Спецпроект

Фінляндія в Другій світовій війні. Між Німеччиною і Росією

У 1809 році земля фінів стала частиною "єдіної і нєдєлімої" Російської імперії. Серед решти окупованих імперією народів фіни користувалися упривілейованим становищем — мали власний сейм, монету, залізницю та армію. Культурні зв'язки фінів із Росією були слабкими, країна розвивалась у руслі західноєвропейських течій.

Що читаємо? Оллі Вехвіляйнен. Фінляндія в Другій світовій війні. Між Німеччиною і Росією, Київ, Темпора, 2010

 

Становище змінилося наприкінці XIX ст., коли царська адміністрація розпочала політику інтеграції та русифікації. Доти лояльні піддані царя фіни почали чинити опір.

Під час Першої світової війни у фінів з'явився шанс — німецький генерал Еріх Людендорф заявив, що відокремлення України і Фінляндії від Росії було у військових та економічних інтересах Німеччини. Фіни почали озброюватися, українці тим часом розпускали армію.

Одразу після отримання незалежності у 1917 році розпочалася війна між "білими" та червоними. Карл Густав Маннергейм, який зробив кар'єру в російській армії, вирішив очистити державу від Червоної гвардії та російських солдат.

Більшість солдатів "білих" складали земельні селяни та середній клас, сили червоних майже цілковито складалися з міського пролетаріату та сільської бідноти. Без допомоги Мордору червоні швидко здалися.

У концтаборах для більшовиків загинуло близько 12 тисяч осіб — мізерна плата за незалежність та викорінення червоної бацили. Фіни також бажали повернути Східну Карелію, де проживало фінське населення, хоч і русифіковане православ'ям, але німці відмовилися у цьому допомагати і Східна Карелія залишилася окупованою Совєцьким Союзом.

Незалежна Фінляндія постала надзвичайно гомогенною з етнічного погляду: з 3 мільйонів населення 96% сповідували лютеранство, а меншина, яка вважала рідною мовою шведську, становила всього 11%, причому, ця меншина вважала, що належить до однієї нації з фінськомовною більшістю.

70% фінів заробляли на життя завдяки сільському господарству та лісництву. Комуністична партія була заборонена. Русофобія була різновидом етнічної ненависті зі сторони колишніх "білих", які воювали за незалежність країни — росіян вважали "архіворогами" та ненавиділи із почуттям расової вищості, що з огляду на рівень розвитку держави, економіки та громадянського суспільства недалеко втекло від правди.

 

На фото учасники підписання Пакту: керівник юридичного департаменту МЗС Райху Фрідріх Ґаус, німецький міністр закордонних справ Йоахим Ріббентроп, формально "непричетний" Йосип Сталін та нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов

ДЖЕРЕЛО: ГАЗЕТА "ИЗВЕСТИЯ", 24 СЕРПНЯ 1939 РОКУ

Пакт Молотова-Ріббентропа, який підписали Росія та Нацистська Німеччина, віддавав Фінляндію в числі інших "малих держав" до "сфери впливу" СССР. Совєцький Союз швидко окупував частину Польщі, Естонію, Латвію та Литву, де повсюдно розміщував військові бази та нав'язував маріонеточні уряди.

Від Фінляндії вимагали передати частину стратегічних територій на Півночі та у Фінській затоці. Щойно від Молотова надійшло запрошення на переговори, Фінляндія розпочала повну мобілізацію військ. Совок стягнув війська до фінського кордону.

Фінляндія відмовилася на поступки — влада просто не могла поступитися, позаяк серед народу панувала небувала національна єдність: і радикально лівих, і ультраправих спантеличив пакт Молотова-Ріббентропа, який поріднив росіян та нацистів. У країні не існувало опозиції, та й врешті-решт ніхто — ні фіни, ні Париж, Лондон та Німеччина — не вірив, що Росія розпочне війну.

