Іван Синєпалов
Журналіст (Маріуполь)

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: вперше в сезоні запустили кулю

Нечасто я відчуваю сентиментальну прив'язаність до предметів одягу, але маю зізнатися у ніжній любові до свого вірного форменого пальта, незмінно корисного. Йому вже щонайменше двадцять три роки, і можу засвідчити, що йому немало довелося пережити.

Його не щадили ні дощ, ні вітер, ні солоні морські бризки, ні тропічна спека, ні арктичний холод; воно пережило багато наборів ґудзиків від їхньої блискучої позолоченої молодості до позеленілої старості, але воно несе свої чотирисмужкові погони так само поважно, як колись у давнину носило одиноку тасьму із кільцем, яка засвідчувала його належність скромному другому лейтенанту

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: звичний порядок

Неділя минає за звичним розпорядком. Співи гімнів уже потихеньку стають для нас приводом для гордості. Тепер, коли всі співці у зборі, звучимо ми лунко

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: повернення партії Крозьє

Щоб люди блукали в глибинах полярної ночі, терплячи у темряві найпохмуріший холод і найлютіші бурі, – це вже щось новеньке; щоб вони, попри всі напасті, витримували це впродовж п'яти тижнів, – це геройство. Так у нашого покоління з'явилося сказання, яке, сподіваюся, не обросте домислами

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: всі в хорошому стані, принаймні зараз

За ці дні дуже мало вартого запису, життя триває спокійно і навіть дещо монотонно. Усі ніби в порядку, жодних ознак пригнічення. Судячи з зовнішнього вигляду, поні зараз у найкращому стані за весь час; те саме стосується і собак, окрім одного-двох.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Буря

Не варто й згадувати, що ніхто не відходив далеко від хатини. В суботу була моя черга нести нічну вахту і, коли треба було виходити назовні, я був просто неспроможний довго витримувати такі умови. Навіть дихати важко: дрібний сніг пробивався в усі щілини і десяти кроків проти вітру було достатньо, щоб майже обморозити лице. Щоб очистити лопать анемометра, необхідно пройти на інший бік хатини та видертись по драбині. Виконуючи цю роботу, я двічі змушений був буквально обпертись на вітер, схиливши голову та відвернувши обличчя, і отак пробиратись, хитаючись, як краб.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: сонцестояння, хуртовини і пригоди

Ми пережили літо і половину зими, а попереду нас лежить ще половина зими і друге літо. Вже треба знати, наскільки ми готові в усіх аспектах; нам відомо становище з припасами та транспортом, і я особливо подякував офіцеру, відповідальному за припаси, та доглядачам тварин

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: близиться день зимового сонцестояння, поворот на літо

Чоловіки виходять назовні і збирають кригу для топлення. Антон вирушає годувати поні, Димитрій – оглянути собак; Гупер розоряється на соньків, постійно оголошує час – зазвичай на чверть години більше, ніж показує годинник. Починаються потягування та взаємні привітання, приправлені напівсонним гумором. Вілсон і Боверс зустрічаються, у чому мати народила, біля раковини, наповненої снігом, і беруться натиратися до блиску цією студеною субстанцією

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Середзим’я

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: сьогодні мій день народження

Неперевершений тюленячий суп Кліссолда, смажена баранина, порічкове желе, фруктовий салат, спаржа і шоколад – таким було меню. Із напоїв у нас крюшон із сидру, склад якого так і лишився для нас загадкою, трохи хересу та лікеру

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: досягнення результатів терплячою роботою – найкращий урок для людства

Досягнення видатних результатів терплячою роботою – найкращий наочний урок для спраглого людства, адже те, що досягається генієм, хоча й привабливе, та все ж рідко може бути повчальним. Керівник наукового персоналу показує приклад, який краще за будь-які інші чинники підтримує той щиросердий дружній зв’язок, який вже є відмітною і благостивою рисою нашої громади.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: маленькі лекції про кригу та паразитів

Іноді паразити спричиняють захворювання, а іноді навіть бувають корисними. Майже завжди у них є проміжний хазяїн. Звичка до паразитичної поведінки веде до виродження. Здається, усі паразити походять від вільних істот

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: радощі та турботи із собаками

Під час мандрівки до криги та санного походу один із наших псів, Вайда, особливо відзначився буйним норовом та неґречними манерами. Шерсть у нього поганенька, тож у Гат-Пойнті йому велося зле і мені доводилося робити йому масаж; спершу він до цього дійства ставився з недовірою і супроводжував його безперервним гарчанням, але зрештою таке зігрівання прийшлося йому до смаку і він став ластитися до мене щоразу, як я виходив із хатини, хоча і далі з пересторогою.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: наука – наріжний камінь усякого труда!

Сьогодні на сніданок мали рибу, але значно більше втіхи приніс інший результат ловів, розкритий мікроскопом Аткінсона. Він відкрив кількох нових паразитів і забезпечив себе роботою на тривалий час

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: вечірні лекції та футбол

Розпланував на зиму серію лекцій; усі захоплені цим задумом, має бути надзвичайно цікаво обговорити так багато різних тем зі знавцями. У нас тут зібралися люди небувалого розмаїття талантів та навичок; важко навіть уявити собі товариство із настільки різношерстим досвідом. В одній хатині зібраний досвід з усіх країн та всіх кліматів! Що за пістряве зборище знань!

