Черчилліана: панорама українських видань. Черчилль та Орвелл крізь оптику Шевельова
Розглядаючи злет Орвелла, Рікс говорить про його вплив у країнах соціалістичного табору й зазначає, що автор роману "1984" передбачив "появу дисидентів – таких, як Солженіцин, Сахаров і Амальрік, які своїми свідченнями про побачене допомогли руйнації Радянського Союзу невдовзі після справжнього 1984 року". Цей список не лише хочеться доповнити – Руденко, Лук'яненко, Чорновіл, Дзюба, Світличний, Стус, Сверстюк, – але й подивитися на Черчилля й Орвелла крізь оптику найвидатнішого українського мислителя XX століття, етнічного німця, який з тієї ж самої причини став Шевельовим, що й династія Саксен-Кобург-Готських у той самий час перетворилася на Віндзорів.
Дослідження американського журналіста Томаса Рікса посилює сприйняття постаті прем'єр-міністра через паралелі з видатним письменником ХХ століття Джорджем Орвеллом, акцентуючи на тому, що протистояння найбільшим тираніям відбувалося також і в інтелектуально-культурній площині.
Осмислюючи соціальну нерівність та очевидний дисбаланс щодо залученості аристократії до воєнних дій під час Другої світової, Джордж Орвелл зазначав, що "дама в роллс-ройсі завдає істотніших збитків моральному духу, ніж армада Герінгових бомбардувальників". З огляду на низку нещодавніх корупційних скандалів, ця цитата надзвичайно влучно віддзеркалює настрої й нашого суспільства.
Однак, особливого звучання набувають тепер слова Дж. Орвелла, що "політичні промови та твори здебільшого виправдовують невиправдане. […]. Політична мова складається переважно з евфемізмів, тавтології понять і суцільної туманної невизначеності. Беззахисні села бомбардують з повітря, жителів виганяють у поля, худобу розстрілюють із кулеметів – це називають умиротворенням.
Мільйони селян позбавляють господарств і відправляють оббивати дороги з тим, що вони можуть нести із собою, – це називають переселенням або виправленням кордонів. Людей садять у в'язницю на роки без суду й слідства, розстрілюють у потилицю чи відсилають помирати від цинги в арктичні лісові табори – це називають ліквідацією ненадійних елементів. Така фразеологія потрібна, якщо хтось хоче назвати щось, але не викликати ментальних образів".
Як бачимо, ця методика виявилася надзвичайно продуктивною для кремля. Наведений логічний ряд доповнюють сучасні російські евфемізми: "захист російськомовного населення" замість анексії суверенних територій, "СВО" замість повномасштабного військового вторгнення з каральною метою. "Від'ємне зростання", "звільнення міст", "денацифікація", "демілітаризація", "високоточна зброя" – усі головні наративи рф абсолютно підпадають під визначення "орвеллівської новомови". І точність цього збігу просто вражає.
Розглядаючи злет Орвелла, Рікс говорить про його вплив у країнах соціалістичного табору й зазначає, що автор роману "1984" передбачив "появу дисидентів – таких, як Солженіцин, Сахаров і Амальрік, які своїми свідченнями про побачене допомогли руйнації Радянського Союзу невдовзі після справжнього 1984 року". Цей список не лише хочеться доповнити – Руденко, Лук'яненко, Чорновіл, Дзюба, Світличний, Стус, Сверстюк, – але й подивитися на Черчилля й Орвелла крізь оптику найвидатнішого українського мислителя XX століття, етнічного німця, який з тієї ж самої причини став Шевельовим, що й династія Саксен-Кобург-Готських у той самий час перетворилася на Віндзорів.
Рятуючись від радянського режиму, Юрій Шевельов опинився в німецькому таборі для переміщених осіб (Ді-Пі). Він не став свідком пікових бомбардувань Дрездена, але під час наступного нальоту союзної авіації на Плауен, намагаючись знайти порятунок в укритті, вдарився об гостре ребро металевої рейки і зламав собі ключицю. Цю хронічну травму він згодом іронічно називав "сувеніром пляуенської відьомської ночі" і з тих пір не любив британського прем'єра.
Утім, уже по війні Шевельову довелося особисто побачити Черчилля: це сталося під час виступу британського політика у Копенгагені. Згодом на пропозицію Єжи Ґедройця у 1952 році Юрій Шевельов підготував три політичні есеї для відомого еміграційного польського часопису "Kultura", який виходив у Парижі. Один з них – "Pokój Nr. 101" ("Кімната номер 101") – був присвячений Джорджу Орвеллу.
