У 1915 році Російська імперія депортувала 4 млн українців - історик

Близько чотирьом мільйонам українців довелося покинути домівки на вимогу керівництва Російської імперії під час Першої світової війни. Людей виселяли з Галичини, Волині, Поділля.

Про це в ефірі Громадського радіо повідомив дослідник історії Києва Станіслав Цалик.

"Йшла Перша світова вже майже рік, Російська армія наступала і йшла теренами Австро-Угорщини, - розповів краєзнавець. - Але з травня 1915 року ситуація почала кардинально змінюватися: австрійське військо почало наступати, а російське — відповідно, відступати".

Коли стало зрозуміло, що процес затягнеться надовго, з Петрограда [столиця Російської імперії - ІП] надійшов наказ, що території, які залишаються ворогові, мають бути повністю зачищені.

"Ішлося про 4 млн людей за півроку. Але оскільки все це було раптово, було багато зовсім не шляхетних речей: людей виселяли примусово, - зазначив історик. - Чоловіків у віці 17-45 років під конвоєм виселяли у глибину Російської імперії. Тому що це були люди мобілізаційного віку".

Станція Ковель, 1915 рік. В очікуванні посадки на київський поїзд. Кожній родині дозволяли брати у вагон не більше 5 пудів (81,5 кг) багажу. Фото з архіву Станіслава Цалика

За словами краєзнавця, це перша така масштабна депортація на цих теренах, яка є забутою.

"Міряли не людьми, а  родинами, - наголосив він. - З собою можна було взяти не більше, ніж 81,5 кілограм речей. У вагоні мало бути не менше 30 людей, але не було вказівки, не більше скількох. Тобто, вагони просто "набивали" людьми".

Для більшості біженців Київ слугував перевалочним пунктом. За наказом, вони мали слідувати до Курської, Рязанської, Тульської, Калузької, Орловської губерній і оселитися там. Альтернатива – копальні Донбасу, але така пропозиція майже не мала успіху.

"Влада боялася залишати прибульців у Києві чи Київській губернії, - підкреслив історик. - Збільшення кількості україномовного населення урядовці вважали небезпечним".

У Контрактовому будинку на Подолі влаштували ізолятор для хворих біженців. Фото майстерні Маркова на Хрещатику

Кияни переказали на рахунки Київського відділення допомогового комітету 1,3 млн рублів пожертв. Також біженцям допомагали одягом, взуттям, медикаментами. Люди з київських сіл жертвували для депортованих продукти.

Інші матеріали за темами ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА та ДЕПОРТАЦІЯ

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.