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: рис з фігами та ціле відро какао

Запровадили посаду нічного вартового, переважно для спостереження за південним сяйвом, як дотепер було ледве видно. Споглядач має озирати щогодини або частіше, якщо щось можна побачити. Йому дозволено мати какао та сардини з хлібом і маслом

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: страшна негода і переходи

І далі стоїть страшна негода. Весь день вітер дме 30-40 миль на годину; сильно мете сніг, а звечора він іще й падає. Чекаю на нагоду повернутися до Гат-Пойнту з допоміжними припасами. Ввечері послали туди сигнальну ракету, сповіщаючи, що ми успішно дісталися до табору; вони пустили ракету у відповідь.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Потепління

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Осман, Циган, Красавиця, Хохол та інші

Так, так, фортуна до нас не надто прихильна. Цей місяць залишить по собі сумні спогади. Та все ж могло б бути і гірше. Тривала негода – випробування для нашого духу. Та все ж ми досить зручно влаштувалися в хатині, і, коли нам чогось і бракує, то тільки фізичних навантажень, таких необхідних, коли потураєш своєму апетиту.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: втрата поні та напрочуд хороша погода

Попередньої ночі ніхто з нашої партії не спав і всі були втомлені, як собаки. Я вирішив, що треба перепочити, але побудив усіх о пів на дев’яту вчора вранці. Перед сніданком виявили, що крижину з поні відносить геть. Спробували затримати її якорями за допомогою альпійської мотузки, але зачепитися не вдалося. То була сумна мить.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: безпечний табір

Спершу було досить світло, а тоді ставало темніше, аж поки ми заледве бачили під ногами. Собаки стали виказувати ознаки втоми. Десь за півтори години від початку руху натрапили на туманно окреслені витиснуті кряжі. Ми бігли поряд із саньми. Раптово Вілсон вигукнув: "Тримайтесь за сани" і я помітив, як він пірнув ногою у розсілину. Я заскочив у сани, але геть нічого не бачив. Наступної миті вся упряжка вже потопала: парами, як і йшли, вони зникали з-перед наших очей, борсаючись у спробах знайти опору.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Біблія. На свіжу голову

Коли мені було 14, загинув мій 28-річний дядько, який був мені більше за брата, ніж за дядька. Якийсь час перед загибеллю він читав Біблію. З його натурою це слабко в'язалося: то був той ще шибайголова, але тим цікавіше. Читав він уважно, поволі. І дійшов далеченько: може, до Нового Заповіту або принаймні до пророків. Але дочитати не встиг.

Іван Синєпалов: Щоденники Скотта: Хуртовина – протест Природи

Хуртовина – протест Природи. Розколина – западня Природи, похмура пастка на необачного; жоден мисливець не розставить сильця так досконало: мостик з легкого хвилястого снігу не виказує жодних ознак прихованої загрози. Ні людина, ні тварина не вгадає її розташування, поки не провалиться, а тоді викарабкується, намагаючись знайти точку опори на обриві.

Іван Синєпалов: Щоденники Скотта: поні з вантажем та норвежець на лижах

Ми побачили за чверть милі на північ якийсь темний предмет. Я пройшовся туди і виявив, що то верхівки двох наметів, похованих більше, ніж наполовину. Мабуть, це намети Шеклтона. Поміж ними спав полинялий імператорський пінгвін. Брезент на одному з наметів ніби неушкоджений, а з другого наполовину зірваний

Іван Синєпалов: Щоденники Скотта: тюленячі котлети та збори в дорогу

На вечерю мали тюленячі котлети, зготовані так вправно, що їх і не відрізнити від найкращих яловичих котлет. Я сказав двом, що то яловичина, і вони ні словом не виявили сумнівів, допоки я не просвітив їх: тільки після того, як кожен з’їв по дві штуки. Це вперше я куштував тюленину, не відчуваючи її виразного присмаку. Але навіть її власний смак прийнятний у руках нашого кухаря – він просто неперевершений.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: табір, стара хатина та день відпочинку

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: фортуна знов надзвичайно мінлива

Обставини складалися якнайгірше: знадобилося майже пів години, аби зрушити, значно більше години на те, щоб пробитися до однієї з великих крижин, про які я вже згадував; а тоді мені на жах корабель відмовився йти далі

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Ми ще не вибралися з халепи, але у мене вже зароджується надія

Відзначу тут міць духу людського. Після бурі головна палуба там, де облаштована стайня, сильно протекла, і багно зі стайні стікає вниз на гамаки й лежаки. Ніхто й слова не сказав; матроси, що живуть у тій частині корабля, всіляко намагаються залагодити цю досаду цератою та парусиною, але жодним чином не виявляють невдоволення.

Іван Синєпалов: “Бога ради, подбайте про наших близьких”

Ці свої останні слова капітан Роберт Скотт виведе тремтливою рукою у щоденнику 29 березня 1912 року. Але до того ще дуже далеко, бо сьогодні – тільки 25 листопада 1910, Скотт тільки-но збирається покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.