Спецпроект

Трамп є Трамп

Україні дісталося почесне місце за крок від епілогу. Трамп не хотів мати справу «з тими довбанями в Україні» та повторював завчену байку про «корумповану країну», однак така характеристика сприймається байдуже з вуст того, хто дивувався наявності ядерної зброї у Великої Британії та вважав Фінляндію частиною росії

 

Мемуари колишнього радника з національної безпеки Джона Болтона спричинили скандал ще до видання: Мін'юст США спробував заборонити публікацію через «загрозу національній безпеці», а Трамп назвав спогади «історією розлюченого нудного дурня».

Боже, благослови Америку та Першу поправку — мемуари успішно пройшли урядове цензурування, тож маємо унікальну нагоду ознайомитися з жахіттями лаштунків правління сорок п'ятого президента Сполучених Штатів.

Мемуари «Кімната, де це сталося» потрапили під перехресний вогонь обох крил політичного спектру: прихильники рудого президента не могли не побачити у відвертих спогадах розголошення державних таємниць, тоді як в очах демократів затятий республіканець лишається персоналією правління Трампа.

Послідовний «яструб», якого навіть в літературі представляє агенція «Джавелін», симпатик Брекзиту та опонент міжнародного законодавства, Джон Болтон вітав вихід США з Паризької кліматичної угоди та критикував Обаму за кожної зручної нагоди, що не додає прихильності широких верств читачів, надто — американських.

Ба більше, проти мемуарів грає й вельми самовпевнена манера автора: як досвідчений держслужбовець, який працював ще в адміністраціях Рейгана і Буша-молодшого, та байдужий до критики засобів масової інформації Болтон долучався до команди Трампа з рішучим «уявленням, що треба робити».

Майбутній радник з національної безпеки вступив на посаду після 15 місяців президентства Трампа, коли стиль правління «сорок п'ятого» вже здобув печальну славу в країні та давав уявлення про підводні камені такої роботи.

 
Болтон і Трамп телефонують прем'єр-міністру Іраку Аділю Абдул-Магді 26 грудня 2018 року

Неоднозначне призначення Болтон пояснює «покликом країни, що зіткнулася з дуже небезпечними світовими викликами», однак, здається, задумом були особистіші мотиви скористатися вікном можливостей Трампа.

Дещо справді вдалося: однозначним досягненням радника стала нова кібернетична стратегія США, яка дозволила наступальні дії у кіберпросторі, а також односторонні виходи з іранської ядерної угоди та Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД) з Московією.

Втім американський стратег серйозно недооцінив хаос в голові першої особи, тож здобутки мали б обраховуватися тим, від чого вдалося утримати Трампа — виходу з НАТО, скорочення санкцій проти Північної Кореї чи припинення військової допомоги Україні.

Спогади радника з нацбезпеки остаточно доводять: сорок п'ятий президент Сполучених Штатів — тотальна катастрофа без жодних «але».

Трамп ремствував на Японію за Перл-Гарбор (!), Трамп вихвалявся балакучістю, Трамп палко вірив у силу власного генія, коли висловлював бажання зустрітися зі світовими ізгоями, заглянути їм в очі та «вирішити всі питання».

Байдужий до наслідків Трамп волів історичних заголовків та милого оку рясного цитування у ЗМІ, тож регулярно проголошував гучні виходи та завершення війн.

ЗМІ безпосередньо пов'язані з призначенням Болтона радником, адже Трампа цікавили не так його погляди на міжнародну політику, як медійна активність — президент нагадував, щоб Болтон добре відгукувався про нього на телебаченні та «вішав побільше гріхів на Обаму» (!)

Болтон і Порошенко, вересень 2018
Болтон і Порошенко, вересень 2018

«Кімната, де це сталося» якщо не методичка, то вже точно чудовий матеріал для вивчення популізму. Популісти нищать «своїх» та поважають відвертих ворогів: республіканців у Сенаті рудий президент кликав «клоунами», міністра оборони Меттіса — «скаженим собакою», директора національної розвідки Дена Коутса — «ідіотом», водночас осипав компліментами Сі Цзиньпіна та Кім Чен Ина.

Самодурство формує відповідне оточення, де зосереджуються лизоблюди та підлабузники, нікчеми та безликі виконавці волі царя-батюшки. Прессекретарка Білого дому Стефані Ґрішем потрапила на посаду зі свити першої леді та віддано прославляла з трибуни «геній нашого великого Президента».

Коментар комунікаційниці Білого дому Келлі Седлер про Джона Маккейна — «він однаково скоро помре» — зійшов їй з рук, бо Трамп ненавидів славетного республіканця.

