Артемівську повернули історичну назву Бахмут

23 вересня міська рада Артемівська, що в Донецькій області, 31 голосами "За" (при 8 "Проти", 3 "Утрималися" і 3, що не голосували) ухвалила рішення про повернення місту його історичної назви Бахмут.

Про це повідомляє офіційний сайт Артемівської міської ради. Рішення спрямоване на виконання Закону України "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" від 21 травня 2015 року.

Назву міста обговорювали на громадських слуханнях, де, між іншим, було запропоновано варіант нової назви – "Мирний". Однак більшістю голосів учасники слухань висловилися за відновлення історичної назви – Бахмут.

Топонім Бахмут походить від назви річки, на якій розташоване сучасне місто Артемівськ. Перше поселення  на тих землях, відоме як прикордонна Бахмутська сторожа, зафіксоване в джерелах 1571 року.  У 1783 – 1920 роках Бахмут повітовим містом Катеринославської губернії.  А між 1920 і 1925 роками – центром Донецької губернії у складі УСРР.

У 1924 році радянська влада перейменувала Бахмут в Артемівськ – на честь більшовицького революціонера й державного діяча Федора Сергєєва (партійний псевдонім – "Артем"), який в 1917 – 1920 роках діяв на Донбасі.

Окрім назви міста, згаданим рішенням Артемівська міська рада постановила перейменувати 45 вулиць і провулків Артемівська і смт. Красна Гора, які мають радянські назви. Їхній перелік можна переглянути тут. Назви ще 34 об’єктів топоніміки вимагають додаткових громадських обговорень.

Остаточно нову назву міста повинна затвердити Верховна Рада України.

Історична довідка:

Сергєєв Федір Андрійович (1883 – 1921), партійний псевдонім "Артем" – російський радянський партійний і державний діяч. Народився в с. Глєбово, нині Фатезького району Курської області РФ. Член більшовицької партії з 1902 року, згодом обирався членом ЦК РКП(б).

З липня 1917 року секретар комітету більшовицької партії, що об'єднував Донбас, Харківську й Катеринославську губернії. Після проголошення Української Народної Республіки активно сприяв збройній інтервенції Російської СФРР в Україну.

Ініціатор створення т. зв. "Донецько-Криворізької Радянської Республіки" 27-30 січня (9-12 лютого) 1918 року, в якій обіймав посади голови Ради народних комісарів ("уряду") і комісара у справах народного господарства. "Республіку", що існувала тільки на папері, не визнав навіть уряд  РСФРР.

На 2-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі, (17-19 березня 1918 року) Сергєєв під тиском Леніна змушений був оголосити ДКРР складової частиною Радянської України. У 1920 році – голова Донецького губернського виконкому.

Загинув у результаті нещасного випадку на залізниці під Тулою в 1921 році.

------------------------

Також читайте:

Донецько-Криворізька республіка. Історія сепаратистського міфу

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.