Фермопіли Олега Куцина

Перша гвардійська танкова армія через Вірнопілля так і не пройшла, Ізюмський плацдарм став для росіян пасткою, яку ЗСУ закрили у вересні. І на залишках села зараз тиша...

 

У 480 році до нашої ери загін спартанців загинув, зупинивши нездоланну раніше перську армію у Фермопілах, і на пам'ятнику цій битві, яка врятувала тоді свободу Греції, накреслено: "Перехожий, повідай громадянам Спарти, що ми загинули тут, вірні нашим заповітам".

Таких битв відбулось чимало зараз в Україні, а для комбата "Карпатської січі" Олега Куцина його Фермопілами стало Вірнопілля.

У цьому селі його невеличкий добровольчий підрозділ відбив у квітні-вересні усі атаки бойових груп 1-ї гвардійської танкової армії ЗС РФ.

Ми були слабкі тоді, у квітні, коли треба було зупинити наступ на Барвінкове. Ворог рвався відсікти там основні комунікації наших військ на Донбасі.

Командувач ОК "Схід" Олег Мікац, який вже кинув у бій усе, навіть батальон забезпечення, особисто зателефонував своєму другові - Олегу Куцину, командиру добровольчого загону "Карпатська січ".

Попрохав його негайно виїхати у Харківську область та зупинити ворога в селі Вірнопілля, одному з ключових рубежів перед Барвінкове. Обстановка вимагала миттєвих дій.

Бо 8 квітня у Вірнопіллі загинув ще один наш видатний герой - комбат 2-го добровольчого батальйону львівського "Правого сектору" Тарас Бобанич. І тепер хтось інший, так само надійний, мав взяти на себе відповідальність за оборону і не відступити.

Куцин не втрачав ні хвилини і вирушив миттєво. Він довіряв Мікацу. Вони разом воювали ще з 2014-го у ДАПі. Куцин виїхав у Вірнопілля з ватагою добровольців, у яких на початку не було жодного протитанкового ракетного комплексу, і навіть гранатомети рахували поштучно.

На них наступали бойові групи зі складу 1-ї гвардійської танкової армії - 4-ї гвардійської танкової Кантемирівської дивізії та 3-ї Червонопрапорної мотострілецької Вісленської дивізії.

Олег Куцин
Олег Куцин

Якби ворог знав, які дрібні за озброєнням сили були у них на шляху! Завдання виглядало героїчно та тактично безнадійно. Сотня бійців, більшість з яких ніколи в житті не воювали, зайняла село у глибокій низині.

На висотах над ними вже стояли російські танки, які періодично прострілювали єдину дорогу, по якій треба було нестись на максимальній швидкості, щоб не схопити снаряд.

Наших прикривала артилерія. Але стріляти вона могла не завжди, бо снарядів завжди не вистачало. Якби російські танки та піхота увірвались у село, в низину, шлях, який вів до Барвінкового, був би увесь на долоні, ніхто б не зміг врятуватись.

Але так було усюди, на багатьох ділянках фронту наші бійці своєю жертовністю вигравали для країни час на мобілізацію та озброєння. Так само важко було і в інших селах перед Барвінковим. І командування ОК "Схід" дало жорстокий, але абсолютно вірний у той час наказ - тримати Вірнопілля до кінця.

Обстріли села не припинялись. Люди село покинули. Росіяни руйнували будь-які будівлі. Танки били прямою наводкою. Гелікоптери, штурмовики, і артилерія з мінометами, з нескінченним бк.

Єдине укриття - підвал розбитої ще у березні школи, по якому постійно прилітало як по єдиній значній споруді з підвалом у всьому селі. Неймовірно холодний та вологий, де хворіли усі.

"Карпатська січ" рівнялась на свого командира. Була стійкою, оскільки мала командний склад - групу партійців "Свободи", які воювали разом з 2014-го. Різкий та конфліктний у політиці, глибокий та мудрий у спілкуванні на війні, Куцин на фронті мав позивний "Кум", який дуже йому личив.

 
Олег Куцин

У підрозділі він був і кумом, і батьком, і другом кожному. Був не начальником, а натхненником. У кожну мить у кожному жесті та інтонації Олег випромінював упевненість, увагу та контроль ситуації.

