Спецпроект

"Переяславська зрада". Аналіз наукової роботи очільниці Музею Голодомору

Навколо Музею Голодомору-геноциду розвивається один із найсерйозніших скандалів за всі часи. Установа стала майданчиком поширення інформації, а саме, що під час геноциду у 1932-1933 роках загинули 10,5 мільйона осіб, серед яких 4 млн – діти. Співупорядниця книжки "Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань" (де оприлюднені ці цифри), вона ж директорка Музею Голодомору-геноциду 24 грудня має захищати докторську дисертацію. Відомий історик та дослідник Віктор Брехуненко проаналізував її перший розділ та виявив у ньому плагіат.

"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу проєкту "Лікбез – Історичний фронт".


"Тепер зрозуміло, хто протягує російські тези в українських наукових колах".
Цим тавром підготовлене в Національному музеї Голодомору-геноциду патетичне "Звернення…" до громадськості від 6 грудня 2021 р. нагороджує всіх науковців, які піддали сумнівам дотримання наукового стандарту в оприлюдненених Музеєм висновках низки судових експертиз (Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань. /Упор. О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк, Київ, 2021).

Ба, більше! Таких науковців зараховано ледве не до путінських посіпак, дарма, що дехто з них воював на фронтах російсько-української війни. У зверненні стверджується, що вчені "стають вільно чи невільно співучасниками російської гуманітарної агресії проти України, мета якої – знищити Українську ідентичність та Українську державу". Першим під документом стоїть підпис генеральної директорки Олесі Стасюк як, слід гадати, найпильнішого ока України.

10 грудня у привітанні пані Олесі читаємо таке: "Колектив Музею та Інституту дослідження Голодомору щиро вітають Олесю Стасюк з престижною нагородою, яка є свідченням високих професійних стандартів, непохитної позиції в пошуку та дослідженні правди, бажання донести до суспільства досі невідомі сторінки трагічного минулого української нації".

А тепер від слів до діла. Пані Олеся Стасюк збирається 24 грудня захищати в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі докторську дисертацію на тему "Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932–1933 років в УСРР".

Текст дисертації 14 грудня було оприлюднено на офіційному сайті згаданого університету. Звичайно, так швидко неможливо детально проаналізувати дисертацію (це буде зроблено згодом), хоча вже ознайомлення з авторефератом кине в холодний піт навіть ученого із залізними нервами.

Утім, навряд чи доцільно витрачати дорогоцінний час на читання всієї дисертації, бо вже перший розділ засвідчує наявність неприпустимого – ПЛАГІАТУ. Нижче під цим текстом наведені таблиці (порівння – ред.), які наочно ілюструють численні випадки цього потворного наукового злочину. Отаке-от "свідчення високих професійних стандартів". І не тільки!

Пані Олеся Стасюк затято плагіатить з двох видань:

1) Гудзь В. Історіографія Голодомору 1932–1933 р. в Україні. – Мелітополь, 2019.

2) Поршнева О. С. Междисциплинарные методы в историко-антропологических исследованиях: [Учеб. Пособие]. Екатеринбург, 2005.

 

За всіма канонами жанру обох книг немає у "Списку використаних джерел та літератури" з дисертації О. Стасюк. Хоча брак там монографії В. Гудзя за нормальних обставин просто свідчив би про елементарне незнання Авторкою фахової літератури. Очевидно, у такий спосіб Авторка наївно сподівалася ввести в оману наукову спільноту.

Іншим засобом замести сліди стали незграбні спроби приховати плагіат шляхом банальної заміни деяких слів на синоніми, зведенням двох речень в одне, переставлянням місцями речень чи їхніх частин, переписуванням з оригінального абзаца лише його центральної частини чи навпаки тільки початкових і кінцевих речень.

Якщо з книги О. С. Поршньової абзаци плагіатилися тупо підряд, то у випадку з монографією В. Гудзя було використано метод "ножиць і клея", коли взяті з різних частин книги оцінки доробку дослідників монтувалися в тексті дисертації поруч.

