Спецпроект

УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ: "СПІЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ІСТОРИКІВ - ЦЕ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ"

Українська служба Бі-Бі-Сі запитала у вчителя з Полтавської області Івана Лисенка, який понад 40 років працював учителем і методологом викладання історії, про його думку щодо спільного з Росією методичного посібника для викладання історії в Україні.

- Такі повідомлення  викликають у мене спогади про Радянський Союз, де писалася історія СРСР… Тільки Союз складався з 15 республік, а ми вивчали історію від царя до царя, від генерального секретаря до генерального секретаря.  

Історії України там кіт наплакав, а якщо говорити за історію інших республік, то взагалі – самі розумієте, як там було.

- Чи погодились би ви як фахівець з тим, що є проблеми у трактуванні української історії, для вирішення яких треба просити допомоги у російських колег?

- Я думаю, що у нас таких проблем практично немає. Якщо говорити про те, де нам можуть допомогти росіяни, то хай би вони нам відкрили архіви, які розкривають причини Голодомору – не тільки 1932-33 років, а починаючи з 1917 року.

Фактично, архіви були під грифом “надзвичайно таємно”, і на сьогодні дуже багато архівів не дійшли до наших вчених. От я понад 20 років збирав ці матеріали, коли Україна стала незалежною державою.

Наприклад, зовсім не розкриті архіви про трагедію Південного-Західного фронту, а буде вже 70 років зо дня цієї трагічної події 1941 року. Далі щодо ставлення до остарбайтерів, яких вивозили у Німеччину, також багато людей пройшло через радянські концентраційні табори - чомусь про це нічого не говориться.

- Є ще радикальніші думки, що посібник - це страшна загроза для України, і саме для української історії.  

- Скажіть, будь ласка, для розумного історика, який творчо мислить, може бути щось страшне? Я думаю, ні.

І у партійні часи були розумні люди, які вивчали заборонені сторінки в історії, доносили правду до людей. Інакше звідки б я знав про той Голодомор або про те, що діялося у західних областях України?

Я закінчив інститут у 1971 році, але ж були викладачі, які знали, що вони під контролем КДБ, і в той же час проводили з нами бесіди, давали нам читати заборонену літературу.

- Але пересічні вчителі, вчителі сільських шкіл, наскільки вони сміливі і віддані своїй справі, щоб робити те, що вважають за потрібне, а не те, що їм наказують? 

- Я думаю, що за час незалежності України уже виховався такий вчитель, який мислить набагато далі, і більш творчо, ніж той вчитель, який сформувався у Радянському Союзі.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.