Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

16 серпня 1896 року в Кролячому струмку, що впадав до річки Трондьюк (місцевою говіркою це означало щось на кшталт "води, яка молотить", проте англійською це слово вимовити було складно, тому назву швидко переінакшили на "Клондайк"), знайшли золото.

Як згодом стверджував Роберт Гендерсон, досвідчений старатель з Нової Шотландії, що встиг перед тим відзначитися в пошуках металу в Австралії, Новій Зеландії та Колорадо, першим помітив його він – і долучив до роботи ще трьох людей, американця Джорджа Кармака, його шваґра з племені тагіш на ім'я Кхееш (згодом він став відомішим за іменем Джим Скукум) та небожа останнього Кхаа Кууха (він же Чарлі Тагіш, або ж Чарлі Доусон).

Всіє троє нібито рибалили поруч й видобутком не дуже цікавилися. Втім, це не завадило Кармаку згодом зареєструвати на себе додаткову ділянку землі, яка за законом надавалося першовідкривачу. І саме він, судячи з усього, перейменував Кролячий струмок на Бонанза-крік (тобто "щасливий"). Втім, є версія, що золото першим взагалі побачив Кхееш.

Хай там як, але всі четверо разом вирушили до містечка Форті-Майл, щоб зареєструвати права на ділянки для видобутку. До їхнього повідомлення спочатку поставилися з недовірою, але коли вони показали чохол від вінчестера, повністю заповнений золотим піском, сумнівів не залишилося.

Це був початок останньої з "великих золотих лихоманок" - Аляскинської. Клондайк, щоправда, знаходиться на канадській території, але золото (хоч і в менших обсягах) добували й по американській бік кордону, а головне - більшість шукачів золота вирушала саме до Аляски, бо вважала, що через неї пролягає найкоротший шлях до золотоносних річок.

Втім, на відміну від багатьох попередніх "лихоманок", чимало старателів і так вже знаходилося поруч із Клондайком – їхні "трофеї", власне, і були найбільшими. Про це згадують не часто, але насправді відкриття Гендерсона і Кармака було по суті "запрограмованим" - хоча б тому, що золото на заході Канади та на Алясці шукали давно і системно.

Вважають, що про поклади дорогоцінних металів першими дізналися торгівці хутром ще у першій половині XIX сторіччя – але свою справу вона вважали прибутковішою й остерігалися, що наплив мисливців за золотом може її зруйнувати. З тих же міркувань намагалися тримати язика за зубами і християнські місіонери. Але ж наскільки довго могла тривати ця мовчанка?

На початку 50-х років золото знайшли зовсім поруч – у Британській Колумбії. Це, щоправда, сталося трохи пізніше, ніж відкриття покладів у Каліфорнії, тож і сама ця "лихоманка" опинилася немов би в тіні каліфорнійської "сестри". Але це була саме повноцінна "лихоманка" - досвід і надалі став у нагоді. Навіть правила видобутку не треба було вигадувати спеціально для Клондайку - вони вже існували, ще й у двох варіантах – канадському і американському (каліфорнійському).

Чим більше виснажувалися запаси на півдні, тим більше старателів перебиралися далі на північ. Поступово мисливці за золотом розширювали географію пошуків – і досліджуючи закутки тихоокеанського узбережжя зрештою дісталися тієї самої Аляски.

Облаштувалися й на річці Юкон, до якої, власне, і впадає Клондайк. Вже згаданий Форті-майл був заснований в 1886 році, Серкл-сіті з американського боку кордону – в 1893-му. І це були саме містечка старателів, які наполегливо продовжували шукати золото.

Варто було сусідам дізнатися про знахідку в Кролячому струмку – і на береги Клондайку вирушило мало не все населення обох містечок. Сподіваючись хоч тепер збагатитися. Можливо, й не підозрюючи, що найбільше зароблять не вони, а на них.

Торговець Джозеф Ладью, для прикладу, скористався ажіотажем, щоб прибрати до рук десятків гектарів землі, які не містили ані грама дорогоцінного металу. Звів на них склади, тартак та кілька хатин – заснувавши "столицю Клондайку", містечко Доусон (ні, назвав він його не на честь Кхаа Кууха, якому насправді дали прізвисько за іменем міста, а в пам'ять про відомого дослідника бассейну Юкона). І заробляв вже на тому, що старателі за все змушені були платити добутим ними золотом – за цінами, які диктували продавці.

Можливість виїхати – і вивезти добуте на "велику землю" - з'явилася в "щасливців" лише через кілька місяців. Перший пароплав із пасажирами з Клондайку – "Ексельсіор" - прибув до Сан-Франциско 14 липня наступного року. Загальну кількість золота на його борту оцінювали в півмійона доларів. Пароплав "Портленд" зайшов до Сіетла через три дні. На ньому було від однієї до трьох тонн "жовтого металу". "В країні Клондайк золота – як тирси", - захлиналися від захвату газети.

На північ кинулися десятки, а за ними сотні тисяч "шукачів щастя". Щоправда, легким шлях до Клондайку здавався лише на картах. Найкоротший маршрут виявився найважчим, бо йшов через гірський перевал Чілкут. Подолати крутий підйом з вантажем (а канадський уряд вимагав, щоб прибульці брали із собою запас провіанту, інакше їм просто не дозволяли перетнути кордон) зміг хіба що кожен десятий з тих, хто зійшов на берег Аляски.

А ось заробляти на охочих збагатитися починали вже одразу. Платити доводилося за все – за карколомними цінами – і чим ближче було до Клондайку, тим вищими вони ставали. В Доусоні звичайну сіль продавали за ціною золота, а яйця – в кращому випадку по двадцять доларів за штуку.

Цікаво, що рівень злочинності в селищах старателів загалом був невисоким, найчастіше вони обходилися без суду та в'язниць, а всі важливі рішення ухвалювали загальним голосуванням мешканців.

З канадського боку кордону, щоправда, порядок підтримувала ще й кінна поліція, але вона з'явилася на Юконі насамперед для того, щоб нікому не спало на думку посунути цей кордон – скориставшись, скажімо, чисельною перевагою серед шукачів золота американських громадян. З цих же міркувань Юкон виділили в окрему адміністративну одиницю. Втім, головне, що лад був забезпечений, і до історії Аляскинська лихоманка увійшла як одна з найспокійніших, якщо не найспокійніша.

Що ж до практичних результатів, то за підрахунками Джека Лондона, який писав свої оповідання як безпосередній свідок (хоча і він теж не добував метал, а заробляв на тому, що проводив човни течією Юкона), для видобутку золота на загальну суму у 22 мільйони доларів його шукачі витратили в десять разів більше. Можливо тому ця лихоманка і виявилася "останньою з великих".