На захист Чайковського від маразматиків та Національної музичної академії від ганьби

Музакадемія точно має носити якусь іншу назву. Назву яка відсилатиме до власної історії, мелосу і музичної традиції, а не за інерцією тягнутиме рішення сталінських комуністів

 

Петро Чайковський геніальний та прекрасний композитор. Російський композитор.

Він це знав і чітко ідентифікував себе як російський композитор. Росіяни знали і знають, що він їх композитор. І весь світ про це знає і ні на секунду не сумнівається. Це проста і очевидна правда в якій адекватних людей переконувати не потрібно.

Зовсім не дивно, що Московська державна консерваторія носить його ім'я - він є символом своєї країни і був професором цього закладу. Також було б не дивно, якби його ім'я носила Санкт-Петербургська консерваторія, адже він був її першим випускником по класу композиції. Але вона не носить, бо названа на честь її не менш видатного викладача - Миколи Римського-Корсакова.

А от дивним є те, що ім'я Чайковського носить Національна музична академія України імені П.І. Чайковського. Чому дивно? Бо він у Києві не народився, не вчився і навіть не викладав у закладах, від яких бере свій початок наша музакадемія. Якщо звернутися до її офіційної сторінки, то там так написано про внесок Чайковського:

"Славетний композитор часто бував у Києві й охоче спілкувався з багатьма музикантами, завжди намагаючись підтримати, допомогти розвиткові цікавих починань.

Після одного з концертів у музичному училищі митець привітав учнівську молодь із досягнутими успіхами та висловив упевненість утому, що справа музичної освіти в Києві знаходиться у надійних руках і в найсприятливішому становищі.

Це відіграло важливу роль у просуванні питання про реорганізацію училища у вищий навчальний заклад".

Виявляється, що цього достатньо, щоб заклад носив ім'я на честь людини - "охоче спілкувався з музикантами" та "привітав з успіхами". Вуаля.

Знехтувані фундатори, меценати, цілі покоління професорів та видатних випускників. Звісно, що про них в академії знають, але вищої шани від своїх дуже вдячних нащадків вони не удостоїлися.

Дивно виглядає чого це спільнота студентів та викладачів не захотіла назвати свій заклад на честь когось із своїх - в широкому чи вузькому сенсі "своїх".

Наприклад, на честь Пухальського чи Виноградського, які стояли у витоків тодішнього музичного училища. Або на честь мецената-фундатора Терещенка.

Або на честь видатних митців та/чи викладачів, причетних до музакадемії, наприклад, Глієра, Ревуцького, Лятошинського, Косенка, Блуменфельда, Беклемішева, Нейгауза, Михайлова, Муравйової, Донець-Тессейр, Кошиця, Верьовки, Скрипчинської, Вериківського, Ерденко, Бертьє, Вільконського, Малько, Геліс, Кабача, Яворського, Грінченка, Квітки… і це тільки імена заслужених людей з сайту про історію самої академії.

Вже не перераховую навіть просто видатних українських композиторів усіх часів, які могли б дати ім'я нашій столичній кузні музичних талантів.

Думаю, що справа тут у тому, що насправді і чесно цю спільноту так ніхто і ніколи не питав. Нагадаю, що посвяту Чайковському в назві чинна музакадемія, а колись Київська консерваторія, отримала в далекому 1940 році. В епоху міцного сталінізму.

Тоді в громадян взагалі особливо нічого не питали, а лише рішеннями з'їздів та пленумів доводили до відома і виконання. Сьогодні, судячи із емоційних дискусій та публічних звернень членів колективу, в самій національній музакадемії теж нормального і відкритого діалогу щодо найменування не відбулось.

Частина колективу і керівництво академії виступає за Чайковського. Інша частина обурюється, що це самоуправство і виступає проти.

Одні виправдовують називання на честь російського композитора його козацьким походженням і апеляціями до українських мотивів у творах, а інші називають перших конформістами із колоніальною свідомістю та дрімучими совками/москофілами.

Активна частина суспільства на всю цю дичину дивиться під час війни і диву дається. Дійшло навіть до іншої крайності, що на сайті Кабміну "талановиті" активісти ініціювали петицію про скасування назви на честь Чайковського (загалом ідея зрозуміла), але у тексті назвали композитора "емблемою російського імперського шовінізму" і ледь не свідомим інструментом російського імперіалізму. Одним словом - гаряче.

