ноги. Одну – коли залишили на карті московську назву, другу – бо не перейменували цю вулицю на честь одного з тих ключових борців за українську незалежність, хто не мав жодної краплі української крові.

Правдою є те, що "Свобода" не є єдиним автором сьогоднішнього провалу в Київраді.

Не вистачило 13 голосів для позитивного рішення.

"Свобода" могла дати 14. Але присутніми в залі було 10. І жодного голосу – "за".

"Солідарність" проголосувала масово (32 голоси), але могла бути більш дисциплінованою та переконливою у своєму голосуванні (з присутніх – 5 утрималися, 11 просто не проголосували).

На першому місці за дисциплінованістю голосування і на другому – за масовістю виявилася "Київська команда" (9 голосів "за" - всі, хто був присутній з 17 членів групи).

"Батьківщина" теж була масовою – депутати були масово відсутні під час голосування (з 17 членів фракції проголосували 5 "за" і 2 – не голосували).

Для повторного голосування є великий потенціал.

Бо зараз позиція Київміськради є вразливою для критики. Київ лишається єдиним містом в Україні, яке не вклалося у терміни, що були передбачені декомунізаційним законодавством. У Києві до сьогодні не замінені таблички із назвами перейменованих вулиць.

У більшості міст на сході – у Харкові, чи наприклад, в Бахмуті – назви були змінені вчасно, а нові таблички на домах з’явилися протягом 3-4 місяців іще три роки тому. У Києві "не дійшли руки".

Столичне місцеве самоврядування не тільки не стало взірцем для решти країни – навпаки: тут виявилися неспроможні вчасно зробити те, про що менші міста вже і згадувати забули, коли зробили.

Сьогодні Київрада нарешті проголосувала за зміну низки анахронічних назв: площу Червона Пресня – на Щекавицьку площу, вулицю Желябова – на Марії Капніст, провулок Баумана – на провулок Фузиків. Вулиця Сабурова отримала назву на честь неймовірного Сержа Лифаря. І з цим нас всіх належить привітати.

Є формальна можливість повернення Київської міської ради до питання цього перейменування - зробіть це! 

Бо коли на п'ятому році від початку російської агресії проти України бачиш у Києві назви Тверська та Ямська – не розумієш, чи в нас Київрада, чи Моссовет.

P.S. Кажуть, про Ґедройця ніхто нічого не знає.

Стаття професора Юрія Шаповала "Пан Редактор. Єжи Ґєдройць та його спадщина"

Перша серія його ж документального фільму "Єжи Ґєдройць. Магічна сила слова"

 Друга серія документального фільму "Єжи Ґєдройць. Магічна сила слова":

Спецвипуск проекту "Розсекречена Історія" про Єжи Ґєдройця:

"Автобіографія у чотири руки" Єжи Ґедройця вийшла друком у видавництві "Дух і Літера" у 2017 році.





ОУН і УПА в порівняльному контексті

16.01.2019 _ Олександр Пагіря
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter