Зелена груша для слуг народу

Генеральному прокурору надали додаткові повноваження, вироки за державну зраду дозволили виносити за рішенням більшості колегії присяжних (до того була потрібна згода усіх), а головне – була відновлена цензура, урочисто скасована за кілька років до того. Королю і вірним йому депутатам, втім, це не допомогло. І вже невдовзі їх знесла хвиля нової революції.

Перед тим як допомогати опонентам створювати чіткий і зрозумілий для всіх "образ ворога", варто іноді поміркувати про наслідки.

Я вже не кажу про перелистування історичної літератури. Всім і так зрозуміло, що читання і навчання у когось, окрім "конкурентожера" Мілованова, не є сильною стороною нинішніх слуг народу.

 
Мабуть, одна з найвідоміших карикатур Франції усіх часів 

А іншим пропоную згадати про повчальну історію початку позаминулого сторіччя. Отже...

Одним з найвідоміших французьких журналістів і видавців початку XIX сторіччя був Шарль Філіпон.

 
Шарль Філіпон
фото: надар

Щоправда, перед тим як стати видавцем він уславився як художник і карикатурист. Ще за доби Реставрації Бурбонів Філіпон був серед тих, кто готував альбом "Силует".

Але, на відміну від колег, свої роботи передбачливо не підписував. Відтак, коли усю редколегію потягнули до суду, Шарль уникнув переслідувань.

Втім, вже невдовзі відбулася Липнева революція. Бурбонів скинули.

А новим королем проголосили їхнього далекого родича Луї-Філіппа. Той намагався демонструвати близькість до народу, щоранку виходив на балкон свого палацу, щоб поспілкуватися з публікою, прогулювався паризькими вулицями без охорони і навіть особисто відвідав перше засідання парламенту.

 
Король Франції Луї-Філіп
Портрет: Франц вінтерхальтер 

А ще, як справжній "король-громадянин", скасував запроваджені попередниками обмеження свободи преси і проголосив її вільною.

Видавці та редактори поквапилися скористатися щасливою нагодою і почали масово друкувати карикатури. Які у більшості своїй викривали зловживання... Поро… – пардон – Бурбонів.

Свого "визволителя" Луї-Філіппа преса майже не чіпала – вочевидь із вдячності.

Винятком був саме Філіпон.

Адже він вважав своїм обов'язком викривати будь-яку владу – і стару, і нову. І саме для цього заснував власний – щотижневий - часопис "Карікатюр", редактором якого став сам Оноре де Бальзак.

 
Рекламний плакат часопису La Caricature

Редакторство Бальзака не означало, що в тижневику переважали тексти. Навпаки. Головними були саме карикатури. Які до того ж не просто ілюстрували замітки, як це було в інших виданнях, а співіснували з текстами на рівних.

Це було ноу-хау Філіпона. Яке забезпечило "Карікатюр" шалений успіх.

Згодом, англієць Вільям Теккерей зазначав, що часописи цього видавця "були впливовішими за обидві палати парламенту". Оскільки ж "Карікатюр" була не просто успішною, а й опозиційною, це зрештою почало дратувати й "короля-громадянина".

Видавцю почали натякати, що треба бути обережнішим.

Але він погодився лише прибрати із заголовку часопису згадку про політику. Не змінивши змісту видання.

І тоді часопис закрили, а самого Філіпона кинули за грати – звісно, за рішенням суду. Все ж таки Луї-Філіпп хотів бути конституційним монархом, а не якимось тираном.

Невдовзі в тій самій в'язниці, і навіть у тій самій камері опинився й головний карикатурист видання Оноре Дом'є.

Вочевидь, це була помилка влади. Адже вона своїми руками створила можливість для двох талановитих митців цілими днями обговорювати плани помсти кривдникам.

Нічим хорошим для влади це не могло завершитися за визначенням. І не завершилося. За легендою саме в ув'язненні Філіпон знайшов справді вбивчу зброю проти короля – він зрозумів, що той ззовні схожий... на грушу.

Винахід мав чудову властивість. Можна було навіть не згадувати ім'я Луї-Філіппа, але варто було зобразити грушу, і всі розуміли про що йдеться.

Ще перебуваючи у в'язниці Філіпон заснував новий часопис – на цей раз щоденний, під назвою "Шаріварі". І груша у карикатурах цього часопису одразу стала улюбленим персонажем. Впізнаваний образ одразу підхопили й інші художники і видання, не кажучи вже про опозиційних політиків.

 
Шапка часопису Charivari, 1833 рік

Втім, найпопулярнішим часописом залишався саме "Шаріварі". І хоча коштував від дорого - дозволити собі передплачувати це видання у цілій Франції могли хіба що кілька тисяч людей, ним зачитувалися - в бібліотеках та кав'ярнях, власники яких одразу ж зрозуміли, чим можуть приваблювати публіку.

