Журналістка, яка першою повідомила про початок Другої світової війни, померла в віці 105 років

Клер Холлінгворт, британський військовий кореспондент, яка першою повідомила про вторгнення нацистів у Польщу, 10 січня померла в Гонконзі в віці 105 років.

Про це повідомляє Бі-Бі-Сі.

Клер Холлінгворт (Clare Hollingworth) народилася в м. Лестері (графство Лестершир) у 1911 році.

Вона була репортером-початківцем "Дейлі телеграф", коли під час поїздки з Польщі до Німеччини помітила німецькі війська, які скупчилися біля польського кордону в 1939 році.

Заголовок у "Дейлі телеграф" звучав так: "1000 танків скупчилися на кордоні Польщі. Десять дивізій доповідають про готовність до негайного удару"

Стаття не містила прізвища журналістки, що було поширеною практикою для тогочасних газет. Вона зробила ще одну сенсацію, коли за три дні нацисти розпочали свій наступ.

Клер Холлінгворт у 1942 році. Фото: Бі-Бі-Сі.

Пізніший ексклюзивний матеріал про британського шпигуна Кіма Філбі "Гардіан" відхилив у 1963 році.

Будучи переконаною, що Філбі був частиною шпигунської мережі, яка включала Гая Берджесса і Дональда Мак-Лейна (виведені в СРСР у 1951 році), вона написала, що він теж утік до Росії.

Зараз відомо, що 23 січня 1963 року Кіма Філбі нелегально переправили до СРСР, де він проживав до самої своєї смерті в 1988 році.

До того, як стати репортеркою, Холлінгворт допомагала тисячам людей врятуватися від гітлерівських військ, роблячи для них британські візи.

Одна з тих, кому допомагала журналістка, Марго Станьєр, згадувала її як "велику пані, яка була в правильному місці в правильний час".

Сама репортерка ледве уникла смерті в 1946 році, коли вибух бомби зруйнував готель "Цар Давид" в Єрусалимі.

Біля 1000 людей загинули внаслідок вибуху, від епіцентру якого Холлінгворт перебувала всього за 300 ярдів (це 274 м).

Згодом вона була репортером у В’єтнамі, Алжирі та на Близькому Сході.

Холлінгворт відзначає 105-й день народження. Фото: Бі-Бі-сі.

Холлінгворт отримала Почесну нагороду Премії ім. Джеймса Кемерона з журналістики в 1994 році та найбільше достягнення за її кар’єру — премію телепрограми "What the Papers Say" ("Про що говорять газети") в 1999 році.

Останні сорок років свого життя журналістка прожила в Гонконзі, до того попрацювавши в столиці Китаю Пекіні в 1970-х роках.

Свій 105 день народження в жовтні минулого року вона відсвяткувала в Клубі іноземних кореспондентів в Гонконзі, активним членом якого вона була останні роки життя.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.