Найдовша телеграма. Джордж Кеннан і його спроби "зрозуміти Москву"
22 лютого 1946-го у відповідь на запит із казначейства США з проханням пояснити останні зміни в політиці Радянського Союзу радник посольства в Москві Джордж Фрост Кеннан вирішив відправити до Вашингтона телеграму, в якій виклав свої міркування з цього приводу. Текст вийшов незвично великим як для телеграми – майже п'ять з половиною тисяч слів – і увійшов до історії саме як "Довга телеграма".
22 лютого 1946 року у відповідь на запит із казначейства США з проханням пояснити останні зміни в політиці Радянського Союзу (зокрема щодо створення Міжнародного валютного фонду та Світового банку) радник посольства в Москві Джордж Фрост Кеннан вирішив відправити до Вашингтона телеграму, в якій виклав свої міркування з цього приводу.
Текст вийшов незвично великим як для телеграми – майже п'ять з половиною тисяч слів – і увійшов до історії саме як "Довга телеграма" (офіційно її іменують "телеграма № 511"). Власне, вона й справді є найдовшою в історії Державного департамента Сполучених Штатів.
Кеннан, звісно, був не першим американцем, який намагався зрозуміти, чого можна чекати від московських очільників. Хіба що для нього вивчення Росії було можна сказати "родинною справою".
Його внучатий дядько, теж Джордж, вперше потрапив до царської імперії ще в 1865 році – з цілком технічною місією, бо досліджував можливий маршрут прокладання телеграфного кабеля, що мав з'єднати Сан-Франциско з Москвою.
Проте вже невдовзі перекваліфікувався на журналіста та публіциста, а через двадцять років – разом із тезкою художником Джорджем Фростом – вже цілеспрямовано поїхав до Сибіру, щоб на власні очі побачити як "працює" російська система покарань і встановити контакти з тамтешніми політичними в'язнями.
Після повернення Кеннан-старший став чи не найбільшим викривачем царського деспотизму в Сполучених Штатах. Писав статті, а згодом і книжку "Сибір і система заслань", виступав з промовами та лекціями, на які часто приходив в одязі ув'язненого та кайданами.
Саме під його впливом в США, як перед тим у Британії, виникли "Товариства друзів російської свободи", які вважали своїм обов'язком допомагати борцям із царатом. Долучилися до них доволі відомі фігури, калібру Марка Твена та Етель Войнич.
Не дивно, що наступна спроба Кеннана – старшого "вивчити на місці" російську дійсність завершилася вже через кілька тижнів його висилкою з країни. Втім, показово, що до більшовицького перевороту він ставився негативно, вважав "нових господарів" цієї держави деспотичнішими навіть за царських управлінців, а тодішню американську адміністрацію критикував за надмірну поблажливість до комуністичної Москви.
Хай там як, але звитяги внучатого дядька значною мірою визначили "життєвий вектор" Кеннана-молодшого, який вже при народженні отримав ім'я Джорджа Фроста – що робило його "двічі тезкою" родичевого компаньйона по сибірських мандрах.
Дипломатичну кар'єру він почав одразу після завершення начання у Прінстоні, а після завершення аспірантури отримав призначення… ні, не до СРСР, з яким у США не було дипломатичних відносин, але до Естонії, де розуміння суті радянської політики було важливим аж ніяк не менше.
Потім була ще Латвія, а до Москви Кеннан-молодший потрапив вже у 1933 році, як перекладач тільки-но призначеного посла Вільяма Булліта. Втім, вже за рік він був вже першим секретарем посольства. Тож не дивно, що в 1946-му за роз'ясненнями казначейство звернулося саме до нього.
Завдяки "Довгій телеграмі" її автор здобув репутацію не просто найкращого "знавця Росії", а й людини, що заклала підвалини американської політики "стримування СРСР". Насправді це є перебільшенням (щонайменше), та й сам Кеннан згодом наголошував, що авторство доктрини стримування йому радше приписують.
Підготовлений ним документ був спрямований доволі вузькому колу адресатів (на ньому спочатку навіть стояв гриф секретності), проте Державний департамент вирішив розіслати його по посольствах як настанову до дії, а з ініціативи міністра ВМС Джеймса Форрестола з текстом були ознайомлені інші члени уряду та військові керівники. А вже в липні 1947 року – Кеннан виклав свої міркування у пресі, хоча стаття "Джерела радянської поведінки" в часописі Foreign Affairs і була підписана псевдонімом - "X".
Більша частина "Довгої телеграми" стосувалася, звісно, саме поточної радянської політики, але Кеннан не оминув і зауважень щодо способу мислення та дій російських очільників попереднього часу – зауважень, насправді, не менш цікавих та повчальних, особливо для тих, хто має справу з "пострадянською" Росією. Чого вартий, скажімо, пасаж "неповага росіян до об'єктивної істини – власне, їхня невіра в її існування – спонукає їх розглядати всі викладені факти як знаряддя для досягнення тих чи інших прихованих цілей".
