Вивезену нацистами картину українського пейзажиста повернули до України. ФОТО

Картина видатного українського митця другої половини ХІХ — початку ХХ століть Сергія Васильківського "Етюд з будинком" повернулася з Німеччини до Харківського художнього музею.

Про це повідомляє газета "День" із посиланням на прес-службу Міністерства культури України.

"Передавання картини співробітникам музею відбулося напередодні за участю представників німецької сторони в Міністерстві культури в Києві, а сьогодні картина вже вдома — у Харківському художньому музеї, і 26 грудня буде представлена цінителям у відкритому доступі", — відзначила заслужений працівник культури України Валентина Мизгіна.

Фото: mincult.kmu.gov.ua 

За її словами, картина "Етюд з будинком" під час Другої світової війни була вивезена до Німеччини. "Наприкінці 2016 року ми отримали офіційне повідомлення з Берліна про те, що на аукціоні продана картина, яка може належати музею. Виявляється, до правоохоронних органів Німеччини звернувся покупець картини, який висловив сумнів щодо її автентичності. Йдеться про картину уродженця Харківської області Сергія Васильківського, де зображений будиночок, в якому він колись жив. На картині немає підпису автора. Однак з Берліна надіслали фотографії зворотного боку картини. На ній видно букви "УКГ", тобто, "Українська картинна галерея", як тоді називався наш музей. Аукціоністи сприйняли ці літери як ініціали невідомого художника і продали картину, хоча були зобов'язані перевірити всі дані. Покупець може наполягати на поверненні грошей через суд", — додала Мизгіна.

 

На картину був накладений арешт: "Тоді ж на офіційному рівні розпочалося вирішення питання про її повернення до Харкова. І ось тривала процедура завершена. Картина поповнила найбільшу в Україні колекцію картин Васильківського в 255 одиниць зберігання".

Повернув картину Васильківського посол з особливих доручень Федерального міністерства закордонних справ ФРН Міхаель Янсен під час ХІІ засідання Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених та незаконно переміщених під час та внаслідок Другої світової війни культурних цінностей, яке проходило в Києві 27-28 листопада.

Нагадаємо, пейзажист Сергій Васильківський родом з Ізюма Харківської області. Крім пейзажів, добре відомі його картини на козацьку тематику.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.