Запрацював новий сайт "Лікбез. Історичний фронт"

Запрацював новий історичний сайт, який ставить за мету спростування історичних стереотипів і міфів, що нав’язує російська пропаганда.

У епіцентрі інформаційних атак російських пропагандистів опинилося українське минуле, - вважають історики, які заснували проект "ЛІКБЕЗ. Історичний фронт".

Це сайт, де зібраний перелік міфів, стереотипів та спотворень, на яких ґрунтується російська історична антиукраїнська пропаганда: щодо території країни, Новоросії, "бандерівців" і "колабораціоністів".

Як розповів автор та координатор проекту "ЛІКБЕЗ. Історичний фронт" Кирило Галушко, відповіді на кожен міф підготовлені провідними фахівцями істориками з наукових та освітніх установ Києва та інших міст України.

 

На даний час спростовано майже сотню міфів російської пропаганди.

Кирило Галушко також зазначив, що метою інформаційної війни є не лише перекрутити і спотворити факти поточних політичних подій та того, що відбувається в Україні сьогодні, але й підірвати історичні засади української ідентичності:

"Україна подається російською пропагандистською машиною як штучний витвір, історична випадковість, країна і держава, яка ніколи не існувала до 1991 р. і яка ніколи не доводила свою життєспроможність, - розповів історик. - Через таку подачу проводиться думка про неминучість розпаду України або її зникнення з політичної карти, приреченість будь-яких спроб оперти сучасний патріотизм на історичне підґрунтя традицій, досвіду і здобутків українців протягом попередніх століть".

 Історик Кирило Галушко (праворуч), автор і координатор сайту "Лікбез. Історичний фронт"

Кирило Галушко навів ряд міфів, які поширює російська пропаганда. Наприклад, легенда про випадковість сучасних територіальних меж України, які є "лише подарунками Леніна, Сталіна і Хрущова", а половина України є не Україною, а "Новоросією".

Україна ніколи не переплюне російську пропаганду, у неї нема для цього достатнього ресурсу, вважає редактор сайту "Історична правда" Вахтанг Кіпіані. На його переконання, потрібен протилежний підхід:

"Ми – країна свободи, ми повинні показувати людям все те багатоманіття, всі ті контроверсії, всі ті розвилки, які були в історії".

Директор Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимир В’ятрович вважає, що Україна не може протиставити потужній пропагандистській машині Росії нічого, крім правди:

"Правда завжди складніша, ніж спрощені для масового споживання міфи. Крім того, її ще треба вміти донести до суспільства. Ми розуміємо, що виключно зусиль Українського інституту національної пам’яті в цьому напрямку буде недостатньо. Тому свою роль бачимо в першу чергу у співпраці та підтримці громадських ініціатив".

В’ятрович зауважив, що держава має обов’язок створити можливості для поширення знань: відкрити архіви, показати події у музеях, віддавати шану полеглим воякам, репресованим чи убитим громадянам, написати шкільний підручник з історії, який має скерувати зацікавлених до подальшого пошуку.

Сайт "Лікбез. Історичний фронт" був презентований на круглому столі, який був організований ІАЦ РНБО України та Українським інститутом національної пам’яті.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"