Головний висновок Кеннана, втім, полягав в тому, що сучасна йому Москва "не сприймає логіки розуму і дуже чутлива до логіки сили. З цієї причини вона може легко відступити – і зазвичай це відбувається, коли в будь-якій точці зустрічає сильний опір. Таким чином, якщо противник має достатню силу і чітко дає зрозуміти про свою готовність її застосувати, йому нечасто доводиться це робити".
Кеннан закликав до реалізму. І намагався розвіяти наївні ілюзії, які залишилися в багатьох американців після другої світової, що СРСР є "такою ж самою державою, які і інші" та з ним можлива плідна співпраця заради загального миру. Хоча б тому, що більшовики, як, власне, і їхні історичні попередники, не збираються виконувати будь-які міжнародні угоди, як тільки вирішать, що можуть отримати більше. У мирне співіснування в Москві просто не вірять та вважають Захід своїм екзистенційним ворогом.
Парадокс при цьому полягав в тому, що, за словами Кеннана, експансіонізм Росії значною мірою був обумовлений саме тим, що з часів царату її володарі відчували свою слабкість та вторинність щодо Заходу. Більшовикам, натомість, просторікування про "злий, ворожий і загрозливий зовнішній світ" допомагають збільшувати військову потугу та зміцнювати контроль над ізольованим від сусідів населенням.
Кеннан був переконаний, що прямого воєнного зіткнення із Заходом сталінський СРСР уникає - принаймні доти, доки відчуває себе слабшим. Тому головні зусилля спрямовує на роздмухування суперечок і конфліктів всередині та між демократичними країнами, використовуючи для цього не лише мережу спецслужб чи комуністичних партій, а й підконтрольні громадські організації та російську православну церкву (йшлося про "атеїстичний" Радянський Союз, нагадаю!)
Саме тому автор "Довгої телеграми" і пропонував протидіяти радянській експансії, створюючи насамперед "позитивну й конструктивну картину того, яким ми собі уявляємо світ у майбутньому". Кеннан наголошував, що покладатися лише на заклики брати приклад із США надто ризиковано, адже змучені та залякані досвідом минулого європейці зацікавлені насамперед у власній безпеці, і "шукають допомоги, а не наділення відповідальністю".
Якщо їм не запропонувати американську допомогу, "вакуум" із задоволенням заповнять росіяни, - попереджав Кеннан. А метою політики США має бути стримування СРСР його межах та рішуча протидія будь-яким спробам вийти за них.
Сьогодні Кеннана частіше згадують саме як автора "довгої телеграми". Хоча не менш важливою була його участь у розробці "плану Маршалла" - який став цілком практичним втіленням кеннанівської концепції "залучення через допомогу". Сам план, щоправда, отримав ім'я тодішнього державного секретаря. Який насправді симпатизував Кеннану і навіть зробив його керівником спеціального створеного відділу стратегічного планування.
А ось зі зміною Джорджа Маршалла на Діна Ачесона, Кеннану довелося поступився впливом (а потім і місцем) Полу Нітце. І виявилося, що саму концепцію стримування, на той час прийняту як офіційну доктрину, і Державний департамент, і сам президент США Гаррі Трумен сприймають інакше, аніж автор "Довгої телеграми". Він почав критикувати рекомендації Нітце за надмірне спрощення та навіть "мілітаризм".
Тим не менше Трумен призначив Кеннана послом… до Москви. Відрядження, щоправда, виявилося недовгим – в СРСР він пробув менше п'яти місяців. Як тільки Кеннан порівняв ізоляцію іноземних дипломатів в радянській столиці з інтернуванням тих таки американських представників в нацистській Німеччині (був в його біографії такий епізод), його публічно "просмажили" в радянському офіціозі, газеті "Правда", оголосили "персоною нон грата" і висали, не дозволивши навіть зібрати особисті речі.
Невдовзі, щоправда, помер Сталін. А до його наступників Кеннан ставився набагато лояльніше. Леоніда Брежнєва якось взагалі назвав "людиною миру". Звісно, певні зміни відбувалися і в самих США. За президентства Дуайта Ейзенхауера, скажімо, почався пошук "дешевших" способів протидії СРСР з вимогами до європейців більше витрат брати на себе.
З часів Кеннеді Кеннан все частіше виступав як опонент американської зовнішньої політики (архітектори якої все менше прислухалися до його порад). Ніби виправдовуючи зауваження одного зі своїх знайомих, який якось сказав – "Кеннан розбирається в Росії, але зовсім не розбирається в США".
Втім, і з першою частиною цієї тези можна було б посперечатися. Особливо після того, як СРСР не стало, а Кеннан став заперечувати проти розширення НАТО та "публічних закликів до демократії та прав людини".
До кінця життя він пишався тим, що є прихильником "реальної політики" - проте політика в його міркуваннях та рекомендаціях, схоже, остаточно витіснила суворий, але справді своєчасний – як ми розуміємо зараз - реалізм "Довгої телеграми".
