АНОНС: У Музеї історії Києва хочуть обнулити образ Щорса

Музей історії міста Києва в рамках Kyiv art week представляє проект «Чорний командир» про радянського комдива Миколу Щорса. Він має на меті обнулити те, що створила пропаганда та сформувати новий реальний образ людини, яка пройшла жорстокі випробування часом та історією.

Після хвилі декомунізації в Києві залишився об’єкт, чия подальша доля викликає багато запитань — пам’ятник Миколі Щорсу. Ця скульптура — єдиний кінний монумент, що потрапляє під закон про декомунізацію, але захищений від демонтажу як об’єкт культурної спадщини.

Він включений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією національного значення як пам’ятник монументального мистецтва.

Якщо зробити екскурс в історію, стане зрозуміло, що боротьба навколо пам’ятника — це боротьба з міфом про «легендарного переможця», що був штучно створений радянською пропагандою.

 

Проект «Чорний командир» має на меті обнулити те, що створила пропаганда та сформувати новий реальний образ людини, яка пройшла жорстокі випробування часом та історією.

В експозиції будуть представлені документальні відео про особистість Щорса, архівні матеріали, що підтверджують вигаданість міфу навколо командира, перший скульптурний ескіз пам’ятника та роботи сучасних художників, які здатні сприймати мистецтво з гумором, без зайвого пафосу й агресії. Це і є найкраща тактика для аналізу мистецтва радянської доби.

Живопис, графіка та скульптура таких митців як Вова Воротньов, Данило Манжос, М. Лисенко і Po Ka — не просто сформована критична думка, а частина процесу деміфологізації пам’ятника.

Також на виставці можна буде переглянути кадри з кінострічки Олександра Довженка «Щорс». Цей фільм і став початком грандіозного міфу, що сконструював певну реальність на багато десятиліть вперед. Після виходу стрічки Щорс став твором мистецтва. Точніше, сотнями мистецьких творів, які звеличували загиблого революціонера. Але режим, який продукував ці твори, був утіленням усього, із чим Щорс воював.

Нове деміфологізоване скульптурне рішення твору має повернути його в суспільне середовище, де кожен може його бачити й перебувати поруч з ним. Місту потрібні шрами й подразники, щоб історія не забувалася, а національна пам’ять не підчищалася під впливом політичних змін.

Виставка діятиме з 20 травня по 2 червня.

20 травня, понеділок, 19.00

Місце: МВЦ «Музей історії міста Києва» (Київ, вул. Б. Хмельницького, 7).

Організатор: МВЦ «Музей історії міста Києва».

Вхід вільний.


Читайте також:

Боженко, Щорс та інші. Трагедія "червоних отаманів"

Вбивства в Бабицях: авантюра з трагічним фіналом

Ввечері 2 липня 1951 року в школі чехословацького містечка Бабиці, де саме проходили партійні збори, пролунали постріли. Невелика група підпільців застрелила трьох функціонерів комуністичної партії. Постріли в школі стали кульмінацією історії, котра тягнулась декілька місяців і стала приводом для масового терору комуністичної партії проти місцевого населення.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.