АНОНС: У Києві презентують оцифровану колекцію неформальної преси 80-90-х років

Як демократи створювали собі інформаційну свободу, про що писали у газетах і журналах та як жартували над тоталітарною системою — про це в оцифрованих копіях неформальних газет і журналів доби кінця СРСР.

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

 Фото ілюстративне: Радіо Свобода

ЦДВР спільно з видавництвом "Смолоскип" презентують електронну колекцію збірок газет і журналів демократичних рухів, які масово виникали в час "перебудови" в СРСР.

Проголошена гласність і скасування комуністичної цензури спричинили "бум" неофіційних друкованих видань організацій, партій і груп найрізноманітнішого політичного забарвлення.

Національні, культурні, релігійні  та інші рухи українців, білорусів, кримських татар, литовців, молдован, вірмен, а також російські демократичні організації засновували свої друковані органи, в яких публікували те, чого ще не наважувалася радянська державна преса.

Часто автори видань — це знайомі нам 30 років по тому громадські та політичні діячі, науковці тощо. Їхні прізвища можна знайти на сторінках газети Товариства Лева "Поступ", видання "Донецкий вестник", "Голас беларуса", "Рух", орган Спілки незалежної української молоді (майбутньої СУМ) "Український самостійник", видання регіональних осередків Народного Руху України, орган Білоруської республіканської партії "Белая Русь" та ін.

Неформальна преса 1980-х-1990-х стала реальною альтернативою комуністичній партійній пресі на кшталт газети "Правда" і спричинилася до розвитку плюралізму в журналістиці в республіках СРСР і пострадянських країнах.

Учасники презентації:

  • Олег Коцарев — піар-менеджер видавництва "Смолоскип", поет, журналіст;
  • Андрій Когут —директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України;
  • Тарас Шамайда — громадський активіст, помічник народного депутата України, автор публікацій у виданнях неформальної преси;
  • Михайло Трущенков — бібліограф, дослідник неформальної преси, укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси.

Модератор: Володимир Бірчак — керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, науковий співробітник Інституту історії церкви Українського католицького університету.

Колекція примірників преси буде опублікована на Електронному архіві Українського визвольного руху. Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва "Смолоскип" стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії понад 24 000 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Час: 26 липня, четвер, 10.00

Місце: Український кризовий медіа-центр, вул. Хрещатик, 2

Контакт: Прес-центр Центру досліджень визвольного руху, history@cdvr.org.ua, +380 63 628-68- 69

Коли виникла Українська Повстанська Армія?

У червні 1942 року Головна команда УПА Бульби-Боровця надіслала нацистському керівнику "Рейхскоміаріту Україна" Кохові листа, написаного в дуже гострій формі і з такою недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана...

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.