Запрацював новий сайт "Лікбез. Історичний фронт"

Запрацював новий історичний сайт, який ставить за мету спростування історичних стереотипів і міфів, що нав’язує російська пропаганда.

У епіцентрі інформаційних атак російських пропагандистів опинилося українське минуле, - вважають історики, які заснували проект "ЛІКБЕЗ. Історичний фронт".

Це сайт, де зібраний перелік міфів, стереотипів та спотворень, на яких ґрунтується російська історична антиукраїнська пропаганда: щодо території країни, Новоросії, "бандерівців" і "колабораціоністів".

Як розповів автор та координатор проекту "ЛІКБЕЗ. Історичний фронт" Кирило Галушко, відповіді на кожен міф підготовлені провідними фахівцями істориками з наукових та освітніх установ Києва та інших міст України.

 

На даний час спростовано майже сотню міфів російської пропаганди.

Кирило Галушко також зазначив, що метою інформаційної війни є не лише перекрутити і спотворити факти поточних політичних подій та того, що відбувається в Україні сьогодні, але й підірвати історичні засади української ідентичності:

"Україна подається російською пропагандистською машиною як штучний витвір, історична випадковість, країна і держава, яка ніколи не існувала до 1991 р. і яка ніколи не доводила свою життєспроможність, - розповів історик. - Через таку подачу проводиться думка про неминучість розпаду України або її зникнення з політичної карти, приреченість будь-яких спроб оперти сучасний патріотизм на історичне підґрунтя традицій, досвіду і здобутків українців протягом попередніх століть".

 Історик Кирило Галушко (праворуч), автор і координатор сайту "Лікбез. Історичний фронт"

Кирило Галушко навів ряд міфів, які поширює російська пропаганда. Наприклад, легенда про випадковість сучасних територіальних меж України, які є "лише подарунками Леніна, Сталіна і Хрущова", а половина України є не Україною, а "Новоросією".

Україна ніколи не переплюне російську пропаганду, у неї нема для цього достатнього ресурсу, вважає редактор сайту "Історична правда" Вахтанг Кіпіані. На його переконання, потрібен протилежний підхід:

"Ми – країна свободи, ми повинні показувати людям все те багатоманіття, всі ті контроверсії, всі ті розвилки, які були в історії".

Директор Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимир В’ятрович вважає, що Україна не може протиставити потужній пропагандистській машині Росії нічого, крім правди:

"Правда завжди складніша, ніж спрощені для масового споживання міфи. Крім того, її ще треба вміти донести до суспільства. Ми розуміємо, що виключно зусиль Українського інституту національної пам’яті в цьому напрямку буде недостатньо. Тому свою роль бачимо в першу чергу у співпраці та підтримці громадських ініціатив".

В’ятрович зауважив, що держава має обов’язок створити можливості для поширення знань: відкрити архіви, показати події у музеях, віддавати шану полеглим воякам, репресованим чи убитим громадянам, написати шкільний підручник з історії, який має скерувати зацікавлених до подальшого пошуку.

Сайт "Лікбез. Історичний фронт" був презентований на круглому столі, який був організований ІАЦ РНБО України та Українським інститутом національної пам’яті.

"Ми створюємо культуру пам’яті в Україні", - Гаяне Авакян

Інтерв’ю зі співзасновницею Платформи пам’яті "Меморіал" Гаяне Авакян для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Перешкодити єднанню ОУН із сіоністами. "Активні заходи" кдб

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Полон як тінь війни

Українська історія нерозривно пов'язана з війнами й боротьбою за незалежність. В усіх цих конфліктах українці опинялися в полоні: від часів визвольних змагань початку ХХ століття до сучасної війни проти Росії. Тема полону є не лише правовою чи військовою проблемою, а й історико-культурним дзеркалом епохи: вона відображає стан гуманістичних цінностей, культуру дотримання міжнародних норм і характер політичних режимів.

Тімоті Снайдер: Глобальна ініціатива у пошуках історичної правди

"Історія не є воюючою стороною. Завдання будь-якої серйозної історії, включно з таким проєктом як цей, — дійти до правди. А правда завжди цікавіша за міф. Правда демократична в той спосіб, у який міф бути не може, бо міф вимагає покори, міф вимагає відсутності сумнівів. Історична правда нагадує нам, що життя — це не стільки впевненість у чомусь хибному, скільки постійно зростаюче знання про різні речі, які можуть бути правдивими. Тому я не сумніваюся, що наприкінці цього проєкту люди в Україні і по всьому світі, будуть набагато краще підготовлені до боротьби з російською пропагандою, ніж зараз".