АНОНС: У Києві презентують оцифровану колекцію неформальної преси 80-90-х років

Як демократи створювали собі інформаційну свободу, про що писали у газетах і журналах та як жартували над тоталітарною системою — про це в оцифрованих копіях неформальних газет і журналів доби кінця СРСР.

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

 Фото ілюстративне: Радіо Свобода

ЦДВР спільно з видавництвом "Смолоскип" презентують електронну колекцію збірок газет і журналів демократичних рухів, які масово виникали в час "перебудови" в СРСР.

Проголошена гласність і скасування комуністичної цензури спричинили "бум" неофіційних друкованих видань організацій, партій і груп найрізноманітнішого політичного забарвлення.

Національні, культурні, релігійні  та інші рухи українців, білорусів, кримських татар, литовців, молдован, вірмен, а також російські демократичні організації засновували свої друковані органи, в яких публікували те, чого ще не наважувалася радянська державна преса.

Часто автори видань — це знайомі нам 30 років по тому громадські та політичні діячі, науковці тощо. Їхні прізвища можна знайти на сторінках газети Товариства Лева "Поступ", видання "Донецкий вестник", "Голас беларуса", "Рух", орган Спілки незалежної української молоді (майбутньої СУМ) "Український самостійник", видання регіональних осередків Народного Руху України, орган Білоруської республіканської партії "Белая Русь" та ін.

Неформальна преса 1980-х-1990-х стала реальною альтернативою комуністичній партійній пресі на кшталт газети "Правда" і спричинилася до розвитку плюралізму в журналістиці в республіках СРСР і пострадянських країнах.

Учасники презентації:

  • Олег Коцарев — піар-менеджер видавництва "Смолоскип", поет, журналіст;
  • Андрій Когут —директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України;
  • Тарас Шамайда — громадський активіст, помічник народного депутата України, автор публікацій у виданнях неформальної преси;
  • Михайло Трущенков — бібліограф, дослідник неформальної преси, укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси.

Модератор: Володимир Бірчак — керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, науковий співробітник Інституту історії церкви Українського католицького університету.

Колекція примірників преси буде опублікована на Електронному архіві Українського визвольного руху. Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва "Смолоскип" стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії понад 24 000 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Час: 26 липня, четвер, 10.00

Місце: Український кризовий медіа-центр, вул. Хрещатик, 2

Контакт: Прес-центр Центру досліджень визвольного руху, history@cdvr.org.ua, +380 63 628-68- 69

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.