Історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати

Сьогодні наші сусіди, поляки, на національному рівні вшановують жертв Волинської трагедії - складної сторінки нашої спільної історії, яка продовжує розділяти Київ та Варшаву. Офіційно це звучить в кращих традиціях чергової антиукраїнської пропаганди - Національний День пам'яті щодо поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.

Ми, українці, з повагою і співчуттям ставимося до болю кожної родини, які втратили близьких у ті страшні роки. Водночас, не можемо і не маємо права мовчати про українські жертви - мирне населення, яке загинуло внаслідок польських репресій, переслідувань і етнічної чистки на тих самих землях.

Минулого року колеги з Сейму вчергове ухвалили постанову, в якій назвали ці події "злочином геноциду, вчиненим проти поляків українськими націоналістами". Більше того, відтепер 11 липня названо Національним Днем пам'яті щодо поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки. Указ про встановлення пам'ятної дати президент Польщі Анджей Дуда підписав на початку липня, затвердивши відповідне рішення Сейму.

Чи може українець чи український парламент позитивно сприймати такі рішення? Однозначно, ні.

Наші польські колеги, які закликають у цій же постанові "до проведення всіх просвітницьких заходів, які стануть основою для співпраці між Польщею та Україною", мають розуміти, що історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати.

На початку 2000-х років між нашими країнами існувало спільне розуміння необхідності примирення. Було зроблено виважені, державницькі кроки в цьому напрямку та запропоновано історично коректну та універсальну формулу "вибачаємо і просимо вибачення", на грунті якої мали бути побудовані спільні історичні розвідки, які б поставили крапку у цій складній темі.

На жаль, останні рішення польських колег свідчать про те, що цей підхід чомусь давно втратив свою актуальність і як бачимо насправді - політичну доцільність.

Попри це, я вірю в силу українсько-польського примирення. Бо саме так і будується європейське майбутнє - на взаємній повазі, правді та спільному інтересі. Звісно, якщо в основі не лежить шовінізм.

Хотілося б, що у Варшаві, яка навідміну від Києва, продовжує жити спокійним мирним життя, згадали про це. Тому закликаю польську сторону до подальшого діалогу. Україна відкрита до створення спільної комісії істориків, до глибшого архівного дослідження, до взаємного вшанування усіх жертв - без виключень.

Більшість міфів Волинської трагедії тоді буде розвінчано і справедливо розставлено крапки над і. Й не доведеться політикам та ЗМІ формувати нові неіснуючі історичні симулякри.