АНОНС: У Музеї історії Києва хочуть обнулити образ Щорса

Музей історії міста Києва в рамках Kyiv art week представляє проект «Чорний командир» про радянського комдива Миколу Щорса. Він має на меті обнулити те, що створила пропаганда та сформувати новий реальний образ людини, яка пройшла жорстокі випробування часом та історією.

Після хвилі декомунізації в Києві залишився об’єкт, чия подальша доля викликає багато запитань — пам’ятник Миколі Щорсу. Ця скульптура — єдиний кінний монумент, що потрапляє під закон про декомунізацію, але захищений від демонтажу як об’єкт культурної спадщини.

Він включений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією національного значення як пам’ятник монументального мистецтва.

Якщо зробити екскурс в історію, стане зрозуміло, що боротьба навколо пам’ятника — це боротьба з міфом про «легендарного переможця», що був штучно створений радянською пропагандою.

 

Проект «Чорний командир» має на меті обнулити те, що створила пропаганда та сформувати новий реальний образ людини, яка пройшла жорстокі випробування часом та історією.

В експозиції будуть представлені документальні відео про особистість Щорса, архівні матеріали, що підтверджують вигаданість міфу навколо командира, перший скульптурний ескіз пам’ятника та роботи сучасних художників, які здатні сприймати мистецтво з гумором, без зайвого пафосу й агресії. Це і є найкраща тактика для аналізу мистецтва радянської доби.

Живопис, графіка та скульптура таких митців як Вова Воротньов, Данило Манжос, М. Лисенко і Po Ka — не просто сформована критична думка, а частина процесу деміфологізації пам’ятника.

Також на виставці можна буде переглянути кадри з кінострічки Олександра Довженка «Щорс». Цей фільм і став початком грандіозного міфу, що сконструював певну реальність на багато десятиліть вперед. Після виходу стрічки Щорс став твором мистецтва. Точніше, сотнями мистецьких творів, які звеличували загиблого революціонера. Але режим, який продукував ці твори, був утіленням усього, із чим Щорс воював.

Нове деміфологізоване скульптурне рішення твору має повернути його в суспільне середовище, де кожен може його бачити й перебувати поруч з ним. Місту потрібні шрами й подразники, щоб історія не забувалася, а національна пам’ять не підчищалася під впливом політичних змін.

Виставка діятиме з 20 травня по 2 червня.

20 травня, понеділок, 19.00

Місце: МВЦ «Музей історії міста Києва» (Київ, вул. Б. Хмельницького, 7).

Організатор: МВЦ «Музей історії міста Києва».

Вхід вільний.


Читайте також:

Боженко, Щорс та інші. Трагедія "червоних отаманів"

Йозеф Мислівечек та Максим Березовський: чех та українець, які підкорили музичну Італію

Долі цих двох блискучих композиторів перетнулися у щасливий для обох, сповнений надій і планів момент життя. Сталося це рівно 250 років тому – 15 травня 1771 року. Цього дня Йозеф Мислівечек та Максим Березовський складали іспит в Болонській філармонічній академії.

“На рівні держави схаменулися вшановувати Праведників коли майже нікого не лишилося”

14 травня вперше в історії незалежної України буде відзначати День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. У світі таких людей називають Праведниками, а держава Ізраїль та Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем нагороджують їх почесним званням Праведник народів Світу. 2659 людей, які проживали на території сучасної України, визнано Праведниками народів Світу, проте на сьогодні в живих залишилося менш як 17 героїв

Місія "Незалежність"

Після повернення із Закарпаття до Кракова, де 1–4 квітня 1941 року вже відбувся ІІ Великий збір ОУН(б), Кук отримав від Проводу нове завдання. Тепер він мав готувати спеціальні мобільні політичні відділи українських націоналістів (похідні групи), щоб створити самоуправління й розбудувати мережу Організації в Україні. Для цього Кук організував і очолив Центральний штаб похідних груп революційної ОУН

Павло Судоплатов проти Євгена Ляховича

За рік до того, як старший лейтенант держбезпеки Павло Судоплатов убив у Роттердамі керівника ОУН Євгена Коновальця, він завів справу на Євгена Ляховича, про якого в одному з документів зазначено: «Вважається одним із найкращих дипломатів і розвідників серед націоналістів». Розсекречені матеріали цієї справи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу зрозуміти, чому у 1930-ті роки органи ДПУ так зацікавилися Євгеном Ляховичем, як йому вдалося привернути увагу урядових кіл Великої Британії до українського питання і чому рішення про його подальшу розробку у 1959 році приймала колегія КДБ при Раді Міністрів СРСР