-1 Голобородько в топонімці України

Верховна Рада ухвалила три постанови про перейменування населених пунктів України.

Це відбулося на засіданні у четвер, 15 липня.

 

Так, згідно із постановою №5078 "Про перейменування села Химчин Косівського району Івано-Франківської області", яку підтримали 329 народних депутатів, відповідний населений пункт відтепер називається Хімчин.

Постанова №5082, підтримана 324 народними депутатами, передбачає перейменування села Кийданці Коломийського району Івано-Франківської області на село Кіданч.

Окрім цього, постановою №5577, за яку проголосували 320 депутатів, передбачається зміна назви села Голобородька Лубенського району Полтавської області на село Новоселівка.


Довідково. Іван Голобородько – керівник червонопартизанського загону у 1918 році, секретар комсомольської організації Пирятинського повіту. Загинув він 1920 року в складі продзагону під час проведення продрозкладки у бою з українськими повстанцями.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року