Спецпроект

Біблія. На свіжу голову

Коли мені було 14, загинув мій 28-річний дядько, який був мені більше за брата, ніж за дядька. Якийсь час перед загибеллю він читав Біблію. З його натурою це слабко в'язалося: то був той ще шибайголова, але тим цікавіше. Читав він уважно, поволі. І дійшов далеченько: може, до Нового Заповіту або принаймні до пророків. Але дочитати не встиг.

 

 

Що читаємо? Біблія.

І от оце весь час висіло наді мною. Була якась невисловлена обітниця: не пізніше своїх 28 я маю прочитати Біблію. І для себе, і для Олега. І для того, щоб на майбутнє знати, де яку цитату шукати хоча б приблизно.

Прочитав. Не так уважно, як він. Деякі книги взагалі промайнули, не залишивши по собі ані спогадів, ані вражень. Але про більшість із них таки знайшлося, що записати.



Буття

Читати важко, бо ледь не більша частина тексту тут — це родоводи і біографічні записи, схожі на особові справи (народився, у стільки-то років породив синів, помер). У сюжетній частині тут все зрозуміло, хоча є кілька цікавих нюансів.

Перше: ні, це було не яблуко (взагалі жодних вказівок на те, що то був за фрукт). Друге: змій — то не Сатана, а просто собі змій; при чому, цілком імовірно, не зловмисний, а просто тупий і зухвалий. Словом, це гірше, ніж злочин — це помилка. Третє: якесь занадто поблажливе ставлення Бога до рабства, зокрема й сексуального.

Четверте: Содом і Гоморру спалено не за геїв, а за те, що в них не знайшлося і 10 праведників. І за те, що звичаями гостинності знехтували.

Люди ставляться до благословення як до матеріальної, зліченної речі. От поблагословив я тебе на добрий урожай — і все, більше нікому такого благословення дати не можу, нема його вже в мене. Доводиться вигадувати якісь інші, якщо дуже треба



Вихід

Бог, хоча й всесильний, та все ж прагне до автоматизації процесів. Здавалося б, уже є заповіт з народом Авраамовим, тож Він запросто міг визначити нащадків Авраама у країні. Але, щоб не заморочуватися і не розглядати всі пеніси в Єгипті, попросив їх вимастити кров'ю двері. Так воно простіше і швидше. Власне, це явна ознака, що людей він справді створив за своїм образом і подобою.

Постійні повтори сильно уповільнюють оповідь. Але це притаманне всякому епосу і всяким казкам.

 


Левит

Жертвоприношення і раніше займали значну частину тексту, а тут правилам жертвоприношення взагалі присвячена добра половина книги. Нащо Йому жертви взагалі? Що Він від того отримує? Самоствердження? Безглуздя якесь.



Числа

Знову родовід і знову постійні повторення. А було їх стільки-то, а принесли вони стільки-то. Якщо повикидати повтори і залишити суть, то книга зменшиться разів у десять.

Забивати камінням насмерть людину за те, що вона в суботу збирала дрова, — це трохи занадто, ні?



Повторення закону

Звідки така тяга до жертвоприношень? Звідки така увага до статевого життя?



Ісуса Навина

Описів та переліків досі більше, ніж сюжету. Нескінченні назви не відомих мені міст, гір; персонажі, які з'являються тільки один раз, — усе це залишається просто буквами на папері, не породжуючи жодних картин в уяві. Важко зосередитися.



Суддів

Коли українці згадують про євреїв, які сорок років блукали пустелею, то забувають, що ще довгі роки по тому вони, як останні кретини, порушували заповіт із Богом, за що постійно наражалися на Його гнів. Наші сорок років ніби добігають кінця, але поклоніння Ваалу ще попереду.

І про шібболет тут же. Цікаво, як меметичними стають зовсім побіжно згадані речі.

 

 

1 Самуїлова

— Дай царя!

— Гаразд, тільки він дітей ваших забере служити, забере у вас землю і худобу і взагалі ви йому рабами будете.

— Шат ап енд тейк май мані!

Думаю, проти такого повороту подій було не більше чверті євреїв.

Прокляття тут такі самі матеріальні і неуникні, як і благословення. Приректи сина на смерть, за те що той з'їв меду, хоча навіть і не знав, що ти під страхом прокляття заборонив усім їсти, — знову перебір. Добре, хоч у людях щось людське проснулося, відстояли.

Всяких напастей Бог на людей уже насилав багато, але от зараз на Саула наслав злого духа. Чи можна це вважати якимсь праобразом диявола? Чи можна тоді вважати, що диявол діє за настановами Бога?



2 Самуїлова

Перша згадка про сатану. При чому з малої букви, ніби це не власне ім'я, а якась посада. І взагалі без контексту: хто він? шо він? Незрозуміло.