Токсичні персонажі неспроможні ефективно взаємодіяти між собою, тож починається війна всіх проти всіх з плітками, інтригами, витоками та постійними конфліктами — щотижневі засідання в Овальному кабінеті, пише Болтон, «радше нагадували університетські бої їжею, аніж виважений процес ухвалення рішень державного рівня».

У глави адміністрації, відставного генерала Джона Келлі, здавали нерви після емоційних розмов з його найвеличністю — «Я командував людьми в боях, але такого лайна я ще не терпів».

Розвинена політична культура Сполучених Штатів централізувалася та вихолощувалася до твіттократії одного аккаунта: адміністрація Білого дому узгоджувала тексти постів для соцмережі, наріжної особливістю якої є обмеженість, а з твіттеру непередбачуваного президента новини подекуди дізнавалися не лише вороги, але й члени команди.

Ліберальні автори добряче дали маху з побоюваннями, що Трамп встановить «фашистські» порядки у Штатах чи «поверне Ку-клукс-клан» — його режим навряд чи зміг би провадити хоч якусь стабільну діяльність.

 
Трамп і Болтон

«Навіть листя, що майоріло на вітрі, могло змусити Трампа розвернутися на 180 градусів», а «порівняно з нами флюгер здавався непорушним, як Гібралтарська скеля», — пише завше стриманий та строгий Болтон.

Якось Трамп скасував ретельно сплановану операцію зі знищення кількох іранських військових об'єктів після низки терористичних атак з боку режиму аятол лише тому, що йому шепнули про «150 мертвих іранців».

«150 гробів» вигадав (та нашептав на вушко) голова адміністрації Білого дому Джон Малвейні — той самий, який координував зусилля щодо тиску на Україну в 2019-у, а також звинувачував Україну, а не росію, у зламі пошти Демократичної партії 2016 року.

Нашіптувачі неодмінно супроводжують популістичні режими поряд з патологічною неспроможністю втілити суперечливі обіцянки у реальність.

Деструкція ненависної «звичайної» політики — «старих облич» чи «глибинної держави» — сама собою нічого не створює: електорат не побачив ані скасування Обамакер, ані обрисів знаменитої стіни на кордоні з Мексикою, а войовнича бравада залишила слід хіба у знаменитому заблокованому акаунті.

Проросійським Трамп був не більше, ніж прокитайським чи пропівнічнокорейським — усе це плоди одного отруєного дерева самодурства.

Самозакоханий лідер не вмів розділяти офіційні та особисті відносини на шкоду першим, тоді як лідери одіозних режимів вміло експлуатували нехитрі слабкості американського президента на користь своїх держав.

 
Трамп та Кім Чен Ин

Трампа неодноразово пошивали у дурні; апофеозом жалюгідності стала омріяна зустріч з Кім Чен Ином, коли Трамп збирався залякати та «розчавити» корейців півночі, проте зрештою усміхався диктатору та шельмував американських генералів.

Президент навіть пригостив комуністичного лідера м'ятними цукерками, що до болю нагадало поведінку Януковича на зустрічі з рашистськими президентами 2004 року.

Бізнесова логіка є наріжним каменем химерного конгломерату поглядів сорок п'ятого президента — величиною державного боргу США «містер ковфефе» переймався ледь не більше за російські засоби масової брехливої інформації.

Держава розглядалася як бізнес, тож торгувати її інтересами стало цілком нормально: китайська телекомунікаційна компанія ZTE відбулася мільярдним штрафом за порушення санкцій проти Ірану та Північної Кореї, що стало вигідною оборудкою і для компанії, і для Трампа.

Так само вчинили з «Huawei», яку Болтон кличе «не компанією, а правою рукою китайської розвідки».

Сальдо торгового балансу визначало міжнародні відносини — країнам з негативним показником Трамп не втомлювався нагадувати про закупівлю американських товарів; він ладен був закрити очі на Тайвань, Гонконг та уйгурів, аби лишень комуністичний Китай купував побільше американської сої.

 
Джон Болтон

Ідея фікс стало скорочення міжнародної допомоги та витрат на оборону. Міжнародна допомога є особливо дражливою для електорату темою, адже «політики роздають НАШІ гроші».

Опитування показують, що американці перебільшують обсяги міжнародної допомоги в десятки разів, коли кажуть про 30-40% ВВП (в середньому — 28%), тоді як насправді показник не перевищує одного відсотка, проте Трамп скаженів щоразу, коли дізнавався про надіслану допомогу.

Президент нічого не хотів чути про геополітичні інтереси Сполучених Штатів та бажав повернути максимальну кількість військових додому, та водночас цей ізоляціоніст заявляв, що «було б круто вторгнутися у Венесуелу».

