In memoriam. Помер член Проводу ОУН Омелян Коваль

Сьогодні о 10-й годині ранку, на 99-му році життя, у Львові помер Омелян Коваль — провідний член ОУН(б), політв’язень нацистських концтаборів, активний громадський і політичний діяч.

Про це повідомив на своїй сторінці у "Фейсбуці" історик Микола Посівнич.

Коваль Омелян Васильович народився 24 лютого 1920 року в с. Рахиня, нині Долинського району Івано-Франківської області. Закінчив кооперативні курси Ревізійного союзу українських кооперативів у м. Долині, курси кооперативних плановиків у Львові. Восени 1938 року вступив в ОУН, займався вишколами Юнацтва, мав псевдоніми "Дир" і "Дем’ян".

1 липня 1941 року Омелян Коваль, що був уже референтом пропаганди повітового проводу ОУН, організував проголошення Акта відновлення Української держави в Долині. 15 вересня під час масових арештів націоналістів нацистська спецслужба СД заарештувала його та інших оунівців і кинула до в’язниць на вул. Лонцького у Львові та Монтелюпіх у Кракові.

 Омелян Коваль - в'язень Аушвіца

20 липня 1942 року Коваля етапували до концтабору Аушвіц, де він став в’язнем під № 49730. Разом із ним були відомі діячі ОУН, яких адміністрація табору називала "групою Бандери" — Степан Ленкавський, Юліан Савицький, Петро Мірчук, брати Степана Бандери — Василь і Олекса та ін. Коли Аушвіц евакуювали на захід, Омеляна Коваля відправили в концтабір Маутхаузен, згодом у філії Мельк і Ебензе в Австрії. Він вийшов на волю 6 травня 1945 року.

З 1948 року Омелян Коваль мешкав у Брюсселі (Бельгія). У Лювенському католицькому університеті він здобув ступінь магістра торговельно-консульських наук, навчався на економічному факультеті Українського господарсько-технічного інституту (Західна Німеччина).

 Фото: FB Миколи Посівнича

Омелян Коваль був активним громадським діячем української еміграції в Бельгії та світі. Заснував і в 1951—1963 роках очолив Спілку української молоді в Бельгії. 20 років очолював Центральну управу і Центральну виховну раду СУМ (1958—1978). Був генеральним секретарем Українського допомогового комітету в Бельгії (1951—1987), відтак – його головою (1987—2005).

Коваль також був секретарем (1970—1991) і головою (1991—2006) Головної ради українських громадських організацій Бельгії (ГРУГОБ), одним із президентів Європейського конгресу українців (1992—1995), а згодом і його почесним головою.

1967 року Омелян Коваль був серед співзасновників Світового конгресу українців, довголітнім членом його Ради директорів. Тереновий провідник ОУН(б) в Бельгії, член Проводу Закордонних частин ОУН (з 1957 року), займав посади референта виховного, зовнішньої політики, внутрішньої політики, секретаря Головного проводу. Член Антибільшовицького блоку народів.

Провідник ЗЧ ОУН Ярослав Стецько кооптував Коваля в Українське державне правління (уряду в екзилі) в 1986 році на посаду керівника департаменту внутрішньої політики.

Омелян Коваль показує татуювання з табірним номером, Львів, 2012 рік. Фото: Володимир В'ятрович 

Омелян Коваль успішно займався бізнесом. Протягом 1950—1962 років працював директором кооперативу "Дніпро". У 1962 році заснував видавництва і друкарні, де виходили журнали СУМ "Крилаті", "Авангард", "Вісті" та інша література. До 1985 року Коваль був директором видавництва.

Ніколи не мав громадянства Бельгії, а користувався статусом біженця ООН, згідно з Женевською конвенцією. У 1997 році отримав громадянство незалежної України разом із дружиною Іванною-Катериною Куропась. Влітку 2013-го подружжя оселилося у Львові.

Омелян Коваль велику увагу приділяв вихованню дітей і молоді. Протягом 1992—1995 років він відвідувавав школи й виші у 23-х областях України й поширював ідеї педагога Григорія Ващенка. Виступив співзасновником Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка (1995).

 Подружжя Ковалів: Омелян та Іванна-Катерина (померла 2016 року). Фото: FB Миколи Посівнича

Омелян Коваль — лауреат численних державних, церковних і громадських нагород: орден "За заслуги" ІІІ ступеня (2010), почесний знак св. Юрія від м. Львова (2012), бельгійський королівський орден Леопольда II-го із званням офіцера (2015), орден Володимира Великого від УПЦ КП (2015), орден Свободи (2015). ЦУ СУМ удостоїла Коваля найвищим своїм званням "Витязя".

Був почесним громадянином м. Долини, де 24 вересня 2015 року на його честь перейменували вулицю Валентини Терешкової.

2018 року вийшли спогади Омеляна Коваля "Спомини мого життя. Львів-Auschwitz-Брюссель".

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище