Спецпроект

Книга про нашу епоху. І про кожного з нас

Про цю книжку має знати вся Україна. Не тільки задля того, аби усвідомити події недавнього минулого, але насамперед задля того — аби не повторилося. А повторитися може. Судячи з тих зусиль, які вкладає Москва у «гібридну війну» проти України — повторення пережитого цілком можливе

Що читаємо? Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР”. Бібліотека “Історичної правди”. Укладання Вахтанга Кіпіані. Видавництво “Vivat”, Харків, 2020. 

 

У назві книги вказано лише одне ім'я: Василь Стус. Одначе, кожному зрозуміло, що з цим ім'ям пов'язана ціла епоха, яка в історії названа «Рухом опору» й у свідомості людей поіменована «шістдесятництвом».

Близько ста прізвищ представників цього покоління згадуються у цій книжці крізь призму кагебістських документів про обшуки, допити, переслідування, арешти. Йдеться про побратимів, друзів, навіть про співкамерників Стуса.

Про події, у яких ми брали участь. Зокрема, поетові інкримінують участь в «організації випуску «Українського вісника» (с.569), за яким стоять «враждебные антисоветские елементы».

Документи, зібрані Вахтангом Кіпіані в архівах КДБ УРСР, стосуються другого арешту (14 травня 1980 р.), слідства, суду, ув'язнення Василя Стуса. І його трагічної загибелі у тюрмі в с.Кучино Чусовського району Пермської обл.(в ніч з 3 на 4 вересня 1985).

Обширний матеріал для роздумів, який тільки недавно (05 липня 2011 року) одержав гриф «розсекречено». Шість томів кримінальної справи № 5 — книги життя і смерті Василя Стуса.

До цих документальних матеріалів додано 12 записів «З таборового зошита. Останній відомий текст Василя Стуса», який чудом вдалося пронести поза щупальці тюремного спрута катів.

А ще тут уміщені 4 статті: «Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус « (Василь Овсієнко); «Свідок уходу. Останні дні Василя Стуса», «Стус і Нобель. Демістифікація міфу», «Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?» (Всі три — Вахтанга Кіпіані).

Про цю книжку має знати вся Україна. Не тільки задля того, аби усвідомити події недавнього минулого, але насамперед задля того — аби не повторилося. А повторитися може. Судячи з тих зусиль, які вкладає Москва у «гібридну війну» проти України — повторення пережитого цілком можливе.

Викласти свої міркування нас спонукає тривожне повідомлення: один із персонажів (точніше - «антигерой») цієї книжки, Віктор Медведчук, порушив у суді три кримінальні справи: проти упорядника, видавництва і друкарні. Вони, мовляв, образили його «честь і гідність».

Що ж, подивимось і ми з цієї точки зору на опублікований матеріал. Читаємо: «Стус пише скаргу - не суду, який зневажав, а фактично у вічність: «Оскільки кара, визначена мені, практично є карою смерті, висловлюю свою постійну вимогу — повернути всі вірші, переписані в кількох зошитах, записках і окремих аркушах, моїй дружині, Попелюх В.В.

Нагадаю, що ці вірші вже завтра становитимуть гордість української нації, української культури». Так і сталося». (с. 667). Чи знали слідчі КДБ, прокурори, судді, що їхній вирок, винесений поету, означає фактично кару смерті? Безперечно знали.

Чи знав про це адвокат В.Медведчук? Звісно знав. І хоча б на цьому одному факторі мав (зобов'язаний був на основі професійних повноважень) побудувати свій захист підсудного. Але він цього не зробив.

Для чіткішого усвідомлення ситуації, зокрема й нинішньої «образи» Медведчука, відтворимо заключний етап суду над Василем Стусом 2 жовтня 1980 р. Слово прокурора Аржанова:

«Вина підсудного повністю доведена як на слідстві, так і в судовому засіданні. Дії його кваліфіковані за ст. ст. 70 ч.ІІ КК РРФСР, 62 ч. ІІ КК УРСР вірно».(с.560).

Прокурор просить суд визнати Стуса «особливо небезпечним рецидивістом» та засудити його за статтями КК РРФСР й КК УРСР «до позбавлення волі строком на 10 (десять) років та заслання терміном на 5 років (с.561).

Після прокурора слово відразу ж «надається захиснику тов. Медведчуку В.В.»

То як же «захисник» захищає свого підзахисного? Його промова складається з чотирьох речень.

Особливо змістовні два перші: «Предметом судового розгляду ось уже на протязі трьох днів являється кримінальна справа по звинуваченню Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 70 ч.ІІ КК РРФСР, 62 ч. ІІ КК УРСР. Кваліфікацію його дій я вважаю вірною». 

Все. Захисник (так само як і прокурор) стверджує, що класифікація дій Стуса, проведена попереднім слідством і на суді за вказаними статтями російського і українського кримінальних кодексів, є «вірною».

І прокурор, і адвокат вживають одне й те саме визначення (слово): «ВІРНО». То чим відрізняється захисник від обвинувача ? Але позиція захисника є огиднішою з тієї точки зору, що професійним обов'язком державного обвинувача (прокурора) є висувати обвинувачення, а професійним обов'язком захисника (адвоката) шукати усіх можливих підстав для захисту чи хоча б пом'якшення кари.

