Презентували видання про лоцманів на Дніпрових порогах

На Придніпров’ї історики й краєзнавці досліджують лоцманство Дніпрових порогів – напівзабуту сторінку краю.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Лоцмани з часів козацтва і аж до будівництва ДніпроГЕСу у 30-их роках минулого століття переправляли судна через той відрізок Дніпра, де пороги. Їхня своєрідна культура і побут – широке поле для досліджень, кажуть науковці.

B краєзнавчому відділі обласної наукової бібліотеки презентували перше за останні десятиліття фундаментальне видання "Дніпровські лоцмани".

Лоцманська служба на Дніпрі постала ще за часів козацтва. Серед запорожців були свої вправні провідники суден, добре обізнані із навігаційними умовами в районі порогів.

Після руйнування Запорозької Січі потреба у фахівцях цієї справи не відпала, отож, за урядовим рішенням, лоцманів запросили заселити кілька наддніпрянських сіл й надалі переправляти човни, розказують дослідники.

Фото: radiosvoboda.org

Праця була важкою, але певною мірою вигідною. Від держави лоцмани отримали привілеї – звільнення від повинностей і рекрутчини. Плата за проводження суден була такою: встановлена такса і винагорода від власника судна.

Лоцманські громади зберегли деякі козацькі звичаї. Головним органом керування в них були загальні збори, їх скликали не менш як двічі на рік. Усі разом обирали скарбника, писаря й інших службових осіб, встановлювали розмір платні, приймали нових членів.

Всередині лоцманської громади існував чіткий розподіл, розказує завідувач кафедри всесвітньої історії Херсонського національного університету, кандидат історичних наук Віталій Андрєєв.

"Всі лоцмани поділялися на три статті: лоцмани першої, найвищої, статті проводили через пороги суден, другої – були для проводження тільки плотів, третя – помічники лоцманів, - зазначає Андрєєв. - І отака організація протрималась фактично до 20-их років ХХ століття".

Останній лоцман Дніпрових порогів, Григорій Омельченко, помер 10 років тому. Він встиг дещо розказати краєзнавцям і навіть видати книги спогадів, зазначає дніпропетровський краєзнавець і журналіст Микола Чабан.

"Григорій Микитович Омельченко, останній лоцман Дніпрових порогів, створив у нас музей лоцманів. Туди не так просто потрапити, зараз він діє при клубі, - сказав краєзнавець. - Тобто ми ніби приймали естафету від тих людей, які особисто застали це покоління".

Лоцмани мали свою самобутню культуру, побут, звичаї, навіть власні пісні, констатують вчені. Однак визнають: це лоцманство, так само, як чумацтво та інші вимерлі професії, – малодосліджене. Фундаментальна праця про лоцманство побачила світ ще 1929 року, однак книга довгий час не "ходила" в науковому середовищі. Дехто з її авторів був репресований.

Наразі з ініціативи херсонських, запорізьких та київських вчених це дослідження перевидали, доповнивши новими матеріалами.

"Остаточне розв’язання". Уривок із книги Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним"

Наприкінці серпня у колаборації видавництв "Човен" та "Локальна історія" вийде друком українською книжка-бестселер американського історика Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним" – досконала деконструкція природи двох споріднених тоталітарних режимів: нацистської Німеччини та сталінського СРСР, трансформованого в сучасну фашистську росію.

Замостя-1920: як українці та поляки разом рятували Європу від росіян

Події 1920 року, коли українські та польські війська пліч-о-пліч зупинили більшовицьку навалу біля Замостя, стали яскравим прикладом успішної спільної боротьби двох народів за свободу і незалежність. У центрі цих подій постає постать генерала Марка Безручка — українського командира, який довів, що відданість Батьківщині та військовий талант можуть змінювати хід історії. Шоста Січова стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням Марка Безручка зірвала плани червоних прорватися в Польщу та понести "світову революцію" до Європи

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.