Архів Національної Пам’яті отримав приміщення від НБУ

Інститут національної пам’яті показав приміщення, де зберуть усі архівні документи радянських спецслужб.

Про це повідомляє офіційний сайт Українського інституту національної пам’яті.

Архів буде базуватися у Києві на лівому березі на вул. Пухівській, 7, корпус № 5.

Кабінет міністрів передав для цього одне з приміщень Національного банку площею понад 11 тисяч кв.метрів.

«Таким є черговий етап реформи декомунізації. Створюється цивільна архівна установа для доступу до колишніх урядових таємниць СРСР. До Архіву перевезуть документи 1917—1991 років, які нині зберігаються у Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Міністерстві внутрішніх справ, Національній поліції, Національній гвардії, Міністерстві оборони, Державній прикордонній службі, органах прокуратури та судах,» - повідомляє офіційний сайт УІНП.

Щоб отримати ці документи, потрібна буде лише заява та документ, що посвідчує особу.

Володимир В’ятрович, Голова Інституту національної пам’яті пояснює, навіщо вони це роблять:

“Буде два головні результати.

Перше: це стане значно зручніше для користувачів. Все в одному місці, комфортні читальні зали, для доступу достатньо лише звернення і паспорта; не буде зайвої паперової тяганини, як зараз, щоб зайти в режимне приміщення СБУ чи МВС. 

І друге: українські спецслужби мають зберігати українські таємниці. Ми забираємо у силовиків спокусу регулювати доступ до інформації про наше минуле”.  

 
Володимир В'ятрович (ліворуч), Андрій Когут, Степан Кубів та Ігор Кулик під час прес-конференції біля будинку Архіву Національної Пам'яті, 24 червня 2019 року. ФОТО: УІНП

Перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів зазначив:

«Здавна у Москві було винайдено один з найбільш жорстоких методів репресій — репресія правди. Бо правда, ніби вакцина, формує імунітет суспільства до історичних маніпуляцій, запобігає перекрученням та обману.

Тепер, коли Уряд передав Українському інституту національної пам’яті цю будівлю для Архіву, всі документи стануть загальнодоступними в одному приміщенні».

Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ, розповів, що за чотири роки впровадження реформи в рази зросла кількість зацікавлених історією України. Це — люди, які шукають правду про долю рідних та науковці.

«Щоб зберегти сталість доступу і відповісти на запити людей, що зростають, Галузевий державний архів СБУ уже зараз готовий розпочати передачу документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму до Архіву УІНП».

Щоправда, для цього спочатку потрібно облаштувати приміщення.

 
Будинок Архіву Національної Пам'яті ще треба буде облаштувати

Директор новоствореного Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті Ігор Кулик окреслив найближчі плани:

«Ми прагнемо створити сучасний архів, максимально зручний для користувача. Головне його призначення – забезпечити вільний доступ до архівних документів.

Це буде архів минулого заради майбутнього.

Зібрана доказова база злочинів, вчинених комуністичною владою,  не лише дасть змогу не допустити їх повторення в прийдешньому. А й дозволить краще розуміти практики, якими й сьогодні користується Росія в гібридній війні проти України та загалом у світі”.

Довідка:

Парламент проголосував за декомунізаційний пакет законів 9 квітня 2015. Тоді також був прийнятий Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Цим законом запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті. 

5 червня 2019 року Кабінет Міністрів України виділив для цього у Києві приміщення площею понад 11 тисяч кв. метрів.

Після падіння комуністичного режиму Польща, Чехія, Болгарія, країни Балтії та Центрально-Східної Європи зробили доступними секретні документи каральних органів і таємної поліції та передали їх цивільним відомствам – аналогам Українського інституту національної пам’яті.

Вже на сьогодні Україна посіла перше місце серед пострадянських країн у міжнародному рейтингу доступу до архівів КДБ за результатами дослідження, проведеного Інститутом розвитку свободи інформації (IDFI). Для того, щоб забезпечити сталість такого високого результату, необхідне завершення реформи — створення Архіву Українського інституту національної пам’яті.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?