Спецпроект

Україна розчарована роботою Німецько-української історичної комісії – посол

Посол України у ФРН Андрій Мельник вважає вкрай незадовільною роботу Німецько-української історичної комісії та наполягає на переформатуванні її діяльності.

Про це Мельник заявив у коментарі Укрінформу після розгляду в комітеті з петицій німецького Бундестагу питання визнання Голодомору геноцидом.

 
ФОТО: Укрінформ

 

"Я можу про це відверто сказати, ми не задоволені роботою двосторонньої Німецько-української історичної комісії. Мало того, що ми не задоволені, ми розчаровані так званою роботою цієї комісії упродовж останніх чотирьох років", - сказав посол.

Причому, зауважив він, це стосується навіть не стільки німецької частини, скільки української.

Мельник згадав, що був серед тих, хто звертався до керівництва МЗС ФРН навесні 2015 року та просив виділити фінансування на роботу цієї комісії саме з огляду на такі важливі теми як Друга світова війна, Голодомор - "щоб їх справді грунтовно могли розглянути".

Тоді це вдалося, фінансування було виділено (з боку німецької служби академічних обмінів DAAD і Фонду Роберта Боша).

Але пройшло чотири з половиною роки, і українська частина комісії, за оцінкою Мельника, була фактично бездіяльна.

"Мої письмові звернення, дзвінки до співголови комісії, пана Ярослава Грицака з проханням висловити думку якщо не всієї комісії, то принаймні її української частини напередодні розгляду такого питання як зараз (визнання Голодомору геноцидом), залишилися без відповіді протягом численних тижнів.

Я вважаю таку позицію безвідповідальною. І ми зараз будемо намагатися порушити питання, щоб робота комісії була повністю переформатована", - заявив посол України у ФРН, зауваживши, що поки не знає, в який спосіб це відбудеться.

Мельник додав, що минулого тижня мав у Мюнхені спеціальну зустріч з цього приводу з німецьким співголовою комісії професором Мартіном Шульце Весселем - "аби порушити прямим текстом це незадоволення української сторони щодо її роботи".

Вона, за словами посла, обмежується однією конференцією на рік, на якій обговорюють "другорядні питання", а проблеми ключового значення – Голодомор, історична пам'ять у ФРН про жертв-українців – залишаються поза увагою.

"Я вважаю, що це неприпустимо. І ми будемо намагатися змінити такий підхід. Ми будемо взагалі ставити під питання принцип роботи цієї комісії. А називати її німецько-українською станом на сьогодні, виходячи з результатів роботи, поки що язик не повертається. Це – німецька комісія, в якій формально беруть участь кілька українських істориків", - резюмував Мельник.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.