325 років тому Варшава і Москва підписали "Вічний мир", поділивши Україну по Дніпру. Менш ніж через сторіччя поділили й саму Річ Посполиту. У 1939 році аналогічна доля спіткала також Річ Посполиту ІІ. Так само може бути і зараз - якщо Україна впаде, то чи не привалить вона і Польщу?

Моя мама мала носа з горбочком, як Роза, і сказала німцю, що це її сестра. Німецький офіцер нічого не сказав. Але одного разу він прибіг до нас дуже схвильований. Відчайдушно жестикулював й волав, вказуючи на Розу: "Гестапо! Гестапо! Юде! Ховать юде!".

Сімдесят років тому журнал "Український тиждень" з Праги писав про внутрішню політику та міжнародну ситуацію - скажімо про те, що на Західній Україні є 200 тисяч партизанів і Європа не матиме покою; скаржився на дорожнечу та непунктуальних читачів, які не поспішають поновити передплату...

"Аж тоді, 18 грудня 1943 року, через два з гаком місяці після призову і після участі в боях, батька було приведено до присяги. А його загиблі побратими, виходить, такої честі удостоєні не були, і Родіна залишилася їм нічим не зобов'язаною..." Із родинних спогадів про форсування Дніпра.

Йдеться не просто про політичний вплив Росії, Європи чи Туреччини. Мова про історичні цивілізаційні процеси, які не припиняють кардинально трансформувати світ, прискорюючись у процесі глобалізації. Вони втягують Україну до сфери свого цивілізаційного поля, продовжуючи її розривати.

Після повернення в СРСР остарбайтерів у радянському фільтраційному таборі чотири місяці мучили питаннями: "Чому виїхав?" "Чому працював у домі у німців?", "Чому не вчинив спроби втечі?", "Чому не надав перевагу самогубству?" (рос.)

...В Україні точиться боротьба між абсолютно несумісними історичними міфами. Якщо спростити, то боротьба йде між національною і радянсько-православно-слов'янською - або ж проросійською - міфологією...

Опромінені продовжували залишатися в строю. В 554-му окремому інжбаті таких було 170, в той час як командир батальойну і ротні "залишили частину після отримання опромінення". 2 липня 1986 року в батальойні почалося голодування на знак протесту... (рос.)

"Або ти українець, або комуніст! Або ти, блін, демократ, або комуніст! Або ти хочеш будувати незалежну державу, або ти - комуніст! Tertium non datur нікоґда! Що ми й бачимо. Підтвердилося - з комуністами не побудуєш нічого. Ось комуністи собі і будують - оці кучми, кравчуки...". Сьогодні день народження українського журналіста, дисидента і хіпі Сергія Набоки. Його життя було вічним змаганням за гідність, якої нам так часто бракує.

В національно-культурному відношенні Україна стане єдиною тоді, коли на Сході визнають героями Бандеру з Шухевичем, а на Заході - радянських полководців-українців Ватутіна та Малиновського. Має змінитися ще не одне покоління українців (рос.).

Націоналіст Йосип Пилипчак. Вояк УПА. 10 років таборів та 5 років заслання. Без права повернення на рідну землю. Його пам'ятають.

Місто було набито військами і військовою технікою, але ми легко об'їздили всі місця, де перебували поранені, отруєні газом й убиті. Я зрозумів, що кожен факт повинен бути аргументований. Рубана рана на спині - фотографія і текст на магнітофоні, труп - фотографія... (рос.)

Минає рік відтоді, коли 10 квітня 2010-го не стало моєї подруги Марії Качинської. Увесь цей рік я часто згадувала її. Наші бесіди, наші візити. Коли бачила щось цікаве чи то з польського живопису на ринку, чи то цікавий шарфик у магазині, ловила себе на думці - треба купити це для Марії...

Уніатська церква опинилася між двох вогнів. Її не сприймали як православні, так і поляки. Церква, на яку поляки дивилися як на місток до асиміляції, продовжувала бути українською. Петро Могила намагався примирити "Русь із Руссю", створивши з уніатів і православних незалежний патріархат.

Сьогодні на каналі "Інтер" - прем'єра документального фільму, але не про "чорно-білу" трагедію сімдесятирічної давнини, а про сучасних людей, які живуть поруч із місцем, яке для всього світу випромінює страх... (рос.)

Щоб вижити, бабуся їздила на Західну Україну - обмінювала речі загиблого чоловіка на крупи. За все життя вона не знала українською ані слова (крім "цибуля", чомусь говорила саме так). І нічого - ніхто її на Заході не ображав, як декого ще й доcі лякають.

Помер Василь Кононов - канонічна фігура епохи путінського неосоветізму, ікона російських патріотів. Закінчений червоний бандит-терорист, чиє ім'я Москва перетворила на знаряддя боротьби з ненависними балтійськими демократіями (рос.).

Кажуть, що "проект Україна" виявився невдалим, бо незалежність задешево нам дісталася. Категорично не згоден! Не з тим, що "задешево" - просто нам так нічого й не дісталося.

Hайприроднішим чином пишеться історія України з погляду українського народу. Погляд з Росії чи з Польщі - це вже щось зовсім інше. Теоретично можна зібрати під однією палітуркою абсолютно різні думки. Та чи не буде від того в головах студентів і учнів суцільна каша?

Порівнюємо український політикум початку ХХ та ХХІ століть. "Кожен із діячів почував себе Наполеоном, багато із них міркували в душі, що тільки він один призваний історією до святого діла - відродження батьківщини... Фактично було знищено армію... Остаточного удару завдала економчна криза".