Утім достатньо випадків і, так би мовити, "короля" плагіату – принципу "слово в слово" – як виразного свідчення наявності в Авторки аж занадто "високих професійних стандартів". Крім того, елементарні лінощі О. Стасюк завадили їй перевірити посилання.

Тому вона в кількох випадках продублювала помилки В. Гудзя. Турбувалася, бідолашна, щоб у читача не залишилося жодного сумніву в плагіаті. На таких диких випадках окремо наголошується у порівняльних таблицях.

Та найбільше шокує плагіат з російського навчального посібника (!)

Вдумаймося!

Навіть не з наукової книги, а з навчального посібника. Отакий рівень! Звідти списано тексти до значної частини дисертаційного параграфу 1.3."Теоретико-методологічні засади роботи". Іншими словами, методологічні засади і стратегію дослідження Голодомору-геноциду запозичено у росіян. Теоретичний доробок західних інтелектуалів взято не з оригінальних текстів, чи, бодай, із західних або українських опрацювань, а з… російських підручникових інтерпретацій.

Взято без жодних наукових застережень.

Плагіатно.

 

Ну, як же було обійтися без московської пуповини. Справжній патріот України та захисник від "російської гуманітарної агресії" має сприймати світовий доробок винятково крізь московські окуляри!

Не так хіба?

Вершиною ж майстерності Авторки стало миле розбавляння російських інтерпретацій фразами про Голодомор-геноцид.

Можливо, підписуючи "Звернення" зі словами "Тепер зрозуміло, хто протягує російські тези в українських наукових колах" пані Олеся Стасюк мала на увазі саму себе? За Зигмундом Фройдом.


Плагіат з книги: Гудзь В. Історіографія Голодомору 1932–1933 р. в Україні.– Мелітополь, 2019.

Стасюк О. О.

ІНСТИТУТ УПОВНОВАЖЕНИХ У ЗДІЙСНЕННІ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ 1932–1933 РОКІВ В УСРР. Дисертація. докт. іст. н. Переяслав 2021

С. 38-39 "Легітимізувала їхні дії, про що зауважувала Г. Капустян, ухвала Політбюро ЦК ВКП(б) від 3 січня 1929 р., заохотивши до "надзвичайщини", формування атмосфери ненависті, яка переконувала номенклатурників у "класовій доцільності", власній захищеності з боку партійної системи та зверхності над "винуватим селом".


Гудзь В.

Історіографія Голодомору 1932-1933 р. в Україні. – Мелітополь, 2019.

С. 634 "Ганна Капустян (Кременчук) резонно зауважила, що ухвала Політбюро ЦК ВКП(б) від 3 січня 1929 року, яка налаштувала партію на розкол села і блискавичне проведення репресій щодо "куркульських терористів", розв'язала руки таким партійним функціонерам та активістам. Заохочена владою "надзвичайщина", атмосфера ненависті породжувала особливу поведінку номенклатурників, упевнювала їх у "класовій доцільності", власній захищеності системою і зверхності над "винуватим селом".


Стасюк О. О.

С. 41 "В. Гришко здійснив спробу зробити узагальнення щодо його причин, організаторів та демографічних наслідків для України"


Гудзь В.

С. 304 "Зокрема, В. Гришко не лише проілюстрував свою працю власними свідченнями про Голодомор, деякими радянськими матеріалами, а й зробив узагальнення щодо його причин, організаторів та демографічних наслідків для України"

Додатковий доказ плагіату: О. Стасюк взагалі не обізнана з доробком В. Гришка, бо посилається у запозиченій тезі на працю, в якій немає ні слова про перелічені проблеми: (Гришко В. Молода Україна пореволюційного сорокаліття під Советами: Загал, огляд і деякі підсумки боротьби за молодь та боротьби молоді в підсовєтській Україні за 40 років (1918–1958). Новий Ульм: Україна, 1958. 224 с.)

 

Стасюк О. О.

С. 42 "Автор підтверджує свій висновок фактами про чистки П. Постишева і масовим відрядженням в Україну російських кадрів".


Гудзь В.

С. 322 "Автор підтверджує свій висновок фактами про чистки П. Постишевим і масовим відрядженням в Україну російських кадрів"


Стасюк О. О.