Захисник Віктор Медведчук зганьбив у цій ситуації не лише себе самого, але й професію адвоката в цілому.

У третьому реченні своєї судової промови Медведчук просить суд врахувати «відношення до праці» підзахисного, його сімейний стан та стан здоров'я». Все.

Що це означає - адвокат не роз'яснює жодним словом. А міг би. Зрештою, повинен був. Зобов'язаний був. Не зробив. Не захотів. Діяв сукупно з каральними органами.

Тому запитання «Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса», на нашу думку, є цілком слушним. Так, ми повністю усвідомлюємо, що навіть палка промова адвоката (в міру тодішніх можливостей), не могла б допомогти Стусові. Його доля була вирішена в Москві.

Але адвокат не тільки не помітив й не заперечив, а навіть повторив за прокурором те, що «злочин» Стуса «вірно» кваліфікований на основі правових норм КК сусідньої республіки, іншої країни — РРФСР (до того ж цей кодекс у промові прокурора названий першим).

Це хіба нормально з юридичної точки зору? Навіть в умовах Союзу ? Та ж не можна судити громадянина Української РСР за КК Російської РФСР. Це юридичний абсурд.

Звісно, суд над Стусом у 1980 році повністю задовольнив вимогу державного обвинувача, що і стало присудом смерті у 1985 році. У названій книжці згадується про те, що Медведчук В.В. був призначений адвокатом і під час суду над дисидентом Миколою Кунцевичем, якому присудили «3 роки таборів плюс 1,5 роки з попереднього терміну» (с.662).

Показово, що зазначений вирок був сформований не державним обвинувачем, а саме захисником В.В.Медведчуком. Наведемо уривок з його виступу на суді:

«Я полностью согласен с товарищем прокурором в отношении мер наказания. Но товарищ прокурор, по непонятным мне причинам, забыл о том, что у подсудимого не отбыто один год и девять месяцев из предыдущего срока наказания. Считаю, что этот срок необходимо присовокупить к новому наказанию». (Опубліковано у фейсбуці Лесею Павлюк і Степаном Павлюком 31 серпня 2020 року).

Чи має після зацитованих уривків право адвокат Володимир Медведчук ставити питання у суді про заборону й знищення книжки «Справа Василя Стуса»? Чи має він підстави вимагати покарання Вахтанга Кіпіані за три виправдувальні пасажі щодо його адвокатської участі у цій справі?

Наведемо ці оціночні пасажі й ми: «...Чи справді правильно звалити всю відповідальність за трагедію Стуса на одну — хай огидну й одіозну - постать» (с.657).

«Спілка письменників, провід якої точно знав вагу Стусової поезії, була відверто погромною інституцією... Чому суспільство не обговорює і не досліджує питання тодішньої колаборації цих людей з комуністичним режимом? Чому ми не цікавимося прізвищами суддів, прокурорів, чому не можемо пробачити конформізму, пристосуванства лише шістці комуністичної системи Медведчукові?» (c.663).

Адвокат не повідомив родині про початок розгляду справи його клієнта у суді, хоча зобов'язаний був це зробити. «Він цього не зробив. Боявся КДБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?» (с.664).

Отже, за проведені оціночні вислови в свою адресу Медведчук хоче конфіскувати всю книжку. Даремно!

Український історик, журналіст, громадсько-політичний діяч Вахтанг Кіпіані, який давно займається вивченням життєвої долі і творчої спадщини Василя Стуса, має право на поцінування ролі адвоката Медведчука у загибелі Генія української поезії і літературознавства, народного Героя України.

Який вихід ми бачимо? Ми активно підтримали б, навіть популяризували би, якби Володимир Медведчук у відповідь на публікацію Вахтанга Кіпіані написав і опублікував свою працю: «Як це було насправді».

Йому було б що сказати про терор Москви, тиск злочинного КДБ на правоохоронні органи, зокрема й на нього, як адвоката політичних в’язнів, дисидентів, у тому числі й Василя Стуса.

Ото й була б ще одна сторінка в розкритті історії епохи «Руху Опору в Україні. 1960 — 1990».

Зважиться? Захоче? Не знаємо.

Але книжку про «Справу Василя Стуса» - не руште! Це вже одна зі сторінок нашої трагічної історії.

Перший командувач і будівничий Українського флоту: до 150-річчя Михайла Остроградського

Остроградський мав україноцентричні погляди і демонстрував їх як у спілкуванні з німцями, так і з росіянами. Це немало дивувало морських офіцерів-росіян. Білогвардійський адмірал Ненюков, який проїздив тоді через Севастополь, пригадував: «Невелика група офіцерів на чолі з щирим українцем контр-адміралом Остроградським розмовляла українською мовою, та ставилася до росіян як до прийшлих та іноземців».

"В СССР инвалидов нет!..". Як люди з інвалідністю відстоювали свої права в СРСР

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Карабах 1988 – 2020: як не заплутатися у районах та назвах населених пунктів

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.