США закликали турецьку владу зберегти собор Святої Софії в його нинішньому статусі

Посол США з питань міжнародної релігійної свободи Сем Браунбек зажадав від турецької влади зберегти собор Святої Софії в його нинішньому статусі.

Про це повідомляє РІСУ.

 

"Собор Святої Софії має величезну духовну і культурну значення для мільярдів віруючих різних конфесій по всьому світу. Ми закликаємо уряд Туреччини зберегти його в якості об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і підтримувати доступність для всіх в його нинішньому статусі музею", - написав Браунбек в своєму твіттері.

Дискусія навколо майбутнього собору Святої Софії в Стамбулі розгорнулася після того, як 29 травня, в чергову річницю падіння Константинополя, в цьому храмі відбулося читання Корану.

Через тиждень президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган доручив вивчити можливість перетворення Софії на мечеть. Пізніше міністр юстиції Абдулхаміт Гюль виступив за те, щоб собор знову став мечеттю, на користь цього висловився і міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу.

У свою чергу вірменський Патріарх Туреччини Саак II запропонував, щоб собор Святої Софії став місцем молитви як для християн, так і для мусульман.

Питання про майбутнє храму розгляне на початку липня Держрада країни.

Музейний статус храм Святої Софії отримав в 1934 році за рішенням першого президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка. З 1985 року собор включений в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.


Нагадаємо
, що Вселенський Патріарх Варфоломій сказав, що шокований заявами президента Туреччини Реджепа Тайіпа Ердогана про перетворення собору Святої Софії на мечеть.

В Україні ініціативна група мирян і духовенства "Десять тез для ПЦУ" оголосила збір підписів під "Зверненням української громадськості до Президента Турецької Республіки Реджепа Тайїпа Ердогана щодо статусу Святої Софії".

Православні українці вввжають, що нейтральний статус Святої Софії є запорукою дружби, поваги та взаєморозуміння не тільки між нашими країнами і народами, але й більше – між мусульманським та християнським світами.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?