За словами Стендаля, "французи настільки призвичаїлися до цієї газети, як засобу підняття настрою зранку, що відмовитися від звички було майже не можливо, адже цей іронічний настрій супроводжував їх цілий день".

Вплив Філіпона зростав. Як зізнавався один з політиків, репутацію якого знищила саме "Шаріварі", "жарти – це як пошесть, досить, щоб вони тебе торкнулися, і усі уникатимуть спілкування з тобою".

Для карикатуристів не було жодних авторитетів.

Вони охоче збиткувалися над найвищими посадовіцями.

Уряд, який був представлений королем як "кабінет технократів", журналісти, скажімо, знущально іменували "кабінетом всіх талантів" - бо ключовими фігурами в ньому були аж ніяк не фахові економісти, а відставний маршал, професор теології та два викладачі історії.

Але навіть не вони були головним об'єктом кепкувань.

Можна, звісно не погоджуватися з твердженням Стендаля, що "Шаріварі", мовляв, "не допустила би другого Наполеона, навіть після десятої перемоги при Арколе", але Луї-Філіппу часопис точно не пробачав жодного промаху.

Король лютував - бо порівняння його із грушею, на його переконання переходило будь-які межі і справді було особистою образою.

Монарх вимагав покарати зухвальця. Філіпона знову потягнули до суду.

Але він перетворив процес над собою на багатосерійне знущання над своїми переслідувачами. На звинувачення в образі королівської величі він відповів, що нічого не вигадав і може довести – в якості підказки художникам-початківцям - що портрет монарха і справді легко перетворити на зображення груші.

 

Чотири малюнки, в яких Луї-Філіпп на очах публіки перетворюється на фрукт, розійшлися вмить, остаточно закріпивши за "королем-громадянином" образ перезрілого плоду.

 

Владу, втім, ця поразка нічому не навчила.

На її вимогу суд виніс вирок, за яким Філіпон мав сплатити величезний штраф у 5 тисяч франків.

 
Маски. Дуже тонкий гумор: серед упізнаваних облич Франції того часу - груша. До чого б то?!

А для того щоб ще більше принизити його – зобов'язав видавця надрукувати текст вироку на першій сторінці "Шаріварі".

Філіпон виконав припис. І надрукував текст так, що за контурами він нагадував... все ту ж грушу.

 

Це, схоже, стало останньою краплею. Дочекавшись слушної нагоди, Луї-Філіпп почав закручувати гайки по-дорослому. Для всіх одразу.

За цілковитої підтримки парламенту, якому вочевидь також набридли знущання надокучливих журналістів.

Генеральному прокурору надали додаткові повноваження, вироки за державну зраду дозволили виносити за рішенням більшості колегії присяжних (до того була потрібна згода усіх), а головне – була відновлена цензура, урочисто скасована за кілька років до того.

 

Королю і вірним йому депутатам, втім, це не допомогло. І вже невдовзі їх знесла хвиля нової революції.

До якої, між іншим, Філіпон і його "Шаріварі" не мали жодного стосунку. Принаймні формально.

Зрештою, не він же був винен, що Луї Філіпп і справді був схожий на грушу.

Андрій Здоров: Не заслужив. 150 років Миколі Скрипнику

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

Володимир В'ятрович: Домовитися з минулим, а не долати його

Домовитися з минулим — це нам, нинішнім, досягти мінімального консенсусу в уявленнях про нашу історію. Це слухати минуле і чути його. В конкретно нашому випадку — це чути мільйони голосів людей, котрих убили саме з цією метою: заставити їх замовкнути. Чути голоси тих, хто пішов на смерть задля оборони права незнайомих їм майбутніх українців на вільну дискусію у вільній країні.

Ярослав Грицак: Долати минуле таки потрібно

Я закликаю подолати нашу залежність від минулого. Цим минулим є режим т.зв. «обмеженого доступу», ендемічними хворобами якого є бідність та авторитаризм. У всьому світі він склався історично і довгий час був нормою. Тільки що в останні двісті років все більше і більше країн виходять з нього. І майже всюди рецепт виходу один і той самий: прихід до влади політичної еліти, яка має політичну волю міняти країну.

Віктор Ющенко: Віктор Ющенко: Чому після Грузії - Україна?

Теоретично десятки російських БТРів можуть взяти курс на Київ. Існує маса сценаріїв, як зіграти на кримському питанні, вчинити серію провокацій, дестабілізувати ситуацію у Криму — і далі відбувається черга подій, яка закінчувалася б тільки тим, що у Києві спускається український національний прапор.