100 років курорту Bad Burnas: як Лебедівка стала " чорноморською Рив'єрою"
Цьогоріч виповнюється 100 років із часу, коли було засновано курорт Bad Burnas – нині ми знаємо його під назвою Лебедівка. Це невелике село розташоване на півдні Одеської області, на узбережжі Чорного моря, поруч із лиманом Бурнас і Національним природним парком "Тузлівські лимани".
Цьогоріч виповнюється 100 років із часу, коли було засновано курорт Bad Burnas – той самий, який ми сьогодні знаємо під назвою Лебедівка. Це невелике село розташоване на півдні Одеської області, на узбережжі Чорного моря, поруч із лиманом Бурнас і Національним природним парком "Тузлівські лимани". На жаль, курорт наразі закритий для відвідування через війну. Та ювілейний рік – гарна нагода пригадати його історію, адже це не лише сторінка з минулого Бессарабії, а й приклад того, як на пустельному узбережжі Чорного моря народилася справжня мрія.
Мені вдалося в Німеччині роздобути невеличку книжку – переклад з німецької "Курорт Бурнас. Звідки німецький купально-оздоровчий курорт з'явився на Чорному морі?" авторства Norbert Brost. Я охоче її переклав, адже хотілося більше дізнатися про історію нашого краю.
Часто буваючи на острові Рюген, на березі Балтійського моря, я бачив численні німецькі морські курорти, де поєднай баланс природи та цивілізації. І саме це дало мені змогу краще зрозуміти, чому понад сто років тому колоністи вирішили втілити подібну ідею й на нашому Бурнасі. Адже, як пише автор книжки, саме морські курорти острова Рюген та його обривисті береги стали для них натхненням.
Наприкінці XIX століття ці землі виглядали дикими й малолюдними. Лише в 1890-1891 роках німецькі колоністи з навколишніх сіл заснували колонію Базар'янка, що розкинулася між лиманом Бурнас і морем. Тут працювала велика солеварня, звідки болгарський орендар Тіторов організував видобуток та продаж солі. Щоб полегшити транспортування, навіть збудували невелику гавань на пляжі. У ті часи морський вітер і безкраї дюни надихнули перших мрійників: а чи не створити тут оздоровчий курорт?
На початку ХХ століття розроблялися перші плани, навіть було спроектовано понад півсотні дачних ділянок. Та Перша світова війна перекреслила ці наміри: пристань було зруйновано, будівництво зупинилося, а морський берег знову став тихим і порожнім.
Друге народження сталося у 1924 році. У Базар'янці заснували Акціонерне товариство "Bad Burnas / Baile Burnas" зі статутним капіталом у чотири мільйони леїв. Головною метою було створення грязелікарні та сучасного курорту. Уже за рік над крутим берегом моря виросли величні будівлі – лазня з грязьовими та морськими ваннами, кабінетами лікарів, масажними кабінетами й аптеками, а також гостьовий будинок із 24 номерами. На території висадили понад дві тисячі дерев, щоб серед степу виріс справжній парк.
У 1925 році відбулося урочисте відкриття курорту Bad Burnas. Відтепер у Бурнасі відпочивали не лише місцеві жителі, а й гості з Румунії (в деяких джерелах зазначається, що навіть король Румунії Міхай I (Michael I) відпочивав у курорті Bad Burnas), Німеччини та Трансильванії.
Пляжі з м'яким піском, поєднання морського та степового повітря, ізольованість від населених пунктів – усе це створювало ідеальні умови для відпочинку та лікування. Курорт швидко здобув славу "чорноморської Рив'єри" Бессарабії.
До кінця 1930-х тут виросло близько п'ятдесяти вілл. Серед них були приватні будинки німецьких фермерів, громадські будівлі, молодіжний дім, будинок для вчителів, навіть пансіонат для дітей. Увечері на прогулянковій доріжці вздовж урвища лунала музика, у павільйонах танцювали, у ресторанах подавали бессарабське вино. Особливу популярність здобув "Ауербахер Келлер" Якоба Шульца – ресторан із видом на море, де звучали вірші Ґете й Шиллера.
Курорт постійно розвивався: було проведено електрику, налагоджено водопостачання, збудовано нові дачі. Щоліта сюди приїжджали сотні відпочивальників, і одночасно Бад-Бурнас міг приймати до тисячі гостей.
Але ця історія виявилася короткою. У 1940 році, після радянської окупації Бессарабії, німецьке населення було переселене, а курорт занепав. Багато вілл залишилися покинутими, частину їх забрало море.
У 1990-х роках лишилися лише руїни грязелікарні, порожні будівлі та берег, який щороку відступав під натиском хвиль. Лише кілька вілл збереглися й дожили до нашого часу, деякі використовувалися як бази відпочинку.
Сьогодні Лебедівка, що колись пишалася назвою "Bad Burnas", знову мовчить. Від тієї архітектури, яка створювала неповторну атмосферу курорту, майже нічого не залишилося: старі радянські бази відпочинку перемішалися з новими будинками. Немає й набережної над урвищем, з якої відкривався колись неймовірний краєвид на море. Степів теж майже не лишилося, лише море й лимани залишаються тими ж лагідними й цілющими – вони й далі здатні лікувати не лише тіло, а й душу. І, можливо, після війни ця мрія знову оживе: діти плескатимуться в теплих водах, їхні батьки зможуть у спокої та мирі оздоровлюватися й насолоджуватися дарами природи, а ми, навчаючись цінувати свою історію, відповідально проживатимемо сьогодення і робитимемо все можливе, щоб майбутнє стало кращим.