С. 42–43 "Хоча стаття К. Левченка й написана в публіцистичному стилі та не містить кінцевих висновків, проте рельєфно відображує головну тенденцію української історичної науки в еміграції розглядати Голодомор як сплановану акцію і складник імперської національної політики Москви".

Гудзь В.

С. 323 "Відтак, стаття К. Левченка, хоча і написана в публіцистичному стилі та не містить кінцевих висновків, однак рельєфно відображує головну тенденцію української історичної науки в еміграції розглядати Голодомор як сплановану акцію і складову частину імперської національної політики Москви".


Стасюк О. О.

С. 43 "Дослідник вважає, що Голодомор 1932–1933 рр. був спланований кремлівським штабом, який очолював Л. Каганович. Скеровував "голодову облогу" П. Постишев, а виконували спеціальні бригади "25-тисячників" із російських кадрових комуністів. Як зазначив автор, попри достатній урожай, влада довела українських селян до голоду нещадною виїмкою продовольства, а щоб не допустити їх виїзду, у містах була проведена паспортизація. "25-тисячники" з допомогою "комбедівського" шумовиння, виконували пляни так, що й недопечений хліб вибирали з печі, забирали навіть насіння і все, що могло підтримувати життя селянства".


Гудзь В.

С. 323 "І. Вовчук вважає, що голод 1932–1933 був спланований кремлівським штабом, який очолював Л. Каганович. Скеровував "голодову облогу" П. Постишев, а виконували спеціальні бригади "двадцятип'ятисячників" з російських кадрових комуністів. Як відзначив Автор, попри достатній урожай, влада довела українських селян до голоду нещадною виїмкою продовольства, а щоб не допустити їх виїзду, в містах була проведена паспортизація. "Двадцятип'ятитисячники", з допомогою "комбедівського" шумовиння, виконували пляни так, що й недопечений хліб вибирали з печі, забирали навіть насіння і все, що могло підтримувати життя селянства".


Стасюк О. О.

С. 47 "В. Солдатенко наполягає на думці, що історична відповідальність має бути розподілена відповідно до місця, яке займає винуватець у партійно-урядовій ієрархії: "… від найвищої (Й. Сталіна та його московського оточення) до республіканської (C. Косіора, В. Чубаря, П. Постишева) та нижчих рівнів місцевої адміністрації – аж до низової, сільської ланки, а також підпорядкованих їм силових структур".


Гудзь В.

С. 614 "В. Солдатенко хоч і не заперечив вину радянської влади, але розподілив її історичну відповідальність пропорційно до рівня прерогатив: "…від найвищої (Й. Сталіна і його московського оточення) до республіканської (C. Косіора, В. Чубаря, П. Постишева), та нижчих рівнів місцевої адміністрації – аж до низової, сільської ланки, а також підпорядкованих їм силових структур".

Додатковий доказ плагіату: В. Гудзь, покликаючись на статтю В. Солдатенка, помилково вказав сторінку 63, а треба 64. О. Стасюк вказує також помилково ту ж саму сторінку 63. (Солдатенко В. Трагедія тридцять третього: нотатки на історіографічному зрізі. Національна та історична пам'ять. 2012. №3. С. 3–92. С.63.)

 

Стасюк О. О.

С. 48 "В. Васильєв документально підтвердив, що очільники ВУЦВК Г. Петровський та РНК В. Чубар у першій половині 1932 р., на відміну від C. Косіора, виступили проти непомірних квот і методів хлібозаготівель у республіці, наголошуючи на допомозі голодуючим".


Гудзь В.

С. 619 "В. Васильєв документально простежив, що у першій половині 1932 р. очільники ВУЦВК Г. Петровський та РНК В. Чубар, на відміну від C. Косіора, відкрито протестували проти непомірних квот та методів хлібозаготівель в республіці і просили допомоги голодуючим".


Стасюк О. О.

С. 48 "Були ті, у кого почуття справедливості та співчуття до знедолених перемагало страх, але, як доводить Г. Єфіменко, ідейні переконання або страх втратити життя і кар'єру виявлялися більшими стимулами серед партійно-господарської номенклатури УСРР брати участь у смертельних для селянства хлібозаготівлях і репресіях".


