Консульство України в Дамаску існувало ще 100 років тому

Підняття українського прапору над почесним консульством України в Дамаску

А чи знали ви, що сто років тому в Дамаску вже було почесне консульство УНР?

Ви всі, мабуть, бачили цього наприкінці грудня 2024-го історичні кадри підняття українського прапору над почесним консульством України в Дамаску. Ми підняли його в рамках нашої поїздки та виконання доручення Президента України Володимира Зеленського про відновлення дипломатичних відносин з Сирією.

А вже після повернення я побачив унікальні архівні документи, які свідчать, що українська дипломатична присутність вже була в Сирії сто років тому. Дамаск був однією зі світових столиць, в яку був призначений почесний консул Української Народної Республіки.

Це був 1923 рік, уряд УНР вже перебував в екзилі, але ще продовжував здійснювати консульську опіку над громадянами УНР за кордоном.

Почесним консулом УНР в Дамаску та Сирії 8 травня 1923 року був призначений Олексій Григорович Боголюбський. Як пише дослідниця Ірина Матяш, він був "православним киянином 1888 року народження, колишнім викладачем Слов'янського реального училища, якого емігрантські шляхи привели до далекої Сирії, що з 21 листопада 1919 року перебувала під французьким протекторатом".

Дуже цікаво, що вже в той час українська дипломатія послуговувалася ефективним інститутом почесних консулів. Положення про них було розроблене ще за Української Держави, а впроваджене вже за Директорії.

Але цим фактом знахідки не обмежуються. Ви лишень подивіться, наскільки актуальними звучать покладені на почесного консула УНР обовʼязки. Ірина Матяш цитує індивідуальну інструкцію для Олекси Боголюбського, розроблену відділом Департаменту чужоземних справ МЗС УНР 18 травня 1923 року:

- Захист громадян УНР у Сирії і опіка над ними як з національного, релігійного, культурного, так і, по можливости, матеріального боку;

- Піклування про належне усвідомлення українцями, утримування в лояльному відношенню до Голови Держави і Уряду, – словом в розумному щирому патріотизмові і вірности до Батьківщини з підкресленням перед чужинцями ріжниці між Українською нацією і сумежними з нею слов'янськими націями – Російською і Польською";

- Зобов'язання вести широку україноорієнтовану інформаційну та роз'яснювальну роботу.

- Інформування української колонії (громади) в Сирії про стан на Україні, політичні події з українського життя, та МЗС УНР – про стан колонії, її потреби, бажання, життя і настрої; про відношення до неї місцевих чинників влади і суспільства; потреби Сирії в українських продуктах та перспективи збуту їх на сирійських ринках.

- Наголошувалося на завданні гуртувати українців, об'єднувати і "скріплювати солідарну думку про національні обов'язки, поворот до Батьківщини, хоч би і після довгої та кривавої боротьби з ненависним московським ворогом".

- Зверталася увага на обережність стосунків з росіянами у зв'язку з війною між українською та російською державами.

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності.

Наприкінці грудня ми підняли наш прапор над почесним консульством у Дамаску разом із нашим генеральним почесним консулом Тамером Аль-Тунсі й двома наймолодшими присутніми українцями, хлопцем і дівчиною. Це символ надії на краще майбутнє для двох наших дружніх народів — сирійського та українського.

На відміну від 1923 року, сьогодні Сирія вільна, а не під колоніальним пануванням. Так само вільна Україна — наш уряд не в екзилі, ми маємо сильне військо та зберігаємо широку та міцну підтримку міжнародної спільноти. Ми спираємося на плечі титанів, засновників української дипломатії часів УНР, але ми вже вирвалися із замкненого кола історії. Сьогодні ми пишемо нашу історію самі, а не її пишуть за нас, як це було в минулому. Наш візит до Сирії є яскравим свідченням моїх слів.