Спецпроект

Тридцять дві історії з-під грифу "Секретно"

Сюжет нової книги голови Вченої ради Центру дослідження визвольного руху Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно" побудований на антагонізмі СРСР та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

В історії, як і в житті завжди присутній антагонізм. Це й же антагонізм ми бачимо на сторінках книги Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно", сюжет якої побудований на протистоянні радянського тоталітаризму та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

Книга – про донедавна невідомі аспекти загальновідомих подій, є зразком якісної історичної публіцистики. До уваги читача – 32 нариси на основі розсекречених документів з архіву СБУ, які змальовують нашу історію від 1918 до здобуття Незалежності.

Українська сторона представлена низкою людських доль. Герої розповідей – учасники протистояння системі. Вони – з усієї України, вони – політичні, військові, мистецькі, церковні діячі, вони – студенти і священики, поети і діти, солдати і батьки…

Радянський режим представлений так, як його без прикрас і пудри висвітлювала його ж спецслужба: КГБ. Діяльність її висвітлена в донедавна таємних операціях: на сторінках книги можна побачити і щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції, і глобальні інформаційні війни спецслужб СРСР та США, в епіцентрі яких – українське минуле.

Фото: Gazeta.ua

В'ятрович розповідає про механізми депортацій та нутрощі радянської тюремної системи, яка хоч і здавалася бездоганною, втім була зламана ціною життя і здоров'я кількох поколінь.

Проте цей рух постає перед очима читача не безіменною силою, а в конкретних вчинках – успіхах і помилках, невдачах і мріях, врешті коханні та ненависті звичайних людей.

Історик когось позбавив звичної бронзи, а когось – не менш звичного дьогтю з пір'ям. Спробував побачити крізь сухий стиль заведених “органами” справ та таємних звітів чекістів живі обличчя, біль і надії чоловіків та жінок, котрі не завжди хотіли йти у бій, ціною якому було життя.

Геппіенди – не для цих історій.

Але сльози і посмішки – звичайна плата за вибір, якого не уникнути нікому і який щодня стоїть перед кожним і до нині.

За нашими кроками історики вже завтра писатимуть про країну, якої немає без розмаїття її громадян. І рішення нині може бути далеко не легшим, ніж чиєсь 60 років тому.

Чи були вони героями? Чи були зрадниками? Чи може перемога обернутися поразкою і навпаки? Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами “Секретно”. В'ятрович не лише зняв старі грифи, але й спробував описати події так, щоб читач міг робити власні висновки.

Чи вдалося це йому? Перші думки зможемо почути на київській презентації “Історії з грифом “Секретно” 14 листопада о 18-30 в книгарні “Є” (Лисенка, 3, ст. м. "Золоті ворота").    

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.