В Ужгороді генконсульство Угорщини самовільно встановило провокативний імперський пам'ятник. ФОТО

Біля споруди Генерального консульства Угорщини в Ужгороді відбулося відкриття провокативного з своєю суттю пам'ятника одному з ключових символів угорської державності – короні Святого Іштвана.

Політичний символ встановлено перед огорожею, що окреслює територію генконсульства, тобто не на дипломатичній території Угорщини, а на території України.

При цьому, як з'ясувало Закарпаття онлайн, пам'ятник встановлено самовільно, без будь-яких звернень на адресу міської влади Ужгорода чи, тим більше, погоджень з боку відповідних служб.

 Фото: Закарпаття онлайн

При цьому представники Угорщини спеціально вибрали для цього зручний для момент ослаблення української влади в часі боротьби за посаду президента України.

Перших осіб влади Ужгорода чи області на відкритті помічено не було.

Пам'ятник має вигляд прямокутного стовпа з чорного полірованого каменю, на якому угорською мовою, без дублювання українською, зафіксовано основні історичні віхи, що стосуються предмету вшанування.

 Фото: Закарпаття онлайн

Текст українською є на тильному боці постаменту, однак оскільки пам'ятник встановлено на газоні і заднім боком мало не впритул до огорожі, ні побачити, ні прочитати його не можливо.

 Фото: Закарпаття онлайн

Зверху на камені встановлено бронзову міні-копію корони Святого Іштвана на подушці – так, як ця угорська реліквія експонується нині в споруді парламенту Угорщини в Будапешті.

 Фото: Закарпаття онлайн

Судячи з бронзового литва, автором міні-корони є колишній ужгородець, а віднедавна – громадянин Угорщини і мешканець Будапешта Михайло Колодко, який за підтримки та фінансування генконсульства Угорщини раніше вже в становив в обласному центрі Закарпаття мініатюрні скульптурки цілого ряду угорських діячів.

 Фото: Закарпаття онлайн

Як раніше інформувало Закарпаття онлайн, виготовлення і встановлення мініатюрного символу імперських амбіцій Угорщини раніше планувалося у вигляді диптиху "Наполеон і корона", в якому обігрувалося непідтверджена історична версія про перебування корони Святого Іштвана на території Закарпаття – у Середньому та Мукачівському замку.

Однак потім, після скандалу з цього приводу та втручання українських спецслужб скульптурку Наполеона було ототожнено з однойменним тістечком і встановлено окремо біля однієї з ужгородських пекарень.

Другу частину композиції, як уже було сказано, без жодних погоджень було встановлено біля угорської дипломатичної установи.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.