Гудзь В.

С. 623. "Як доводить історик, страх за своє життя і кар'єру або ідейні переконання спонукали більшість партійно-господарської номенклатури республіки взяти участь у смертельних для селянства хлібозаготівлях та репресіях".

Стасюк О. О.

С. 49 "У праці ""Чорна дошка": антиселянські репресії (1932 – 1933)" Г. Папакін наголошував, що від ЦК до райкомів відбувалося формування інституту уповноважених із хлібозаготівель, а в грудні 1932 р. був створений спеціальний сільгоспвідділ в апараті ЦК ВКП(б). Із 1926 р. до хлібозаготівельних кампаній почали залучати органи ОДПУ".


Гудзь В.

С. 656. [Г. Папакін] "Від ЦК до райкомів створювався інститут уповноважених із хлібозаготівель, а в грудні 1932 р. – спеціальний сільгоспвідділ в апараті ЦК ВКП(б). Ще з 1926 р., хлібозаготівельних кампаній були залучені органи ОДПУ, а з 4 січня вони дістали право арештів".

Додатковий доказ плагіату: у посиланні на монографію Г. Папакіна О. Стасюк повторює за В. Гудзем сторінки с. 68-70 (Папакін Г. "Чорна дошка": антиселянські репресії (1932–1933). Київ: Інститут історії України НАН України, 2013. 420 с. С.68-70.). Однак вона опустила перші два речення з абзацу В. Гудзя, запозичивши лише решту два. А тому слід було посилатися на с. 69. Проте дисертантка залишила у себе сторінки, зазначені у книзі В. Гудзя.

 

Стасюк О. О.

С.50 "Схожу думку знаходимо в доповіді О. Майбороди. Вивчаючи прояви вислужування під час вчинення злочину геноциду українців, дослідник поряд із роллю "старших командирів" відзначив участь "молодших командирів", керівників і членів бригад "буксирів", які відкрито грабували селян і вчиняли наругу над ними. Також О. Майборода зазначає, що важливим є положення постанови політбюро ЦК КП(б)У від 25 жовтня 1932 р., відповідно до якого відбувалася мобілізація на хлібозаготівлі активістів, членів партії, активних робітників і службовців профспілок. Сільський актив залякували репресіями проти "саботажників" і заохочували привілеями ситого життя номенклатури. У тенета цих партійних маніпуляцій потрапляв переважно аморальний комнезамівський актив, який раніше використовували як привідний пас розкуркулення та колективізації.


Гудзь В.

С. 627-628 " Олександр Майборода (Київ) нагадав, що крім "старших командирів" Великого голоду у війні державного режиму з народом на боці влади на районному рівні взяли участь колабораціоністи – "молодші командири", очільники і члени бригад "буксирів", які безпосередньо грабували і ґвалтували село. Вчений навів положення постанови Політбюро ЦК КП(б)У від 25 жовтня 1932 р., якою мобілізовувалися на хлібозаготівлі активісти, члени партії, активні робітники і службовці профспілок, а також вказав на листопадові директиви Наркомюсту УСРР, спрямовані на викорінення "гнилого лібералізму", на організацію прошарку активу з колгоспників та бідняків, на використання агентури в селах. Як відзначив О. Майборода, сільський актив був водночас заляканий репресіями проти "саботажників" та мотивований прикладами ситого життя номенклатури, яка за свою старанність втрималася на своїх посадах. Тож найбільше маніпуляціям влади, підживленими матеріальним заохоченням за рахунок односельців, піддавався здебільшого аморальний комнезамівський актив, раніше використаний як привідний пас розкуркулення та колективізації".


Стасюк О. О.

С. 52. "У роботі "Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20–30-ті роки ХХ століття: соціоісторичний аналіз" М. Дорошко простежує весь ланцюг впливу партійних "верхів" на "низи", а також зворотну реакцію окремих виконавців на "революцію зверху", злочинні дії уповноважених стосовно хліборобів під час заготівельної кампанії 1932 – 1933 рр."


Гудзь В.