Він командував авторитетом та прикладом, на який рівнялись люди, які кожної хвилини жили під прицілом. Він тонко зчитував та пригортав до себе людей, і прощав їм миттєву слабкість, якщо бачив, що сумління та сором дозволять бійцю перемогти себе всередині та повернутись у бій.

У нього воювали бійці 17 національностей, і росіяни, і американці, і грузини, і латвійці, і французи, і британці, бо йому не треба було знати мову щоб встановити взаємодію та створити довіру у бою.

"Кум" не боявся ворога, смерті та начальства, і ставав лютим тільки тоді, коли брехня заважала воювати, коли через брехню та слабкість його бійців наражали на смертельний ризик, коли втрачали можливість знищити російських окупантів.

Я записав один раз коли він розносив негідників з іншої частини, які не піддавались вихованню та підставили усіх. Колись потім оприлюдню. Він сам жодного разу не дозволяв доповідати обстановку, яка б не відповідала дійсності.

Олег допускав, що Вірнопілля зможуть захопити, бо двічі росіяни збирали перед ним групи до 50 одиниць бронетехніки, і у наших просто не було стільки протитанкових засобів, щоб все це зупинити. Вони могли тільки битись до кінця та героїчно загинути.

І комбат спокійно підготував село до ближнього бою, бійці з гранатометами, які засіли навколо будинків, мали відстрілюватись до останнього, і завдати ворогу максимальних втрат, і його бійці свідомо зробили свій вибір продати своє життя у бою якомога дорожче.

Російський танк під Вірнопіллям
Російський танк під Вірнопіллям

У Вірнопіллі "Кум" організував якісну оборону, розвідку, забезпечення, і тут полюбили працювати аеророзвідники та протитанкісти, бо цілей навколо було багато для усіх видів зброї.

Саме тут знаменитий "Адвокат" настріляв півтора десятки танків та іншої техніки зі "Стугни". Росіяни не зайшли, тому що висоти навколо села стали цвинтарем російської бронетехніки.

Усі ці нерви війни невідривно тримав у своїх руках та у своїй душі комбат. Вони відбили усі атаки. Вони втратили багато неймовірних товаришів. Вони пережили ці нелюдські умови, коли у холоді відмовляє організм, а вихід на вулицю є небезпечною грою. Вони отримали з часом необхідну зброю, отримали підтримку наших танків, артилерії.

19 травня на знак визнання високих заслуг добровольчого загону головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний утворив 49-й окремий стрілецький батальйон "Карпатська січ" за поданням ОК "Схід".

Командиром став, звичайно, Куцин, і він отримав усі повноваження на відбір людей, та на призначення на усі посади тих, кому він довіряв.

Це була найвища честь на війні для Олега. Це був результат восьми років бойового шляху, коли він у 2014-му кинув посаду директора заводу і пішов воювати за Україну командиром маленького добровольчого загону.

1-ша гвардійська танкова армія через Вірнопілля так і не пройшла, Ізюмський плацдарм став для росіян пасткою, яку ЗСУ закрили у вересні. І на залишках села зараз тиша...

 

Наша нація гартується неймовірними подвигами тисяч і сотен тисяч героїв. Пройдуть роки. Я не знаю, чи будуть якісь нагороди для Куцина. Для мене це зараз неважливо. Я пишу це для друзів.

Пишу, щоб читали мої діти, що я мав честь стати на війні товаришем громадянина, одного з тих, чия воля, розум та військова майстерність дозволили зупинити нездоланну раніше армію російського царя.

19 червня під час чергового обстрілу Вірнопілля російською артилерією, Олег Іванович Куцин загинув на своєму командному пункті від прямого влучання.

Комбат "Карпатської січі" наказ виконав.

Він переміг у битві за Вірнопілля. Село, яке для мене назавжди залишиться його Фермопілами...

P.S. У Олега Івановича Куцина нема ніяких державних нагород. І відверто кажучи я не хотів нікого прохати про цю петицію, бо вважаю, що нагороди для такої людини мають знаходитись без наших благань.

Але до мене звернулись побратими. І було б гідно для нас усіх і для держави в цілому, відзначити день Захисника України 14 жовтня в цьому році таким нагородженням. Тому я з повагою негайно підпишу цю петицію сам і попрошу підписати вас.






Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».