Як тямущий бізнесмен Трамп вимагав від союзників не просто відшкодування витрат на оборону, але й прибутку за формулою «витрати плюс 50%». Оборона Південної Кореї коштувала близько $5 мільярдів на рік, Сеул погашав менше мільярда, тож йшлося про захмарні суми.

Схиблена логіка двічі на добу мала рацію, як-от з протистоянням «Північному потоку-2». Щоправда, позиція пояснювалося не спротивом росії, а недостатнім фінансуванням Німеччиною НАТО — попри обіцянку довести витрати до 2% ВВП німці витрачали лише 1.1%.

«Ми обороняємо вас від росії, а ви віддаєте їм гроші!» — дорікав «ображеним ковбасникам» Трамп, нехай і доходив справедливого висновку манівцями.

Мемуари додають нових барв Трамповій персоні, адже деякі його особливості геть не пасують першій особі державі.

Американський президент хотів випередити Кім Чен Ина та першим поставити останню крапку у невдалих перемовинах з тієї самої причини, чому намагався ніколи не допускати, щоб жінки кидали його першими — і сам про це розповідав посадовцям з команди.

Врешті-решт, чого хотіти від людини, яка телефонує вночі та запитує «Спиш?» (Болтон спав). Після всього прочитаного звичайне кумівство з просування доньки Іванки на роль посла США в ООН виглядає майже нормальним.

 
Джон Болтон

Болтонові спогади навдивовижу холоднокровні — він обійшовся без оцінних суджень, якщо не вважати образливим «Трамп є Трамп».

Дежавю переслідує в написаних по гарячих слідах мемуарах: рашистський секретар Совєта Бєзопасності Патрушєв бреше Болтону, що «РФ не має наміру застосувати військову силу з метою нападу», одвічний телефоніст Макрон постійно намагається вставити своїх п'ять імпотентних дипломатичних копійок, США відключають від SWIFTа терористичну країну (але тоді це був Іран), а санкції та ембарго не сходять з порядку денного Білого дому.

Деякі країни не змінюються буквально ні на йоту: Індія купувала підсанкційну іранську нафту за ціною, значно нижчою за світову, точно так само, як торгується зараз з росіянами.

Україні дісталося почесне місце за крок від епілогу. Трамп не хотів мати справу «з тими довбанями в Україні» та повторював завчену байку про «корумповану країну», однак така характеристика сприймається байдуже з вуст того, хто дивувався наявності ядерної зброї у Великої Британії та вважав Фінляндію частиною росії.

У фінальній промові Болтон не просто рекомендує, а навіть «практично зобов'язує» колишніх вищих посадових осіб писати про свою роботу, позаяк такі спогади «мають вирішальне значення для розкриття завіси для непосвячених».

Можна лише підписатися під цими словами; нічого подібного в Україні досі не з'явилося — урядовець, який детально занотував би лаштунки політики зі згадкою такої кількості особистостей, навряд чи побачив внуків-правнуків.

Лишається поки заглядати за завісу американської політики, що й настійливо рекомендую зробити — це справді «резонансне» видання.






Лист про Україну як незалежну державу 1711 року

За документами зі шведських архівів ми можемо детально простежити традицію шведських королів підтримувати боротьбу козаків за незалежність України. Шведські королі вбачали у козаках надійних партнерів, які могли допомогти Швеції гарантувати безпеку в регіоні Балтійського моря і стримати загарбницькі амбіції Московії. Ще в 1623 році шведський король Густав ІІ Адольф розмірковував над можливістю підтримати боротьбу козаків за незалежність

Про український борщ з історичними приправами

На початку 2020 року київський ресторатор Євген Клопотенко виступив з благородною ініціативою внести культову українську страву – борщ – до списку світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Справу підтримало Міністерство культури. 1 липня 2022 року борщ включено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони

Антибільшовицький Блок Народів. Нове прочитання

Матеріали про Антибільшовицький Блок Народів (АБН), які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України, дають змогу в нинішній ситуації під дещо іншим кутом зору подивитися на імперську політику Москви в усі періоди її існування в тих чи інших державних утвореннях і належним чином оцінити зусилля діячів українського-національно-визвольного руху, які намагалися об’єднати поневолені народи в боротьбі з імперією зла, застерігали увесь цивілізований світ бути пильними, згуртованими і не мати жодних ілюзій стосовно справжніх намірів кремлівських керманичів

Принцип доміно. З чого почалася Велика Війна

Сім пострілів сербського студента Гаврила Принципа призвели до початку Першої світової війни. Але чому вбивство спадкоємця престолу Габсбургів мало такі катастрофічні наслідки для всього людства? Хто побачив, що політичні сили розставлені, як доміно, і запустив механізм, який перекроїв карту Європи?