С. 623 "Завдяки цьому історику вдалося простежити весь ланцюг впливу партійних "верхів" на "низи" та зворотну реакцію окремих виконавців на "революцію зверху", дії її провідників та зловживання і злочини щодо хліборобів під час заготівельної кампанії 1932–33 років".


Стасюк О. О.

С. 53. "У своїх дисертації та монографії С. Свистович, комплексно дослідивши систему громадських об'єднань в УСРР 1920-х – 1930-х рр., їхній правовий статус, організаційну структуру, фінансування і програмні засади функціонування, зробив висновок, що вони на початку 1930-х рр. під дією тоталітарного режиму перетворилися на державний придаток, який використовувався задля соціально-економічної і політичної трансформації українського села та приборкання протестних настроїв. Попри поодинокі випадки непокори, комнезами, товариства взаємодомоги, Робітземліс сумлінно, нерідко із власною вигодою, виконували поставлені завдання і тому причетні до організації злочину геноциду.


Гудзь В.

С. 628. "Степан Свистович (Київ) у шостому розділі своєї кваліфікаційної роботи, який має назву "Участь громадських об'єднань у аграрних перетвореннях 20-х – 30-х рр. ХХ ст." та окремій монографії детально висвітлив принципи і механізми участі громадських утворень в організаційній, господарській та ідеологічній роботі партії з соціально-економічної і політичної трансформації українського села та приборканні протестних настроїв. Вчений провів класифікацію та комплексно проаналізував всю систему громадських об'єднань, що діяли в УСРР упродовж 1920-х – 1930-х років, встановивши їх правовий статус, організаційну структуру, фінансування, програмні засади функціонування. Дослідник простежив як влада спрямовувала громадський рух від демократичної риторики до служби тоталітарному суспільно-політичному устрою дійшов висновку про перетворення їх на початку 30-х років на державний придаток. В роботі показано, що влада використала для тотального вилучення матеріальних ресурсів, реквізиційних продовольчих та хлібозаготівельнихакцій, насамперед потенціал селянських громадських об'єднань (комнезами, товариства взаємодомоги, Робітземліс). C. Свистович, як і інші дослідники, дійшов висновку, що попри поодинокі випадки непокори антиселянській політиці більшовиків з боку членів цих організацій здебільшого вони сумлінно, нерідко із власною вигодою, виконували поставлені завдання і тому причетні до організації голоду, що забрав життя 8 мільйонів українців.


Стасюк О. О.

С. 53. "Аналогічну думку щодо окремої відповідальності сільських активістів за вчинення Голодомору-геноциду на місцях висловлюють такі науковці, як П. Григорчук та О. Мельничук. Найактивнішими з них були члени КНС як соціальна опора режиму і складник радянського продовольчого апарату, мотивовані процентними відрахуваннями від зібраного ними хліба. Участь комнезамів у проведенні хлібозаготівельної кампанії восени 1932 р. – січні 1933 р., що стала однією із причин масових смертей, видається недооціненою деякими дослідниками".


Гудзь В.

С. 629. "Вінницькі науковці П. Григорчук та О. Мельничук переконують в тому, що поряд з союзним та республіканським керівництвом відповідають за штучний голод має лежати на їх "привідних пасах" – сільських активістах, чи не найактивнішими з яких були члени КНС, задіяні як соціальна опора режиму та складова радянського продовольчого апарату і простимульовані процентними відрахуваннями від зібраного ними хліба. На цьому тлі видається недооціненою активна участь членів КНС у проведенні державної хлібозаготівельної кампанії в восени 1932 – січні 1933 р."


Стасюк О. О.

С. 54-55 "У публікації О. Єрмака чітко простежується зв'язок між заходами позаекономічного примусу 1928 р., які особливого розмаху набули в 1929 р. із запровадженням "уральсько-сибірського" методу хлібозаготівель і посиленням репресій, та новою хвилею насильства над селянством у липні-серпні 1932 р. На прикладі Полтавщини автор показує, як із Полтави до сіл з метою "вибивання" плану зернопоставок відправлено 209 осіб керівного партактиву, 100 уповноважених, а в листопаді – ще 114 партійних активістів, 5000 членів ЛКСМУ та 250 робітників для проведення обшуків та вилучення збіжжя".


