Іван Мазепа на сторінках французької “Gazette” XVIII століття

В ці дні Україна вшановує пам’ять легендарного гетьмана Івана Мазепи. Внесу і свій маленький вклад. Розповім про джерело, яке досі маловідоме в Україні і не введене належним чином в науковий обіг, але багато зафіксувало про життя України, звитяги козаків, а також і про нашого героя – Івана Мазепу. Це французька газета “Gazette”.

Варто сказати, що постать гетьмана в усі роки, ще за життя, привертала увагу більшості європейських газет, істориків, а потім і письменників. Тому те, що повідомлення французької (нехай і самої відомої та авторитетної) загубилось у цьому переліку, зрозуміло.

Виправимо цю несправедливість, розкажемо про повідомлення "Gazette" (пізніше матиме назву "Gazette de France") за важкий, трагічний і багато в чому переломний 1709 рік. Рік, коли все могло скластись інакше, Україна могла залишитись на європейських коліях розвитку, вже тоді закріпитись у якості європейської держави та бути зовсім іншою сьогодні. Якби тоді перемогли, якби, якби…

Але історія не терпить умовного способу, тому від мрій про те, як воно могло і мало бути, повернемось до реальних повідомлень про той буремний рік.

Отож, французька газета "Gazette" вже в першому числі за 1709 рік (яке вийшло 5-го січня), на першій же сторінці, пише про нашу країну – Україну (в тексті "l`Ukraine"). Це повідомлення з Гамбургу ще за 21.12.1708, в якому зафіксовано, що:

"...Ми дізналися, як шведська армія, продовживши свій похід в бік України, за Бористеном [Дніпром], прибула до Князівства Чернігівського: що 6 листопада король Швеції прагнув заснувати свою штаб-квартиру в місті Чернігові, столиці Князівства, на Десні: що він уклав договір з Козаками, згідно з яким вони мали допомагали забезпечувати продовольством його військо та певну кількість Козаків;

і що московити, які хотіли перешкодити цьому, не давали Йому облаштуватись житлом у цій родючій землі, багатої на провізію та харчі, доклали зусиль, щоб ув'язнювати... [багатьох на шляху]... що впадає в Десну під Черніговом.

Ми сподіваємось, що в майбутньому будемо отримувати більш регулярні новини, тому що московити більше не зможуть перешкоджати проходженню кур'єрів, і ми віримо, що торгівля і постачання будуть повністю відновлені із Польщею…"

 
 

Варто звернути увагу на деякі важливі термінологічні моменти. Традиційно, в першій половині XVII ст., "Gazette" писала про наші землі використовуючи термін "Русь" або "країна Козаків" (яких добре знали і чітко вирізняли з-поміж поляків, лісовчиків чи донських).

З середини XVII ст. все частіше назву "Русь" французи починають змінювати (спочатку використовуючи дві назви паралельно) на "Україна". Після виходу у Франції численних книг про Україну (Боплан, Шевальє тощо), на початку XVІIІ ст., назва "Україна" (l`Vkraine, l`Ukraine) закріплюється за землями вздовж Дніпра, а згодом все ширше і ширше на захід і схід.

Народ український частіше за все називався "русинами" або "козаками" (Cosaques). Тоді як землі Чернігівщини та Смоленщини, які часто змінювали свого номінального господаря у безкінечних війнах XVI-XVII ст.ст., за давньою традицією, часто виділялись як окремі князівства/землі. Що ми і бачимо на наведеному уривку повідомлення.

Але повна ясність була із назвою країни і народів, що населяли землі на північний схід від Чернігівщини та Смоленщини. Як і в абсолютній більшості інших джерел, майже до середини XVIІI ст., країну цю називали Московія (Moscovie, Moscovia тощо), а її жителів лише і тільки московитами (Moscovites). Так і в цьому повідомленні ми бачимо те саме.

Старовинна французьку газета, що регулярно виходила з 30.05.1631 до 1915 р.р. та являла собою спочатку напів-, а згодом офіційне видання, через яке французька корона доносила інформацію: "що в світі коїться".

"Gazette" не просто газета, вона вважається одним з перших подібних регулярних друкованих видань Європи, яке загалом відповідає нашим сучасним стандартам, а також вже тоді відрізнялось строгістю підготовки матеріалу і логікою побудови.

Кардинал Рішельє особисто надсилав для публікацій копії документів короля. А сам Людовик XIII регулярно інкогніто писав в газету, причому не тільки політичні статті, а й замітки про свої військові походи і був, по суті, першим військовим журналістом.

Виходила вона щосуботи і починалася з новин середземноморських та найбільш віддалених країн, а закінчувалася новинами Парижу. Пишу про історію створення, щоб стали зрозумілими вага і цінність для нас публікацій тих далеких часів. Наскільки матеріалам газети можна довіряти і спиратись на них. Що це є безцінним джерелом знань не лише про історію сусідів Франції, але і наших земель.

 
 

Повертаємось до повідомлень 1709 року.