1 Царів

Соломон починає правління з того, що вбиває та виганяє зрадників. Оце воістину мудро.

Та зрештою і в нього не склалося. Коли до тебе Бог двічі приходить особисто і каже дотримуватися заповіту, а ти все-таки починаєш встановлювати жертовники лівим божкам — то це щонайменше безвідповідально. Особливо коли ти, здогадно, наймудріша людина в історії (знову ж, за особистою постановою Бога).

Мати сімсот дружин і триста наложниць — це моцно.

 


2 Царів

Вже навіть не намагаюся розібратися, хто кому родич, хто кому цар. Надто багато випадкових імен. Десь, мабуть, існує готова схема родоводів Старого Заповіту, але вона була б просто величезна. Приблизно так, мабуть, я почувався, коли читав «Сильмариліон».



1 і 2 Хронік

Раніше було Повторення Закону, а це Повторення історії. Перша так взагалі — повторення біографій і родоводів. Нудно.

Але смішно, як у ізраїльтян усе йде по колу. Цар, який валить ідоли; потім кілька царів, які ставлять ідоли; потім знову цар, який валить ідоли. І так постійно. Це просто незбагненно, як можна бути такими тупими. Хоча чия б мичала.



Ездри

Коли в попередній книзі з'явився цар Кир, я чомусь не подумав, що це той самий Кир. А тут і Ксеркс, і Дарій (правда, здається, перемішані).

Перша книга, яка значною мірою написана від першої особи. Нарешті якась новизна.



Неемії

13:24-25. А їхні сини говорили наполовину по-ашдодському, і не вміли говорити по-юдейському, а говорили мовою того чи того народу. І докоряв я їм, і проклинав їх, і бив декого з них, і рвав їм волосся, і заприсягав їх Богом, кажучи: «Не давайте ваших дочок їхніми синам, і не беріть їхніх дочок для ваших синів та для вас».

І додати нічого.



Естер

Неймовірна мізогінія. Цар хоче, щоб цариця похизувалася красою перед гостями, вона відмовляється. Шкандаль! Непокора! Підбурює жінок до бунту! Відлучити її від царя і царювання.

Ну і Пурім тут.



Йова

Нарешті почалася художня література, це вже читати легко.

Наражати одного з небагатьох вірних на такі випробування — це якесь незбагненне самодурство. Шоб шо? І так ніхто вже заповіту не дотримується, а тут ще на праведника стільки лих. Кому від того краще?

 

Впізнав цитату, яку Ден Браун використав у «Коді да Вінчі».

Сатана тут не вселенське зло, а радше якийсь трюкач, біблійний відповідник Локі.



Псалмів

Фактично це збірка молитов, які згрубша можна поділити на прохальні, подячні та хвалебні. Не знаю, чи існує якась категоризація молитов, але я оце дійшов до такої.

Знайомий священник сказав, що Псалтир читають над покійником. Тож я постійно уявляв, що поряд зі мною в цей час духи чи просто всі померлі всіх часів, над якими я читаю молитви.

«Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!»

Дуже медитативний розділ.



Приповістей Соломонових

Хтось зі знайомих нещодавно написав пост, мовляв, всім релігіям потрібна сліпа віра і жодній — розум. Ну от Приповісті — гарне спростування. Вся книга про те, як важливо бути розумним і мудрим. В цей розум можна вкласти не тільки побутове, але й наукове знання.

А від того, як тут засуджується лінь, мені аж трохи ніяково стало. Присоромив, Соломоне, присоромив.



Екклезіяста

Дуже красиво, дуже образно написано, прям естетика. Але ж як приречено! Марнота марнот і нічого нового під сонцем, і час обіймів ухилятися.

 


Пісня над піснями

Починається досить метафорично, а під кінець стає ледь не вульгарною. Припускаю, ці рядки багатьом у Середньовіччі заміняли Playboy.



Ісаї

Виявляється, Магершала Алі насправді — Магершалагашбаз, і це ім'я означає «Квапиться здобич, скорий грабіж». Не гірше від імен корінних американців.

Трошки повторів того, що вже було, трошки нагадувань про те, що не варто поклонятися ідолам. Але загалом книга пройшла якось у фоновому режимі, майже нічого не відклалося.



Єремії

Стійте і не бійтесь вавилонського царя; перетерпите 70 років полону і все у вас буде добре. А як втікатимете до Єгипту, то меч вас і там дожене.

Словом, битись треба на своїй землі. Тікати за Збруч не допоможе.



Плач Єремії

Так і не зрозумів, чому Чубай так назвав гурт.



Єзекіїля

Якась дивна, суперечлива книга. З одного боку, за кожну несправедливість треба відповідати, а з іншого — варто стати праведним, як всі твої попередні несправедливості ніби як затираються. Не розумію, яке все-таки остаточне рішення: розстріляти і дати ордена чи просто дати ордена, хай живе собі.