Гудзь В.

С. 561 "В іншій публікації О. Єрмака Голодомор 1932–33 рр. на Полтавщині розглянуто в контексті продовольчої політики більшовиків, починаючи із заходів позаекономічного примусу 1928 р., які особливого розмаху набули в 1929 році із запровадженням "уральсько-сибірського" методу хлібозаготівельта посиленням репресій. …Відображено нову хвилю тотального насильства над селянством в липні–серпні 1932 р., коли з Полтави в села для "вибивання" плану зернопоставок було відправлено 209 чол. з числа керівного партактиву, 100 уповноважених, а в листопаді – ще 114 партактивістів, 5000 членів ЛКСМУ та 250 робітників – для проведення обшуків та вилучення збіжжя".


Стасюк О. О.

С. 56 "Дослідниця О. Лисенко розглядає масовий характер протестних настроїв серед керівництва середньої ланки на прикладі Чернігівського обкому партії ЦК КП(б)У. Серед іншого авторка дослідила процес формування в 1920-ті рр. соціальної групи радянських сільських активістів, включаючи склад цієї нової формації, типи поведінки й методи роботи, які стали особливо жорстокими під час Голодомору-геноциду".


Гудзь В.

С. 633 "Олена Лисенко системно дослідила процес формування у 20-ті роки соціальної групи радянських сільських активістів, включаючи склад цієї нової формації, типи її поведінки та методи роботи, які стали особливо жорстокими під час Голодомору".


Стасюк О. О.

С.56 "Миколаївські науковці наголошували, що до складу буксирної бригади зазвичай входили член сільради, активний комуніст, місцевий вчитель, 2-3 комсомольці. Досить часто до неї залучали одного із членів правління колгоспу, а на літніх канікулах – ще й кількох піонерів. Не обходилося і без "спеціаліста" з пошуку зерна, озброєного гострим і довгим металевим щупом".


Гудзь В.

С. 633 "Так миколаївські науковці зазначають, що до бригад по вилученню збіжжя, названих людьми "буксирами" або "червоними мітлами" ввійшли тисячі сільських активістів під контролем обласних уповноважених. У буксирну бригаду, як правило, входили член сільради, активний комуніст, місцевий вчитель, 2–3 комсомольці. Часто туди в "буксири" залучалися і один із членів правління колгоспу, а на літніх канікулах – і кілька піонерів. Крім того, у кожній бригаді був "спеціаліст" із пошуку зерна озброєний довгим і гострим металевим щупом".


Плагіат з книги Поршнева О.С. Междисциплинарные методы в историко-антропологических исследованиях: [Учеб. Пособие] [Електронний ресурс] / О.С. Поршнева. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2005. – 157 с.

У О. Стасюк на с. 93–94 текст абзац за абзацом повторює текст О. Поршньової (с. 28–30). Дисертантка лише викидає деякі речення останньої.


Стасюк О. О.

С. 93 "Історична антропологія як конгломерат переплетених між собою наукових напрямів (насамперед історії ментальностей (Франція), "нової культурної історії" (США), мікроісторії (Італія), історії повсякденності (Німеччина), для яких характерне вивчення соціальних структур, їх сприйняття сучасниками у взаємодії та взаємовпливі, уможливлює у процесі критичного переосмислення її засад використання інструменту "соціального мікроскопу" (П. Берк, Дж. Леві, Н. Девіс та ін.), з яким, на думку М. Копосова, пов'язують надії на створення нової парадигми соціальних наук.


Поршнева О.С.

С. 28–29 "Как общая ориентация исторического знания, "историческая антропология" представляет собой конгломерат не имеющих четких границ, переплетающихся между собой научных направлений, прежде всего истории ментальностей (Франция), "новой культурной истории" (США), микроистории (Италия), истории повседневности (Германия)". "…"     "Понимание исторической антропологии в ее современных воплощениях как направлений социальной (социокультурной) истории, для которых характерно изучение и социальных структур, и их восприятия современниками в их взаимодействии и взаимовлиянии, а также использование в качестве инструмента исследования "социального микроскопа" присуще П. Берку, К. Гинзбургу, Дж. Леви, Н. Дэвис, X. Медику, И. Нарскому. Как отмечает Н. Е. Копосов, в условиях современного кризиса истории микроистория стала одним из основных интеллектуальных течений, с которыми в последние годы связывают надежды на создание новой парадигмы социальных наук".