В №5, новині за 15 лютого, бачимо, що французи тих років цілком чітко вирізняють Україну як окрему країну:

"...Ми завжди перебуваємо у невизначеності щодо стану армій Короля Швеції та Царя [Московитів], які обидва перебувають в Україні [!].

Московити поширювали чутки [переважно брехливі, націлені на місцеве населення, щоб зупинити бажання українців боротись за свою незалежність], що шведи ніби оточені; що у них немає провіанту: що їхня армія скорочується до двадцяти п'яти тисяч чоловік, серед яких тисяча хворих: що цар лише чекає приєднання двадцяти тисяч драгунів, які прибудуть до нього з Москви, щоб напасти на них у їх табірі & що мало козаків які б йшли за гетьманом Мазепою [le General Mazeppa], постійно його зраджують: але новини від 7 грудня, які ми отримали через Волинь, сильно відрізняються від цих [тобто, фактичні дані спростовували московитську пропаганду].

Вони показують, що шведська армія була в дуже хорошому стані: що їй нічого не бракувало; ці Козаки забезпечують все у достатку.... Гетьман Мазепа завжди мав велику повагу серед козаків: вже залучив десять тисяч на сторону короля Швеції: обіцяє йому більшу кількість на початку весни & над цим Він навіть попрацював вже, закликаючи Хана татар виступити проти Царя.

Кажуть, що те, що спонукало цього Гетьмана приєднатись до короля Швеції, полягало у тому, що Царем було повністю зруйновано країну Козаків, під приводом ускладнити життя шведської армії, і що Він подавав скаргу князю Меншикову, але з ним погано повелись.

З тих пір Він роздратований, тому що Цар здійснивши напад і захопивши Батурин, що був резиденцією цього Гетьмана, забрав останню надію порозумітись, зруйнував все місто: прирікши те до смертей і знущань, за дуже жахливих обставин....".

Надійшов лист від 18 листопада, який свідчив:

"З України на Бористені....: руйнування скоєні москвитами на кордонах України, настільки налякали народ, що вони тікали до різних місць... з тим, що могли взяти, а решту залишили здобиччю царських військ. Пан Войнаровский, близький родич Гетьмана Мазепи, був направлений до цього князя з цілим корпусом переговорників, просити зберегти їх у правах, гарантованих його попередниками, повідомити йому, що шкода, завдана його армією в їхній країні, змусила їх побоюватися, що вони будуть стривожені настільки, що візьмуть зброю на свій захист.

Цар був настільки ображений свободою цих висловлених зауважень, що наказав жорстоко вбити Пана Войнаровського на людях: але офіцер дозволив йому втекти. Він повернувся до свого дядька Мазепи. Цей Гетьман, роздратований ставленням до свого племінника… приєднався до короля Швеції...

 
 

Армія Швеції розмістилась на землях цього Гетьмана… за дванадцять льє від Чернігова, на подібній відстані від Стародубу та кордонів [!] Московії. Вони оточені болотами річки Десна та великими селами, з млинами та великою кількістю зерносховищ, наповнених зерном, усі заможні, накопичені протягом кількох років достатку…

У Стародубі були два полки Козаків, за якими наглядали московити, і ще один у Чернігові, куди Цар послав вісім тисяч людей, які зобов'язали полковника показати свою вірність. Вони змусили солдат працювати як рабів на укріпленнях. Також зруйнували всі будинки в межах досяжності, щоб ускладнити підходи.

Вони вилучають і збирають якомога більше провіанту і не дозволяють в'їзду до міст Козакам...; також не довіряють один одному. Цар опинився в таборі у Новогрудку, укріпленому містечку на Десні, … і він був більше збентежений повстанням Козаків, ніж шведською армією. Він послав кілька загонів кальмикських татар, щоб змусити Козаків до слухняності чи запобігти все більшому посиленню повстання.

Гетьман Мазепа вирушив до Кримських Татар, щоб повідомити їх що Він приєднався до короля Швеції і закликав їх прийти йому на допомогу щонайменше з сорока тисячами людей. Він також закликав до цього і Запорізьких Козаків, які тривалий час прагнули скинути ярмо Московитів…".

Загалом, за весь 1709 рік повідомлень у головній французькій газеті, де б згадувалась Україна, було більше 20. Козаків згадують за рік більше 40 разів. Тому наводити їх всі не стану і сподіваюсь, що хтось із істориків займеться розшифровкою всіх цих повідомлень і видасть їх окремою публікацією.

 

Я ж повернусь до видатного гетьмана Мазепи і останніх днів його життя. Загалом його прізвище згадується близько 30 разів, але тут наведу лише заключні епізоди життя, які залишились у сухих французьких новинах:

"...Листи з подільського кордону не підтверджують поразки в Молдові п'ятисот шведів, переважно офіцерів, від загону московитів, але тільки те, що король Швеції все ще був 12 жовтня у Бендерах в ідеальному здоров'ї, а також, що Гетьман Мазепа помер 3-го за два дні хвороби і що він залишив усе своє майно полковнику Войнаровському, його небіжу...".

