Зберегти в пам'яті Авдіївку

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно, що не було жодного інакшого виходу ніж відступати... Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим. І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів, що це скоріш за все сізіфова праця.

 

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно що не було жодного інакшого виходу ніж відступати...

Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим.

І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів (і я це розумів, приїжджаючи), що це скоріш за все сізіфова праця. Не треба було бути великим стратегом, щоб розуміти, що в Авдіївку здатне залітати все, що завгодно, а русня не змириться з тим, що український форпост знаходиться прямо перед Донецьком з Ясинуватою. Але цю сізіфову працю робили. Може з патріотизму, може на куражі, може щоб побудувати якусь нормальність життя. А то і все разом.

Не хочу репостити сучасні фото та відео міста, це занадто боляче. Стараюсь не дивитись свідчення того, в що русня перетворила місто за крайні два роки. Наївне бажання, але хочу запам'ятати місто таким яким воно було в мій крайній приїзд в травні 2021 року. Іноді мандрую там подумки.

***

Ось ти заїзджаєш зі сторони Орлівки і зразу бачиш найбільшу махіну Авдіївки - Коксохім. Серце міста, основне робоче місце. Далі звертаєш направо і їдеш по довгій і не дуже приємній вулиці через якісь напівзакинуті промбудинки. Десь паралельно тягнеться залізниця з останньою станцією перед лінією фронту.

Потім ти трохи звертаєш і проїжджаєш вже центром Авдіївки. Паралельно тягнеться трамвайна колія. Недіюча, бо розбиті артою. Ось ринок, АТБ, місце де продавали пиріжки зі згущиком, а іноді і з шоколадом. Дуже мені смакували. Наліво тягнеться гарненька алея з погруддям Шевченка, там проходили пам'ятні заходи на дні пам'яті української історії. Впирається вона в школу, а лівіше - народний музей міста Авдіївка. Там теж проходили різні заходи громади міста.

Якщо вернутись назад по алейці - то прямо кінотеатр "Рубін", ще радянський закинутий. Ми колись говорили з місцевими друзями та знайомими що це погано, що в місті нема куди сходити в кіно. Якщо петляти дворами за кіно то можна вийти до міської лікарні. Там тільки-но почали робити файний ремонт і полагодили ліфт. Лікарня зазнавала ще раніше обстрілів русні.

Тягнемось по вулиці з трамвайними рейками далі на південь. На будинку бічної вулиці зліва зображена ікона Оранта авторства Лева Скопа, а далі ще кілька будинків з сучасними муралами. Найкольоровіший з них - українка в національному одязі. Недавно ще там зробили дуже гарний сквер і напис "І love Авдіївка"...

Вулиця з трамвайними коліями впирається в місцевий Дім Культури, пам'ятник літаку, радянський меморіал і церкву РПЦ. Далі грунтова дорога, якою кажуть можна вийти через деякий час до аеропорту, в кращі часи звісно. Кажуть, що його можна побачити з висотки. А вогні окупованого Донецька точно можна. Так близько за відстанню, але такий недосяжний зараз.

На площі між всіма цими локаціями щорічно проходив мистецький фестиваль, найбільша подія міста, яку робили мої друзі, за участі іменитих діячів як Жадан і Собаки. Весь час хотів туди потрапити саме в дні проведення але все ніяк не виходило...

Перед церквою РПЦ звертаєш наліво. Десь там у дворах в приміщенні школи мистецький центр "Третій поверх". Їдеш далі і бачиш зліва "ту саму" багатоповерхівку, побиту артою, де зобразили мурал вчительці української мови. Там ще жили люди коли був крайній раз. Переїзджаєш через залізницю, де пообривані дроти.

Довго петляєш по "старій Авдіївці", приватному сектору. Тут більше видно було руйнувань. Петляєш поки не впираєшся в меморіал захисникам Авдіївки. Далі ходу нема - промка і лінія фронту (стара).

Майорять прапори всіх бригад та добровольчих батальйонів які звільняли місто в 2014 і обороняли весь час. Тоді, коли Авдіївка буде звільнена в майбутньому, треба буде розширити меморіал, згадати більше підрозділів і укласти списки всіх людей, хто там загинув з 2014 та дотепер...

***

Хочеться зберегти в пам'яті це місто таким яким воно було. Бо воно було вбите, разом з багатьма його захисниками та місцевими жителями. Хочеться вірити, що після його звільнення вдасться воскресити Авдіївку. Жаль тільки, що з людьми так не вдасться...

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».