Стасюк О. О.

С. 93-94 "Акцентуючи увагу на істотних особливостях історичного явища, що вислизають під час макроаналізу, на стратегіях, виборі та інтерпретації "маленьких людей" (у випадку з Голодомором-геноцидом – на виконавцях та активістах), завдяки яким підтримуються режими, структури чи традиції, функціонують громадські інститути та відбуваються історичні зміни, на пріоритетному використанні мікроаналітичних процедур, залученні всіх без винятку доступних джерел та на аналізі взаємодії людей у контексті соціальних відносин, що детермінуються біографією або подією, дослідження геноциду українців у ХХ ст. можуть вийти на новий рівень."


Поршнева О.С.

С. 29 "Для микроистории характерны: – применение крупного масштаба исследования, позволяющего изучить существенные особенности явления, ускользающие при макроанализе;

– внимание к стратегиям, выбору и интерпретациям "маленьких людей", благодаря которым функционируют общественные институты, происходят исторические изменения или поддерживается традиция;

– анализ социального взаимодействия людей в контексте сети социальных отношений, выстраиваемых событием или биографией;

-привлечение всех без исключения доступных источников, относящихся к объекту исследования;

-экспериментирование с методами исследования и формой изложения материала при приоритетном использовании микроаналитических процедур".


Стасюк О. О.

С. 94 "У цьому ключі з методологічного погляду важливим є підхід А. Людтке в межах історії повсякдення, згідно з яким по-новому переосмислюється "дійова особа" історії – "проста" та "рядова" людина – всупереч історіографічній традиції з її соціологізаторськими схемами та вчинками "великих" людей. Саме "проста" людина розглядається тут як активний суб'єкт історії, тим самим вирішується одна з фундаментальних методологічних проблем, що стоять перед історичною наукою: вивчення взаємозв'язків між соціальними структурами і практикою суб'єкта. Своєю чергою на основі реконструкції цих взаємозв'язків розкривається шлях або контекст, відповідно до якого "учасники історичного процесу ставали – або могли стати – і об'єктами історії, і в той же час її суб'єктами"


Поршнева О.С.

С. 29–30 "Наибольший вклад в его разработку внес сотрудник Института истории им. Макса Планка в Геттингене Альф Людтке. История повседневности как бы заново оценивает значение повседневного личного опыта индивидав формировании его представлений и поведения по сравнению с ролью политических и социальных структур. В соответствии с таким подходом "действующее лицо" истории – человек – рассматривается как ее активный субъект. Это противоречит историографической традиции, опирающейся на ту или иную социологизированную схему в изучении прошлого, либо рассматривающей деятельность "великих" людей и исключающей таким образом повседневность из своего видения. Центральными в анализе повседневности являются жизненные проблемы тех, кто в основном остался безымянным в истории, так называемых "маленьких", "простых", "рядовых" людей. Они составляли в то же время большинство участников исторического процесса, чья социальная практика определяла изменчивость и преемственность в истории. История повседневности позволяет решить одну из фундаментальних методологических проблем, стоящих перед исторической наукой: изучение взаимосвязей между социальными структурами и практикой субъекта. Это, в свою очередь, дает возможность на основе реконструкции этих взаимосвязей выявить "пути, следуя которым, участники исторического процесса становились – или могли стать – и объектами истории, и в то же время ее субъектами"


Коментар. У цьому фрагменті Авторка намагалася активно приховати плагіат шляхом скорочення запозиченого тексту та компонування речень з різних шматків останнього. Однак абзаци в О. Стасюк се одно ідуть у такому ж порядку, як і в О.Поршньової.


Стасюк О. О.