"...Схоже, що цього місяця отримали лист з Бендер… але ми не називаємо дату. Інші повідомлення, що надходять через Польщу, вказують на те, що турки видали усе майно належне Гетьману Мазепі полковнику Войнаровському, його небіжу: що у цього князя ще було п'ять тисяч людей; що він покинув Бендери і прибув до Ясси (*Столиці Молдови): інші додають, що він пішов дорогою до Дураццо в Албанії до Венеційської затоки…".

Андрія Войнаровського очікує повне пригод і детективних історій життя, яке вартує екранізації. Зрештою, він таки буде викрадений московитами на європейських землях і помре на болотах.

Цар Петро І хоча і винищить Україну та її щасливе майбутнє, але зовсім скоро отримає ганебну поразку і розгром у Прутському поході, після якого довго переховуватиметься в Європі.

Карл XII виконував домовленості з Україною навіть після смерті Гетьмана І.Мазепи, підтримував стосунки з новим Гетьманом П.Орликом, а листом від 14 вересня 1711 року наказував новому послу Швеції в Османській імперії Томасу Функу, захищати у переговорах з Великим візиром "інтереси України як незалежної держави".

 

Цей період так і залишиться одним із найважливіших шансів на порятунок України, який не був використаний. Через те, що ворог пропагандою, підкупом, зрадами і нечуваною жорстокістю зміг роз'єднати і залякати українців, частина з яких обрала шлях "простоприпинитистріляти, какаяразница, лучшемир", а тому зазнає таких руйнувань, пограбувань і нищення країни, що не скоро ще зможе оклигати і отримати новий шанс на свободу та європейське майбутнє. Мав би бути гарний урок. Але кому цікава та історія і робити висновки. Тому і надалі повторювались такі помилки.

Закінчити цю статтю я хочу на позитивній ноті і сказати, що викладати продовження моїх досліджень європейських архівів мотивувала інша дослідниця Марина Траттнер.

Яка у своїх відкриттях набрала таких темпів, що давно вже не лише мене обігнала, але і фахових істориків, давши фору роботі багатьох за все їх життя. Саме у пані Марини дуже багато нових знахідок, які науковцям лише належить опрацювати, частину з яких вона першою дістає і публікує зі шведських архівів.

Та, які, більшою мірою, стосуються саме Мазепинської епохи, а також і дуже цікавих спроб не втратити українську державу наступним гетьманом Пилипом Орликом (численні листи і переписку якого вона зараз піднімає з забутих архівів, опрацьовує і викладає).

Тут нагадаю, що легендарний латиномовний примірник т.з. першої Конституції Орлика (Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького) прямо зараз експонується в Софії Київській і ще є час її відвідати, щоб побачити важливий історичний документ своїми очима.

А також і цілі томи переписки родини Войнаровських також вдалося відшукати пані Марині. І ще багато цікавого, що лишалось невідомим і багато в чому відкриває нам нову історію України і Європи, виводить з тіні чимало з важливого, що сотні років прикривалось брехнею і пропагандою московитских істориків.

 
Архів з листами Григорія Орлика! 76 сторінок! Період: 1739-1759 роки. Листи написані французькою мовою

Тому підписуйтесь на пані Марину і заряджайтесь від неї не лише величезною кількістю інформації, але і невичерпною енергією і мотивацією, яких більше, ніж у кількох інститутів нашої Академії Наук.

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944

Нищівної поразки в бою з бригадою УПА-Північ "Помста Базару" зазнав підрозділ 1-го батальйону 220-го прикордонного полку НКВД. Підрозділ був оточений, розчленований на кілька груп і майже в повному складі знищений. Бій стався в річницю страти ЧК учасників Другого зимового походу Армії УНР у 1921 році під с. Базар. Так бригада УПА символічно відплатила чекістам за смерть українських вояків.

Український патріот й авантюрист Джейкоб Макогін – князь Леон Богун Мазепа Розумовський

Він видавав себе за відставного полковника Корпусу морської піхоти США і нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, купував вілли і квартири в Італії та Швейцарії, на власному автомобілі разом із ефектною і заможною дружиною-американкою об’їздив пів Європи, багато жертвував на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення уваги в світі до українського питання. При цьому культивував ореол загадковості і таємничості навколо своєї персони серед оточення, через що його нерідко вважали чи то американським, чи то англійським, чи якимось іншим шпигуном.

Харківська епопея Павла Шандрука

Постать українського військового, генерал-хорунжого армії УНР Павла Шандрука доволі відома. Герой Української революції та вересневої кампанії 1939 року. Генерал-полковник в еміграції та командувач Української Національної Армії. У 1965 році польський еміграційний уряд нагородив Шандрука вищим військовим відзначенням – срібним орденом "Віртуті Мілітарі". Перелік звитяг цієї непересічної постаті можна ще довго продовжувати. Та чи все нам відомо про його ранню біографію? У пропонованому Вам матеріалі розповідається про харківський період та службу в поліції, ймовірно, того самого Павла Шандрука.