Не Новомосковськ, а Самар

Російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

 

Шановні жителі міста на Самарі, прошу трохи Вашої уваги і закликаю поставитись відповідально до вибору, який ми маємо зробити.

Багато років я вивчав історію цього міста, дійсно яскраву та глибоку історію. Колись давно це місто заснували вільні люди, які прагли свободи. І сьогодні їх нащадки також виборюють право на свою свободу, на власну історію і незалежність.

Переконаний, що ми маємо розпочати не процес "перейменування" міста, а процес повернення його історичної назви, чи хоча б історично аргументованої. Тим самим ми вшануємо пам'ять його засновників, згадку про яких дуже довго намагався викорінити той самий ворог з яким ми воюємо і зараз. Впевнений, що сьогодні набагато важливіше повернути давню назву, тим самим підкресливши, що в нас є своя власна, а не "общая история" яку ворог вкладає в свою загарбницьку концепцію.

Ми маємо історичну назву і навіть не одну. В документах 18 століття найчастіше зустрічається назва НОВОСЕЛИЦЯ, в якій зафіксоване заснування нашого міста козаками - вихідцями з містечка Стара Самара (давня Самарь, зараз в межах міста Дніпра). Також часто зустрічається назва САМАРЧИК. Та вона, при згадці, пов'язана була більше із гідронімом - притокою Самари - Самарчиком, який протікав поряд з нашим містом у 18-19 століттях.

Основне русло Самари пролягло поряд з Новомосковськом лише після численних паводків початку 20 століття. На деяких картах 18 століття наше місто зазначене як ПАЛАНКА. Ця назва пов'язана з тим, що в період Нової Січі, місто було адміністративним центром Самарської Паланки - територіальної одиниці Запорозьких Вольностей - величезної території Лівобережжя Дніпра!

Стосовно назви САМАР - назва яка теж має право на існування. Поясню чому. Містечко Самар, яке вперше згадане у грамоті польського короля Стефана Баторія у 1576 році, насправді знаходилось в гирлі річки Самари при її впадінні у Дніпро. У 1688 році російський уряд тут будує Богородицьку фортецю (Богородичне), і вільні козаки, на одвічних землях яких розмістили російський гарнізон, не бажаючи жити із ним поряд, піднялись вище по течії Самари і заснували Новоселицю й ще кілька слобід.

Але все ж назва САМАР також зустрічається в історичних документах стосовно нашого міста, хоча вона знову ж відносилась більше до адміністрації Паланки. Наприклад: якщо кошовий писав листа самарському полковнику, на листі він зазначав "в Самар". Хоча зафіксований факт - назва Самар найбільше "прижилась" серед населення міста, і навіть у 19 - на початку 20 століття місцеві мешканці називали Новомосковськ Самар'ю.

Ще один цікавий факт: в період Української революції, у 1917 році, місцеві депутати та українська інтелігенція вперше піднімають питання про повернення Новомосковську саме назви САМАР! Прийняти це рішення їм не вдалось через наступ більшовиків.

З початку 2000-х років розпочалось всебічне дослідження заселення Присамар'я, як істориками так і археологами. В деяких наукових працях наше місто назване дослідниками - НОВА САМАР - як місто, що є своєрідним правонаступником вже згаданого давнього козацького містечка Самар. Ця назва - поєднання сучасного і минулого є достатньо історично-аргументованою тому також має право на розгляд.

Стосовно назви "Січеслав", яка сьогодні фігурує у різних опитуваннях можна сказати лише одне - ця назва не має жодного відношення до нашого міста. Вона була запропонована для міста Катеринослав (Дніпро), в той же період Української революції і навіть згадувалась у деяких офіційних документах того часу. Ця назва була пов'язана з тим, що територія Катеринославщини - край де розташовані були усі відомі Запорозькі Січі. Та повторюсь - ця назва не має спільного з історією нашого міста, ми були центром Самарської Паланки - це теж достойно! Згадані ж вище назви мають безпосереднє відношення до нашої історії, і певно мають право першочергово розглядатись в процесі зміни назви Новомосковська.

Дійсно російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Виходячи з цього, сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».