У прикінцевому розділі свого дослідження Томас Рікс, аналізуючи рецепцію Орвелла у східноєвропейському дискурсі, апелює до есею польського поета й дипломата Чеслава Мілоша "Захід" зі збірки "Поневолений розум". Мілош зазначав: "Навіть ті, хто знає Орвелла хіба що з чуток, здивовані тим, що письменник, який ніколи не бував у Союзі, зумів так глибоко зрозуміти його життя". Приголомшує той факт, що ця збірка есеїв Ч. Мілоша була видана за сприяння того ж таки еміграційного часопису "Культура" на рік пізніше за есей Юрія Шевельова. Шкода, що в дослідженні Рікса немає згадок ні про цей есей, ні про самого Є. Ґедройця, який одним з перших популяризував творчість Джорджа Орвелла у Східній Європі.
Автор робить особливий акцент на тому, що "Колгосп тварин" був "найпотужнішим памфлетом проти радянського комунізму" й мав шалену популярність. Однак він оминає важливий історичний факт: першим у світі перекладом "Колгоспу тварин" іншою мовою став саме український (Мюнхен : "Прометей", 1947 р.), який містив передмову самого автора. Звертаючись до українських біженців, Орвелл зазначав, що "отримав прохання написати передмову для перекладу "Animal Farm" на українську мову. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене. […].
Та мені незвичайно залежить на тому, щоб люди на Заході, Европи побачили совєтський режим таким, яким він є […]. Назагал робітники та інтеліґенти у країні такій як Англія не розуміють, що СССР сьогодні зовсім інший як у 1917 році частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді соціялістична країна десь таки існує), а частково також тому, що відносна свобода і мирність їхнього життя робить тоталізм для них незрозумілим. […].
У цій атмосфері середня людина не має дійсного зрозуміння що таке концтабори, масові депортації, ув'язнення без процесу, цензура преси, тощо. Коли вона читає про події в країні такій, як Совєтський Союз, вона перекладає все на мову англійських уявлень і не враховує безсоромної забріханости тоталістичної пропаґанди. Аж до 1939 р., а може ще пізніше, більшість англійського народу неспроможна була розгадати суті нацистівського режиму в Німеччині, а коли йдеться про совєтський режим, – вони у великій мірі оманені й досі".
Не менш значущим є й те, що Джордж Орвелл частково профінансував це видання й відмовився від гонорару. Згодом значну частину накладу конфіскувала американська військова адміністрація на вимогу радянської окупаційної влади й знищила як ворожу антирадянську пропаганду. Той факт, що злочинні режими путіна й лукашенка, а також їхній давній північнокорейський поплічник упізнають власну природу в образах Джорджа Орвелла і через це забороняють його творчість, є беззаперечним доказом пророчої геніальності автора та водночас очевидним маркером справжньої суті їхніх "демократій".
У цьому контексті заслуговує на згадку професор Колумбійського університету Юрій Шевельов. Оскільки він усіма фібрами своєї душі відчував ницість радянської ідеології й усю свою публіцистику присвятив вивільненню з-під "ядучих випарів цієї системи", то зміг значно глибше зрозуміти Орвелла та принципово скоригувати його сприйняття природи радянського тоталітаризму.
Видатний славіст чудово знав із власного досвіду, що надмір індивідуального мислення в Радянській Україні не належав до заохочуваних рис. Він зазначає: "Не було кімнати 101, де кожен отримує власне покарання й перенавчання відповідно до свого характеру. Прагнули не того, щоб люди не думали. Був стандартний набір методів, спрямованих на те, щоб люди зрозуміли, що саме треба говорити і як поводитися кожної хвилини. Цього вистачало. Кімнатою 101 був увесь Совєтський Союз, все для всіх було однакове, і саме це було найстрашніше".
Хоча Шевельов пригадує, як на мить зрадів, коли під час виступу Вінстона Черчилля в Копенгагені хтось кинув із натовпу у нього саморобну бомбочку, а той у характерній манері відреагував: "Це все, на що здатні наші вороги – змусити нас поміняти сигару", обидва мислителі мали ідентичні погляди щодо двох головних тираній минулого століття. Легендарний прем'єр зазначав: "Після довгих мук і зусиль Другої світової війни здавалося, що половина Європи просто поміняла одного деспота на іншого".
Також він казав: "Мало буде користі від покарання гітлерівців за їхні злочини, якщо закон і справедливість не пануватимуть, а тоталітарні або поліційні уряди замінять німецьких напасників". "Риторика про нацизм – "брунатну чуму", – говорив Шевельов, – була безглуздою, коли поруч не ставили Росію – "червону чуму"". Протистояння цих аристократів "червоній чумі" та тоталітарному радянському режиму було для них сторінкою з історії незакінченої війни.
І ця війна триває й зараз…
