Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

 

Це мабуть єдине творіння Гюстава Ейфеля на історичних українських землях. Того самого, якого знаємо як творця Ейфелевої вежі у Парижі. Або як його ще називали українці за питомо українським правописом - Айфелем.

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

У 1930-х роках молодий актив ОУН неодмінно знав, що непідірваний міст врешті-решт привів до поразки української армії на польському фронті. І подальша Вовчухівська операція, щоб перерізати залізничну колію, принесла багато жертв нашій армії, але втримати зайняту ділянку вже не було сил - її атакуваи з двох сторін. Багато років я теж читав про той міст в Перемишлі і також не розумів чого ж його тоді не підірвали, це ж було очевидне рішення.

Насправді, команда підривачів прибула в Перемишль. Очолював її старий вояк із технічної сотні УСС. Місто у той час ще було під контролем української влади. Коменданта-поляка місцевого гарнізону взяла у полон 16-літня українська дитина. Ще одна наша дитина загинула у бою на залізничному вокзалі (тут і сьогодні часто звучить українська мова). Під час боїв загинуло двоє неповнолітніх українок. Взагалі саме гімназисти, як і в багатьох інших містах Галичини, були рушійною силою Листопадового зриву 1918 року у Перемишлі. Це треба памʼятати кожному, хто бува навідається на польський "цвинтар орлят" у Львові.

Перша думка, яка приходить в голову - міст Айфеля українці не підірвали тому, що це ж була визначна технічна памʼятка Європи. Єдине творіння видатного інженера, яке би було на теренах соборної Української держави. Але ніт. Лідери місцевої української громади заборонили підрив з іншої причини… Вони були такі наївні, що єдиним їх аргументом виявилась наступна теза: міст опісля буде надто дорого коштувати, щоб відбудовувати, мовляв, це "зʼїсть" багато народних грошей.

Воєнний геній тогочасних українських лідерів мало чим відрізнявся від сучасного розуміння суті, що відбувається на фронті. Пересічний українець чи українка, черпаючи безконечні телеграм-новини, створені почасти у форматі ІПСО. У результаті більшість - як і у 1918-му - "найкраще" знає, як чинити. Особливо у ставленні до ТЦК. А головне - знову бережуть важливе майно (це стосується й розмаху корупційної наживи) для майбутнього держави. У час коли держава знову під загрозою повної окупації.

Коли програємо державу вже не потрібно буде відбудовувати підірвані мости, робити коштовні "важливі" комунальні закупівлі… Бо в могилі чи в окупації/еміграції працюють зовсім інші правила.

Жоден із лідерів УНР, зокрема з корупціонерів, не зміг стати успішним, залишивши Україну. Дуже швидко виявилось, що без своєї держави перспектива особистого розвитку жорстко обмежена. Через кілька років після війни бідували навіть ті, які мали рахунки і нерухомість за кордоном до війни. Зокрема відомий український міліонер Євген Чикаленко, який створив свій бізнес власним інтелектом та руками.

Міст Айфеля у Перемишлі чудове нагадування того, як все може закінчитись. І щоденні черги українців на місцевому вокзалі за 150 метрів від цієї памʼятки, мали б постійно нагадувати ціну поразки. Але не нагадують, бо ми досі на свою історію дивимося переважно чужими очима. Очима раба і "господарника", який хоче врятувати стратегічний міст, який потрібно було висадити в повітря. Щоб опісля мати можливість відбудувати. Але не судилося, бо у війни інші правила.

"Другому комюніке" присвячується…

Микола Тимошик: 100 літ колишній каторжанці ГУЛАГу лондонці Іванці Мащак

Сто літ тому 11 липня 1925 року в родині греко-католицького священника на Сокальщині народилася Іванка Мащак (Пшепюрська). Колишня зв'язкова ОУН-УПА, багатолітня каторжанка сталінських таборів ГУЛАУ на Колимі.

Соломія Бобровська : Історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати

Сьогодні поляки на національному рівні вшановують жертв Волинської трагедії - складної сторінки нашої спільної історії, яка продовжує розділяти Київ та Варшаву.

: Заява МЗС України щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин

Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам'ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам'ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.

Юрій Юзич: Пластун Ярко Сось - один із найуспішніших військових пілотів США

Всі бачили "Top Gun" з Томом Крузом? А тепер знайомтесь з одним із прототипів головного героя. Член Пласту підполковник Ярко Сось - "Джей Джей" (J.J.). Один із найуспішніших військових пілотів США. 4000 годин в небі на F-14, F/A-18 та F-16. Успішно виконав 746 посадок на авіаносець, з яких 250 – вночі. Серед іншого був і командиром школи винищувачів "Top Gun", показаної у фільмі. А у відставці став успішним спізасновником великої ветеранської бізнес-компанії в сфері комерційної авіації.