Як фальсифікують історію?
Комуністичний окупаційний режим скоїв щодо України стільки злочинів, що не потрібно дописувати йому вигадані
Тільки правда створює найцінніше, що може бути у суспільстві - взаємну довіру громадян і повагу до самих себе, до свого народу, його історії.
Тому на істориках, й особливо вчителях історії, лежить велика відповідальність. За те, щоби цю правду донести до молодого покоління, яке гостро відчуває фальш. І, відповідно, шукає іншої інформації, яка, на жаль, може носити теж викривлений, але в інший бік, характер.
Тому перепощення фальшивого наказу Жукова, наприклад, може зіграти на користь теорії "дєдивоєвалі" та "одіннарот".
Як фальсифікують історію?
Спосіб 1. Повністю фальшується вихідний документ. Напевно, найзнаменитішою в цьому плані підробкою є так званий Краледвірський рукопис, в якому викладено "відомості" про найдавнішу історію чехів.
Якісно виготовлений на справжньому старому пергаменті чеськими просвітителями Ганкою та Ліндою у 1817 році, він аж до середини ХХ століття уводив в оману істориків (потрапив навіть до праць Льва Гумільова).
Спосіб 2. Умисно редагується документ у потрібному для публікатора дусі. Саме так з'явився на світ божий "наказ Жукова про виселення українців". Публікатор (кандидат історичних наук Василь Марочкін) умисно "обрізав" останній рядок з документу.
А він такий: "Украинцы! Этот приказ находится в руках Германского Верховного Командования". До того ж він не вказав, що документ являє собою німецький метелик і, відповідно, зберігається в архіві саме в такому виді.
Спосіб 3. Гра з перекладом документу та контекстом його створення. Саме така доля спіткала Конституцію Пилипа Орлика – дійсно визначну пам'ятку правової думки, але не реально діючий нормативно-правовий акт.
В оригіналі назва є такою: "Договоры и Постановлεnѧ Правъ и волностεй войсковыхъ мεжи Яснε вεлможнымъ εго милостю паномъ Филиппомъ Орликомъ новоизбраннымъ Войска Zапорожского гεтманомъ, и мεжи εнεральними особами, полковниками и тымъ жε Войскомъ Zапорожскимъ сполною з обоихъ сторонъ обрадою утвεржεnnыε и при волной εлεкції формалною присягою ωт того жъ Яснε вεлможного гεтмана потверженnые року ωт Рождεства Христова αψί, м[εся]ца априля дня ε".
В перекладі латиною "Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis". Думаю, тепер зрозуміло, звідки взявся міф про першу у світі конституцію.
Додам лише, що конституціями в першій Речі Посполитій, до культури якої, зрозуміло, були так чи інакше причетні освічені українці, називали усі постанови сеймів.
Наприклад, усім історикам добре відома Радомська конституція 1505 року "Nihil novi". І перша в Європі справжня конституція – таки польська. Це Конституція 3 травня 1791 р.
Спосіб 4. Вигадується факт, який поміщається до цілком достовірного контексту. Фактом, наприклад, була оборона Москви восени 1941 року. І героїзм, і реальні подвиги у ній мали місце.
Але серед них було поміщено повністю вигаданий редакцією фронтової газети подвиг панфіловців біля роз'їзду Дубосєково.
В наших українських реаліях до цілком достовірного контексту сталінщини поміщено факти "розстріляного з'їзду кобзарів", "800 харківських (або львівських, тут є варіанти фейку) студентів, розстріляних за бажання складати іспит українською, а не російською мовою", "3000 українських дівчат, утоплених в колимських болотах, щоб не народжували бендерівців".
Інколи автори вигадок доволі швидко ідентифікуються, як це було з авторами панфіловської історії або з автором історії про розстріляних студентів. Інколи має місце так звана міська легенда, тобто поступове й колективне перетворення чуток на доведений факт.
Спосіб 5. Перетворення художнього слова, тобто вигадки, на історичний факт. Виник за доби масових комунікацій. Чарівна сила митецького слова або ще краще – відео або кіно – створює неправдиві уявлення і навіть спомини про події.
Хрестоматійний приклад – шедевр Ейзенштейна "Панцерник Потьомкін". Епізоди з розстрілом матросів під брезентом та розстрілом на великих сходах (пам'ятаєте дитячий візочок, який котився по сходинках?) є чистою вигадкою геніального режисера.
Але у спогади деяких потьомкінців брезент потрапив. І навіть у пам'ятнику повсталим увічнений.
Спосіб 6. Реальний історичний факт домислюється вигадками у бажаному для фальсифікатора дусі. Такою виглядає розміщена у багатьох інтернет-джерелах історія підриву греблі ДніпроГЕС у серпні 1941 року.
Греблю дійсно підірвали аби хоч якось затримати наступ німецьких військ на Лівобережну Україну (наскільки це мало ефект – інша справа). Задля зменшення обсягу неминучої повені з верхнього водосховища протягом кількох днів до підриву спускали воду.
Зрозуміло, що негативні наслідки підриву греблі та повені були. Але НЕ було 30-метрової хвилі, яка нібито докотилась до Нікополя.
Розрахунки, зроблені гідротехніками, показують, що максимальна висота хвилі в районі Хортиці могла бути 1,5 метри. І вся ця вода протягом максимум доби розійшлась по річках-припливах Дніпра.
Зрозуміло й те, що були загиблі від повені. Але не 100 тис. осіб: стільки людей фізично не було у поймі Дніпра на той момент.
Цікаво, що псевдоісторику, який наприкінці 80-х років минулого століття висмоктав з пальця хвилю і кількість жертв, уже тоді говорили, що так не можна спотворювати історію. Але у нього був "залізний" аргумент: я патріот, а ви – ні!
Нагадаю золоті слова Томаша Масарика "Патріотизм не може ґрунтуватися на брехні". Так він відповів захисникам Краледвірського рукопису, які наполягали на тому, що заради ідеї можна й прибрехати.
У мене нема претензій до користувачів Фейсбуку, які некритично перепощують такі фейкові історії, не будучи при тому вченими чи журналістами.
А ось від останніх все ж таки вимагається хоча би елементарний фактчекінг та критичне осмислення матеріалу, який вони збираються друкувати. Інакше над нами буде сміятися увесь світ, як сьогодні ми сміємося з вигадок фейкісториків а ля "Бебик".
Я вже не кажу, що багата, цікавюща, трагічна та велична, весела та сумна історія українського народу не заслуговує на таке з нею поводження.