Меншовартість та заскорузлість одних зустрілась із радикалізмом та малодумством інших.

У підсумку, мені особисто здається:

- музакадемія точно має носити якусь іншу назву. Назву яка відсилатиме до власної історії, мелосу і музичної традиції, а не за інерцією тягнутиме рішення сталінських комуністів;

- Чайковський нічим таким перед Україною не завинив і імперського шовінізму в його творчості та житті не було, а якщо десь якась тінь і сковзнула, то не більше ніж на багатьох наших геніїв у той час. Пам'ятники чи інфотаблиці на його честь десь у Кам'янці, Тростянці чи Низах цілком можуть бути, адже він там бував і у своїй творчості данину цьому гостюванню сплатив сповна;

- слухати, вивчати і навіть шанувати іноземного композитора можна і треба, поряд із Лістом, Равелем, Бетховеном і багатьма іншими, але культу нема чого робити;

- своїх геніальних композиторів варто любити, вивчати, популяризувати і шанувати більше ніж іноземних, бо окрім нас у них не лишилось інших нащадків та спадкоємців. Тож вічна слава Лисенку, Кошицю, Леонтовичу, Лятошинському, Скорику та багатьом і багатьом іншим.

А ще дуже добре і значно більш лаконічно ніж я про цю ситуацію написав Павло Гінтов:

"Варшава - Музичний Університет імені Фридеріка Шопена, видатного польського композитора.

Гельсінкі - Академія Музики імені Яна Сібеліуса, видатного фінського композитора.

Будапешт - Академія Музики імені Ференца Ліста, видатного угорського композитора.

Мілан - Консерваторія імені Джузеппе Верді, видатного італійського композитора.

Зальцбург - Університет Моцартеум, на честь Вольфганга Амадея Моцарта, видатного австрійського композитора.

Брно - Академія Музики імені Леоша Яначека, видатного чеського композитора.

Торонто - Школа Музики імені Глена Ґульда, видатного канадського піаніста.

Москва - Консерваторія імені Петра Чайковського, видатного російського композитора.

Київ - Національна Музична Академія імені Петра Чайковського, видатного російського композитора".

Іван Монолатій: Як коломиєць монополізував український проєкт

"З признанєм треба згадати видавничу фірму коломийського книгаря Якова Оренштайна, що як на наші теперішні обставини в Галичині є одиноким чужим чоловіком, який дає наклад на українські книжки... Здаєть ся, Коломия пережене незабаром в видавничім русі Чернівці і стане другим видавничим центром в Австрії", - писав книго- і пресознавець Галичини Іван Кревецький, підсумовуючи здобутки українського видавничого руху в 1903 році.

Володимир В'ятрович: "Ми не можемо собі дозволити взаємного інтелектуального знищення". Володимир В'ятрович про скандал через плагіат в книзі Огієнка

Чим більше спостерігаю за дискусією довкола книги Віталія Огієнка "Голодомор. Історія неусвідомленої травми", тим більше занепокоєння вона в мене викликає. Вкотре в епіцентрі надмірно емоційної дискусії опинилася така чутлива тема як Голодомор. Надто часто вона стає полем для дуже токсичного зʼясування стосунків між їх учасниками, в яких лунають звинувачення не лише в непрофесійності, але навіть національній зраді.

Іван Городиський: Перша українська адвокатка: невідома доля Ольги Ганицької

Першою жінкою-адвокаткою вважають сербку Марію Мілутіновіч, яка в 1847 році отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ століття. Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.

Роман КОВАЛЬ, Юрій ЮЗИЧ, Історичний клуб "Холодний Яр": Полковник Віктор Малець із Чугуєва

Учасник походу на Крим під проводом Болбочана. Як командир сотні бився з російськими окупантами на рідній Слобожанщині та на Чернігівщині. У 1919–1920 рр. – командир батальйону, відтак полку і бригади Армії УНР. Випускник Вищої військової школи Польщі, майор Війська Польського. Учасник похідних груп ОУН, начальник військової школи ОУН, старшина дивізії "Галичина" та Української національної армії. Голова Української комбатантської ради у Великобританії. Це найповніша версія біографії генерала-хорунжого Віктора Мальця, яка ніколи ще не публікувалася.