Визначний дисидент Іван Дзюба: "Я хочу звернутися до вас, євреїв, як українець — як член української нації, до якої я з гордістю належу. Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї...".

І обивателям, і політикам обох країн слід нарешті мати перед очима не так звані "правди", а всебічну картину причин і наслідків українсько-польського конфлікту. Лише вона має значення як передумова подальшого будівництва приязних двосторонніх стосунків на раціональних підставах взаємоповаги й користі. Все інше – дешева пропаганда.

Теоретично десятки російських БТРів можуть взяти курс на Київ. Існує маса сценаріїв, як зіграти на кримському питанні, вчинити серію провокацій, дестабілізувати ситуацію у Криму — і далі відбувається черга подій, яка закінчувалася б тільки тим, що у Києві спускається український національний прапор.

Резолюція польського Сейму, щодо визнання Волинської трагедії "геноцидом", жодним чином не закриє міжнаціональну дискусію, як це припускають окремі польські політики. Навпаки, це відкриває новий етап українсько-польських стосунків. Деякі його ознаки вже на видноколі.

Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили зокрема представлені в парламенті.

Чи може польська сторона зрозуміти, що УПА для нас – це як АК для них? Як би вони поставилися до того, щоб визнати АК злочинною організацією через злочини окремих учасників польського підпілля чи її боївок, котрі проводили "попереджувальні відплатні акції"?

Назріла необхідність нарешті виробити на найвищому державному рівні України і Польщі системну двосторонню політику примирення, яка би спиралася на конкретні політичні, економічні і гуманітарні проекти

Перемога тих, хто проти імені Гавела у Києві – це перемога невігластва і безсилля сильних. Лишилося менше доби, щоб зробити цей символічний вибір між силою моралі і невіглаством, між відповідальною громадянськістю та самототаліторизмом, між облудою і життям в правді.

Професор Варшавського університету та Києво-Могилянської академії у колонці про те, як невдало опрацьоване минуле впливає на теперішню ситуацію в Польщі: "Виглядає на те, що ми рухаємося до катастрофи. Великими кроками".

Визначний вояк, політик і державник і перший глава ОУН не належить якійсь партії, групі чи організації. Він належить українському народу, який неодмінно має подбати про його належне і гідне вшанування. На порядку денному питання - де його поховати?

Книга "Неконвенциональная война..." - для тих, хто прагне зрозуміти військову складову конфлікту на Донбасі. Радянські диверсанти 1940-х розповідають, як займалися тероризмом у тилу. А у вільний від виконання завдань час вдавалися до розборок або міжсобойчиків у дусі гедонізму.

Цього року виповнюється рівно 50 літ з того часу, як молодий Лесь Танюк узявся писати свої щоденники. Станом на сьогодні – це 37 томів уже опублікованих "Щоденників без купюр" і 217 переплетених машинописних і рукописних томів, які стоять на полицях.

Про знесення пам'ятника Петровському у Дніпрі: "Мені байдуже - хто, чому і наскільки вдало це організував. В даній ситуації виконавець узагалі неважливий. "Вважайте, що це зробив я!" - пишуть у соцмережах. І я готова підписатись під цією заявою".

Литовцям в 1918-1920 роках вдалося здати іспит на право мати національну державу - завдяки широкому добровольчому руху, волонтерам тилу та міжнародній допомозі. В Україні ж тоді тривала громадянська війна на тлі зовнішньої агресії Росії.

Сьогодні наша мама, я вважаю, зняла частину прокляття з нашого Пирятина - якщо не заперечувати, що воно було: накладене всіма довгими десятиліттями невеселої його історіі. Відтепер ми повертатимемося додому не на вулицю Петровського...

Історія не може сьогодні розділяти поляків і українців. Однак це не означає, що ми повинні уникати важких тем з минулого. На початку листопада відбулося перше засідання Польсько-українського форуму істориків.

Спокойная жизнь Парижа и остального мира зависит сегодня в той же мере от разоружения террористов, сеющих насилие на Донбассе. Мир не может чувствовать себя в безопасности до тех пор, пока на Донбассе и в России есть люди, считающие, что у них есть право убивать.

Київська область, УПЦ КП і ЮНЕСКО хочуть відновити комплекс Спасо-Преображенського монастиря в Межигір'ї. Для цього треба провести археологічні дослідження, яких там не проводилося ніколи. А штучні озера на полях для гольфу продовжують руйнувати культурний шар...

Міць обдурення у Третьому рейху і в СРСР, грандіозні витрати на пропаганду, тотальність обману не змогли запобігти падінню двох людоїдських режимів. Нацизм протримався 12 років, а більшовизм - 74.

Вже зараз очевидно, яким складним буде процес вибору нових топонімів. В місті активно працюють проросійські сили, які будь що намагаються зробити обличчя Харкова "русским". Якщо не комуністичним, то хоча б імперським.