Даниїла

Один із нечисленних і коротких проблисків захопливої оповіді. Як Даниїл тлумачить сни Навуходоносору, як тлумачить напис на стіні на бенкеті Валтасара (до речі, ви знали, що вавилонське ім'я Даниїла теж було Валтасар? я не знав), як його кидають левам за те, що молився. Справді легко іде. А потім починаються пророцтва і все знову скочується в якесь незбагни-шо.

 


Осії

«А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть». Якби я не знав цієї фрази, то точно випустив би її тут з уваги. Треба справді бути уважним читачем, щоб із такого величезного огрому тексту витягнути такі маленькі влучні фрази, які губляться в постійних повтореннях про те, що за поклоніння божкам буде кара.



Йоіла

Вже не перша згадка про «північного ворога». Зрозуміло, що тут ідеться зовсім про інше, та все ж приємно читати, що Бог нас від нього порятує.



Амоса

Впродовж усього Старого Заповіту Бог діє за принципом «бий своїх, щоб чужі боялись». За кожен гріх ізраїльтян змушує їх розплачуватись і поневірятися, тоді як на гріхи інших народів йому взагалі байдуже.

Ізраїльтянам всю дорогу дістається за порушення першої заповіді, а інші народи її взагалі ніколи не дотримувалися, але їм хоч би шо.

Так от, Амосу Бог нарешті озвучує цей принцип прямим текстом: «Тільки вас Я пізнав зо всіх родів землі, тому вас навіщу за всі ваші провини!» Ну і справді ж: є Заповіт, то дотримуйтесь, а у інших нема, то що з них узяти.



Овдія

Думка зовсім стороння. Українською — Овдій, значить і Овдіївка, а не Авдіївка.



Йони

У Бога — як в армії. Не хочеш — навчимо, не можеш — примусимо.

 


Від Матвія

Ну це ж уже зовсім інша справа. Нормальний художній текст, цікавий і сюжетом і формою. А проповідь на горі взагалі можна на цитати розтягувати. А, стривайте, її ж і так уже.

Ціле покоління радянських православних виховалось на «Майстрі і Маргариті» і воландовому «ніколи нічого не просіть». Ісус же каже з точністю до навпаки: «просіть, і буде вам дано».

Можливо, Булгаков навмисне дав дияволу висловити протилежну точку зору. Але навмисне чи ненавмисне, а саме ця протилежна точка зору у нас вважається нормою, а просити — то ніби як приниження. А здавалося б.



Від Марка

Значить, до Марії Магдалини після воскресіння Ісус прийшов до першої. Це може щось означати, а може і не означати. Але цікаво.

І про лицемірів сподобалось. Звісно, прикро, що серце їхнє далеко, але недаремно шанують, бо навчають наук людських заповідей. Тобто показуха має значення, бо вона впливає на інших. Важливий урок.



Від Луки

Хоча в усіх Євангеліях події описані досить бідно, та все одно картинки постають яскраві. Одна тільки історія про вигнання торговців із храму чого варта. Ну тобто заходить собі до храму якийсь невідомець і просто перевертає столи, вичищає приміщення, а ті і слова не можуть сказати.

Яка, мабуть, харизма від нього перла! Взагалі не дивно, що про нього написали рокову оперу, він-бо справжня рок-зірка!

 


Від Івана

Завжди раніше думав, що з фрази про «Споконвіку було Слово» починається Старий Заповіт, але ні, вона тут.

Це Євангеліє дуже сильно відрізняється від решти і стилем, і змістом. Багато такого, про що в інших немає. Іще й навіть невеличка дражнилка є: мовляв, оце розказав, але ще купу всього розказувати не буду. А шкода. Цікаво, що там за історії приховані.



До римлян

Каже, мовляв, краще не знати закону взагалі, ніж знати і не дотримуватися. Логіка у цьому є, звісно. Але тепер мені аж прикро, що я таки вирішив прочитати. Бо закон знаю, а от дотримуватися його явно буду далеко не завжди.



Друге до коринтян

Тут Павло прям-таки живий і свідомий своїх слабкостей. Не досконалий апостол, а грішний, який знає, чого вартий, і не боїться про це казати. Ще трошки — і це була б гординя. А так ні, просто гарна самооцінка.



Перше до Тимофія

Про рабство — нездорова хрінь. Служи мовчки і не рипайся. Нє, так діла не буде.



Об'явлення

Не зрозуміло, чому диявола скинуть з неба не землю наприкінці. Нібито ж він уже зараз мав би бути внизу. Чи ні? Або я не вчитався, або диявол поки що всі свої справи робить з неба. Оце так поворот.

Але наші переможуть. Амінь.

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.