Спецпроект

Тридцять дві історії з-під грифу "Секретно"

Сюжет нової книги голови Вченої ради Центру дослідження визвольного руху Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно" побудований на антагонізмі СРСР та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

В історії, як і в житті завжди присутній антагонізм. Це й же антагонізм ми бачимо на сторінках книги Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно", сюжет якої побудований на протистоянні радянського тоталітаризму та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

Книга – про донедавна невідомі аспекти загальновідомих подій, є зразком якісної історичної публіцистики. До уваги читача – 32 нариси на основі розсекречених документів з архіву СБУ, які змальовують нашу історію від 1918 до здобуття Незалежності.

Українська сторона представлена низкою людських доль. Герої розповідей – учасники протистояння системі. Вони – з усієї України, вони – політичні, військові, мистецькі, церковні діячі, вони – студенти і священики, поети і діти, солдати і батьки…

Радянський режим представлений так, як його без прикрас і пудри висвітлювала його ж спецслужба: КГБ. Діяльність її висвітлена в донедавна таємних операціях: на сторінках книги можна побачити і щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції, і глобальні інформаційні війни спецслужб СРСР та США, в епіцентрі яких – українське минуле.

Фото: Gazeta.ua

В'ятрович розповідає про механізми депортацій та нутрощі радянської тюремної системи, яка хоч і здавалася бездоганною, втім була зламана ціною життя і здоров'я кількох поколінь.

Проте цей рух постає перед очима читача не безіменною силою, а в конкретних вчинках – успіхах і помилках, невдачах і мріях, врешті коханні та ненависті звичайних людей.

Історик когось позбавив звичної бронзи, а когось – не менш звичного дьогтю з пір'ям. Спробував побачити крізь сухий стиль заведених “органами” справ та таємних звітів чекістів живі обличчя, біль і надії чоловіків та жінок, котрі не завжди хотіли йти у бій, ціною якому було життя.

Геппіенди – не для цих історій.

Але сльози і посмішки – звичайна плата за вибір, якого не уникнути нікому і який щодня стоїть перед кожним і до нині.

За нашими кроками історики вже завтра писатимуть про країну, якої немає без розмаїття її громадян. І рішення нині може бути далеко не легшим, ніж чиєсь 60 років тому.

Чи були вони героями? Чи були зрадниками? Чи може перемога обернутися поразкою і навпаки? Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами “Секретно”. В'ятрович не лише зняв старі грифи, але й спробував описати події так, щоб читач міг робити власні висновки.

Чи вдалося це йому? Перші думки зможемо почути на київській презентації “Історії з грифом “Секретно” 14 листопада о 18-30 в книгарні “Є” (Лисенка, 3, ст. м. "Золоті ворота").    

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.