Напад на Фінляндію входив у плани генштабу Червоної армії ще від 1937 року. 30 листопада 1939 року о 08:00 окупаційна Червона армія розпочала стрімку атаку на Фінляндію по всій довжині кордону.

Сталін нашвидкоруч сформував "Народний уряд" з фінських комуністів у Москві, та уклав з цією фейковою "Демократичною Республікою Фінляндією" договір про взаємодопомогу і дружбу, на чиє прохання Сталін і ввів війська. Народні республіки, прохання про введення військ, штучні уряди — інструментарій русскіх не міняється.

Совєцький Союз виставив сучасну механізовану армію: 21 дивізія, 2000 одиниць артилерії, 1500 танків та 2000 літаків. Їм протистояли фермери та лісоруби з украй слабкою артилерією часів Першої світової. Планувалася повна окупація Фінляндії за один місяць.

Проте фіни мали перевагу своєї землі та вишколених резервістів, а бойових дух нації був на висоті — Совок застряг в снігах непокірної країни. Міжнародна преса змальовувала війну двох країн як боротьбу абсолютного добра і абсолютного зла.

 
Фінські кулеметники під час радянсько-фінської війни

Особливо співчували маленькій демократичній країні США — з тієї причини, що коли інші європейські країни відмовилися платити США усі борги з часів Першої світової війни, Фінляндія продовжувала справно виплачувати свій борг.

Йшлося про якісь $8.4 млн, які Фінляндії було неважко зібрати, але в результаті цього ім'я країни стало практично синонімом порядності.

Міжнародна спільнота пропонувала Фінляндії небагато: публічні засудження Совка, "занепокоєння" та багато-багато обіцянок, в щедрості яких особливо вирізнялися французи, проте цього було мало.

У березні 1940 Совєцький Союз зосередив проти Фінляндії 58 дивізій — майже мільйон солдатів — які мали у своєму розпорядженні 5000 гармат, 3000 танків та 4000 одиниць авіації. 9 дивізій фінів були повністю виснажені. Усе висіло на волосинці.

13 березня країни підписали мирний договір. Фінляндія втратила близько десятої частини території і стільки ж економічних потужностей. Близько 400 тис людей переїхали на західний бік нового кордону. Фіни втратили близько 23 тисяч солдатів, російські окупанти — більше 100 тисяч.

Настрій у фінському суспільстві після завершення Зимової війни визначали розлюченість, непокора і страх. Країна активно переозброювалася — оборонні асигнування складали половину витрат бюджету. Поширеним було уявлення, що Совєцький Союз лише вичікує нової нагоди, аби остаточно знищити незалежність Фінляндії.

Так і сталося — вже 8 липня 1940 року Совєти висунули нові вимоги до фінів: дозвіл на використання залізниці до острова Ганко та знищення частини оборонних укріплень, які могла б використати Німеччина.

Згодом Совєцький Союз почав втручатися у вибори через підтримку лівацького "Товариства за мир і дружбу". Все це природно штовхало Фінляндію в обійми Німеччини, тож країна дозволила транзит німецьких військ через свою територію в обмін на таємне постачання зброї.

 
Карл Густав Маннергейм

Війна проти Совєтів, розпочата влітку 1941 року, стала відома як "війна-реванш". Вважалося, що хоч Фінляндія воює з Німеччиною проти спільного ворога, але ця війна ведеться окремо від світової війни.

Не існувало жодних політичних договорів із Німеччиною, Фінляндія офіційно не була союзником останньої, а просто "воювала спільно" з нею. Фіни швидко відвоювали втрачені територію та Східну Карелію, проте відмовили німцям в нападі та облозі міста Лєнінґрад.

Фінляндія цілковито залежала від Німеччини: країна щорічно отримувала від німців 200 тис тонн зерна, що дорівнювало майже половині власного врожаю. Фінляндія взагалі була єдиною країною, яка отримувала від Німеччини більше, ніж експортувала туди — настільки стратегічно цінною вважалася територію фінів.

Фінляндія відмовилася видати 2300 своїх євреїв: у відповідь на запит Гіммлера щодо переміщення цих осіб до концтабору Майданек прем'єр-міністр Ранґель повідомив, що "Фінляндія не має ніякого єврейського питання".

Східна Карелія розчарувала фінів: за роки совєцької окупації населення було сильно русифіковане та зденаціоналізоване, територію заселили рунтерменші, еліти винищили під час сталінських чисток.

Територія лягла важким тягарем на маленьку країну, до того ж, Захід тиснув на Фінляндію за вторгнення на "ісконно русскую" землю. Президент Рюті відкинув ці погрози: "Як можна говорити про захист демократії, перебуваючи в одному таборі з більшовиками?"

Ентузіазм щодо Карелії падав разом з вірою в перемогу Німеччини: ця територія мала стати козирем у перемовинах, а метою стало збереження кордонів 1939 року.

 
Втрачені фінські землі після «зимової війни»

Проте цьому не судилося стати — вже в 1944 році Совок розпочав масивну атаку на Фінляндію, зосередивши 24 дивізії проти 6 фінських. Захід відвернувся від фінів – ні Черчилль, ні Рузвельт ні словом не змогли заперечити Сталіну, що Фінляндія знаходиться у совєцькій зоні впливу та має сповна заплатити за свою "агресію".

Фінляндія змушена була підписати мирний договір, умови якого були надзвичайно кабальними та включали не тільки відновлення кордонів 1940 року та втрату нових територій, включно з виходом до Північного Льодовитого океану, а й демобілізацію армії, виплату репарацій розміром в $300 мільйонів, і навіть можливість втручання у внутрішні справи країни.

Людські втрати Фінляндії за роки війни становили 2.4% населення. Німці розорили Лапландію при відступі. Країні довелося розселяти 120 тисяч сімей з окупованих Росією територій.

Провідних політичних лідерів Фінляндії засудили під диктовку Совєцького Союзу. Діяльність комуністів відновилася, тому після виборів 1945 року комуністи отримали в сформованому уряді найвигідніші портфелі, серед яких і посаду міністра аваківських справ. Під тиском комуністів підвищили зарплати для робітників, зросла інфляція, курс марки впав — криворізька школа економіки.

У 1948 році Фінляндія підписала Договір про "дружбу" з Совєцьким Союзом та залишилась у совєцькій "зоні впливу", проте зберегла суверенітет та досить "окремий" статус.

Станом на 1952 рік Фінляндія повністю виплатила репарації на загальну суму в $444 млн. У країні сформувався широкий спротив комуністам на всіх рівнях: влада обтяжувала їх бюрократією, громадянські організації висвітлювали їхні помилки в уряді та розповсюджували проти них пропаганду серед робітників.

Без танків Совєцького Союзу комуністи Фінляндії швидко втратили вплив. Трьохмільйонна країна, яка не забезпечувала себе навіть зерном для прожиття, вистояла проти імперії зла.

Чудова книга для базового ознайомлення зі становищем Фінляндії у часи світових війн. Паралелі з Україною напрошуються самі собою, але на них краще не акцентувати увагу, бо всі вони говорять не на нашу користь. Фіни були віддані ідеї державності, тому і вистояли. Рекомендую.

Перший командувач і будівничий Українського флоту: до 150-річчя Михайла Остроградського

Остроградський мав україноцентричні погляди і демонстрував їх як у спілкуванні з німцями, так і з росіянами. Це немало дивувало морських офіцерів-росіян. Білогвардійський адмірал Ненюков, який проїздив тоді через Севастополь, пригадував: «Невелика група офіцерів на чолі з щирим українцем контр-адміралом Остроградським розмовляла українською мовою, та ставилася до росіян як до прийшлих та іноземців».

"В СССР инвалидов нет!..". Як люди з інвалідністю відстоювали свої права в СРСР

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Карабах 1988 – 2020: як не заплутатися у районах та назвах населених пунктів

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.