С.102–103 Аналізуючи складні переплетення економічних, політичних та культурних процесів у межах теми Голодомору-геноциду з урахуванням "нової соціальної історії", важливо звернути увагу на зміни, що породжують новітній фокус, орієнтований на комплексний аналіз суб'єктивного та об'єктивного, мікро- та макроструктур у людській історії, яка по суті перетворюється на соціокультурну тією мірою, у якій реалізується її синтетичний потенціал. У теоретичному аспекті нова соціальна історія цього жахливого злочину проти української нації має спиратися на принципи сучасної філософської герменевтики, лінгвістики, теорії мови та дискурсу, тобто на підходи, які забезпечують методологічний синтез і реалізацію завдань міждисциплінарного дослідження. Велика роль тут відводиться вже згаданому мікроаналізу та історичному синтезу на соціальному мікрорівні.


Поршнева О.С.

С. 33. "На смену "новой социальнойистории" приходит новейшая, ориентированная на комплексныйанализ субъективного и объективного, микро- и макроструктур в человеческой истории, превращаясь в своей основев социокультурную в той мере, в какой реализуется ее синтетический потенциал*. В теоретическом отношении новая социальная история опирается на принципы современной философской герменевтики, лингвистики, теории языка и дискурса, т. е. подходы, создающие возможностьосуществления методологического синтеза, реализациизадач междисциплинарного исследования. Большая роль отводитсямикроанализу, историческому синтезу на микроуровне общества.


Стасюк О. О.

С. 103. "У межах джерелознавчого аспекту досліджуваної проблеми важливо сконцентрувати увагу на вивченні джерел особистого походження, використанні нових джерел, що вимагають спеціальних прийомів і методів вивчення, таких, наприклад, як "дискурсивна квантифікація" – синтез прийомів контент-аналізу та дискурсивного аналізу під час вивчення наративних історичних джерел. Велике значення також мають групи джерел, які відображають безпосередні стосунки уповноважених та активу з державними й партійними інституціями. Серед них листи, звернення, заяви, скарги, особисті та персональні справи, судово-слідчі матеріали та інші документи подібного типу, що виступають джерелами для написання колективних біографій. У випадку з діяльністю уповноважених особливого значення набувають донесення про антиколективізаційні та антирадянські (антикомуністичні) настрої на селі, які систематично укладалися, а також матеріали перевірок, чисток, контрольних комісій, що формують уявлення про реальний, а не уявний стан справ".


Поршнева О.С.

С. 33 "В источниковедении новой социальной истории делается акцент на изучении источников личного происхождения, использовании новых источников, требующих специальных приемов и методов изучения, таких, например, как "дискурсивная квантификация"* , без которой невозможно выяснить "что люди говорят, и что это значит"*. Большое значение имеют также группы источников,которые отражают непосредственные взаимоотношения людей с государственными и общественными институтами.Среди них письма, обращения, заявления, жалобы, личные и персональне дела, судебно-следственные материалы и прочие документы подобного типа, служащие источниками для построения коллективных биографий (просопографии). Для советского периода особое значение приобретают сводки и донесения о настроениях в обществе, систематически составлявшиеся различными политическими органами, материалы проверок, чисток, контрольных комиссий и т. д., которые давали представление о действительном, а не мнимом состоянии общества".

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Легенда про крутянців

Нові документи спростовують легенду про спільне поховання Володимира Шульгина та Володимира Наумовича

Наймолодший крутянець

Десятки років в українській історичній та публіцистичні літературі побутує теза, що під Крутами загинули сотні неповнолітніх юнаків. Учнів, школярів. При підготовці цієї публікації додатково перевірено роки і дати народження усіх відомих ґімназистів, участь чи загибель яких в тому бою підтверджується різними першоджерелами. З-поміж усіх загиблих під Крутами, чиї дати або роки народження є відомими, немає жодного неповнолітнього

Рятівники євреїв з Галичини. Ким вони були, та як живуть їх родини сьогодні

За даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем та за підрахунками Єврейської конфедерації України, на Львівщині відомо 1009 випадків, а на Івано-Франківщині 246 випадків, у яких рятівники були визнані Праведниками народів Світу з України. І це лише з українського списку Праведників народів Світу. Також, є польській перелік тих, хто рятував євреїв на Львівщині та Станіславщині