Еліта Франції посварилася через перепоховання поетів-коханців Рембо і Верлена

Французьку інтелектуальну еліту охопив скандал, пов'язаний з ідеєю перепоховати в паризькому Пантеоні останки двох найбільш шанованих у Франції поетів – Артюра Рембо і Поля Верлена.

Президенту Еммануелю Макрону надіслали петицію, яку підписали кілька колишніх міністрів культури, а також багато відомих людей, повідомляє ВВС. України.

 
Поль Верлен та Артюр Рембо

Вони стверджують, що перепоховання - "це питання справедливості", і Рембо з Верленом як великі поети, що писали французькою, мають бути поховані разом в Пантеоні, поруч з іншими великими письменниками, такими як Вольтер, Руссо, Дюма, Гюго і Мальро.

Петиція, яка набрала понад 5 тисяч підписів, також вказує, що цим двом поетам, як і Оскару Вайльду в Англії, довелося зазнати жорстокої гомофобії свого часу, тож тепер вони є символами інклюзивності.

Серед підписантів – колишній мер Парижа Бертран Деланое і модний дизайнер Аньєс Трубле, авторка бренду Agnès b.

Нинішній міністр культури Франції Розлін Башло, хоч і не підписала петицію, сказала, що погоджується з її посилом.

Противники, серед яких правнучата племінниця і племінник Рембо, звинувачують лобістів у спробі переписати історію відповідно до нинішніх віянь і вже направили президенту контрпетицію.



Поети і коханці

Не применшуючи поетичних заслуг цих двох постатей французької культури, опоненти ідеї перепоховання розцінюють її як політкоректний хід, який надає надмірно великого значення гомосексуальним нахилам поетів, у яких був хоч і пристрасний, але нетривалий роман.

Сімнадцятирічний Рембо приїхав до Парижа в 1871 році на запрошення свого новознайденого літературного побратима і незабаром коханця Верлена, який був на десять років старший і мав вагітну дружину. Їхні стосунки тривали близько двох років і завершилися після того, як Верлен, у нападі ревнощів і під впливом алкоголю, вистрілив у Рембо і поранив його в руку.

У цей момент коханці були в Бельгії, і хоч Рембо не хотів висувати жодних звинувачень, бельгійська поліція заарештувала Верлена, і незабаром його кинули до в'язниці на півтора року.

Після цього Рембо написав один з найзначніших своїх творів - "Одне літо в пеклі".

Рембо помер 1891 року у віці 37-ми років від раку і похований на міському цвинтарі в місті Шарлевіль-Мезьєр, звідки він родом.

Верлен помер п'ять років по тому і похований на кладовищі Батіньоль в 17-му окрузі Парижа.

Прихильники перенесення тіл Верлена і Рембо до Пантеона стверджують, що теперішнє місце їхніх могил не показує їхнього внеску у французьку культуру.

Пантеон, що спершу був церквою святої Женев'єви, з часом втратив свій релігійний статус і перетворився на мавзолей, де спочивають видатні діячі французької культури - Вольтер, Жан-Жак Руссо, Олександр Дюма, Віктор Гюго.

Однак серед 75-ти похованих у Пантеоні немає жодного поета.



Американізація французької культури?

Поет і літератор Ален Борер, що є одним із провідних експертів з Рембо у Франції, подав контрпетицію президенту Макрону, яку також підписали багато діячів культури і мистецтва.

У ній Борер називає "повною нісенітницею" ідею пов'язати Рембо з менш визначним Верленом і нав'язати йому "якийсь нездоровий цивільний союз на кшталт возз'єднання [з колишнім коханцем], від чого Рембо категорично відмовився б".

Сама ця думка, вважає Борер, "є ще одним кроком до американізації і політики ідентичності, що наповнюють французьку культуру".

Правнучаті племінниця і племінник Рембо також озвучили свою незгоду, закликавши Макрона заборонити перенесення праху і не робити з їхнього предка "ікону гомосексуалізму". При цьому вони вказують, що поет ніколи не називав себе геєм.

До того ж, на думку противників цього кроку, перепоховання поетів означало б долучення їх обох до французького істеблішменту, проти якого вони все життя виступали і з чим боролися, відстоюючи свободу і право на бунтарство.

Є й ті, хто, навпаки, виходить якраз з того, що обох поетів складно назвати патріотами – особливої любові до батьківщини вони не демонстрували і зневажали все, що уособлював Пантеон, а Верлен був алкозалежним і бив дружину.

Відомо, що під час франко-пруської війни в 1870 році Рембо навіть сказав, що вітав би перемогу Пруссії. Пантеон, куди хочуть сьогодні внести його рештки, він називав "офіційним акрополем, що підіймає сучасне варварство на нові висоти".

Рішення про поховання в Пантеоні може ухвалити лише президент країни. Але поки що Емманюель Макрон не висловився щодо цього питання.

Війна за «Золото Криму»

Цю війну Крим уже програв. І програв не тоді, коли чотири кримські музеї програли в Амстердамі суд про повернення виставки «Крим – золотий острів у Чорному морі», а набагато раніше. Але зрозумілим це стає лише зараз

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.

Свята Маргарита Шотландська. Англійська Троянда з українським корінням

Вона народилася і жила у часи Середньовіччя. Завдяки їй русинська (українська) кров і сьогодні тече у венах представників аристократичних, монарших родів Великої Британії, поєднавши собою англосакську династію та рід київського князя Ярослава Мудрого.

Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор

Пильна увага українського суспільства прикута до неприємної ситуації навколо Національного музею Голодомору-геноциду. Теперішнє керівництво однієї з найважливіших інституцій національної пам’яті вдалося до фальсифікацій та дискредитації тематики Голодомору, що найбільш промовисто виявилося у виданій восени 2021 Музеєм книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань". Текст книги ставить під сумнів ще й фаховість підписантів розміщених там експертиз та їхню здатність до наукового аналізу. Наразі наукова спільнота й громадськість продовжують бити на сполох, звертаючи увагу суспільства та влади на серйозну проблему.