Еліта Франції посварилася через перепоховання поетів-коханців Рембо і Верлена

Французьку інтелектуальну еліту охопив скандал, пов'язаний з ідеєю перепоховати в паризькому Пантеоні останки двох найбільш шанованих у Франції поетів – Артюра Рембо і Поля Верлена.

Президенту Еммануелю Макрону надіслали петицію, яку підписали кілька колишніх міністрів культури, а також багато відомих людей, повідомляє ВВС. України.

 
Поль Верлен та Артюр Рембо

Вони стверджують, що перепоховання - "це питання справедливості", і Рембо з Верленом як великі поети, що писали французькою, мають бути поховані разом в Пантеоні, поруч з іншими великими письменниками, такими як Вольтер, Руссо, Дюма, Гюго і Мальро.

Петиція, яка набрала понад 5 тисяч підписів, також вказує, що цим двом поетам, як і Оскару Вайльду в Англії, довелося зазнати жорстокої гомофобії свого часу, тож тепер вони є символами інклюзивності.

Серед підписантів – колишній мер Парижа Бертран Деланое і модний дизайнер Аньєс Трубле, авторка бренду Agnès b.

Нинішній міністр культури Франції Розлін Башло, хоч і не підписала петицію, сказала, що погоджується з її посилом.

Противники, серед яких правнучата племінниця і племінник Рембо, звинувачують лобістів у спробі переписати історію відповідно до нинішніх віянь і вже направили президенту контрпетицію.



Поети і коханці

Не применшуючи поетичних заслуг цих двох постатей французької культури, опоненти ідеї перепоховання розцінюють її як політкоректний хід, який надає надмірно великого значення гомосексуальним нахилам поетів, у яких був хоч і пристрасний, але нетривалий роман.

Сімнадцятирічний Рембо приїхав до Парижа в 1871 році на запрошення свого новознайденого літературного побратима і незабаром коханця Верлена, який був на десять років старший і мав вагітну дружину. Їхні стосунки тривали близько двох років і завершилися після того, як Верлен, у нападі ревнощів і під впливом алкоголю, вистрілив у Рембо і поранив його в руку.

У цей момент коханці були в Бельгії, і хоч Рембо не хотів висувати жодних звинувачень, бельгійська поліція заарештувала Верлена, і незабаром його кинули до в'язниці на півтора року.

Після цього Рембо написав один з найзначніших своїх творів - "Одне літо в пеклі".

Рембо помер 1891 року у віці 37-ми років від раку і похований на міському цвинтарі в місті Шарлевіль-Мезьєр, звідки він родом.

Верлен помер п'ять років по тому і похований на кладовищі Батіньоль в 17-му окрузі Парижа.

Прихильники перенесення тіл Верлена і Рембо до Пантеона стверджують, що теперішнє місце їхніх могил не показує їхнього внеску у французьку культуру.

Пантеон, що спершу був церквою святої Женев'єви, з часом втратив свій релігійний статус і перетворився на мавзолей, де спочивають видатні діячі французької культури - Вольтер, Жан-Жак Руссо, Олександр Дюма, Віктор Гюго.

Однак серед 75-ти похованих у Пантеоні немає жодного поета.



Американізація французької культури?

Поет і літератор Ален Борер, що є одним із провідних експертів з Рембо у Франції, подав контрпетицію президенту Макрону, яку також підписали багато діячів культури і мистецтва.

У ній Борер називає "повною нісенітницею" ідею пов'язати Рембо з менш визначним Верленом і нав'язати йому "якийсь нездоровий цивільний союз на кшталт возз'єднання [з колишнім коханцем], від чого Рембо категорично відмовився б".

Сама ця думка, вважає Борер, "є ще одним кроком до американізації і політики ідентичності, що наповнюють французьку культуру".

Правнучаті племінниця і племінник Рембо також озвучили свою незгоду, закликавши Макрона заборонити перенесення праху і не робити з їхнього предка "ікону гомосексуалізму". При цьому вони вказують, що поет ніколи не називав себе геєм.

До того ж, на думку противників цього кроку, перепоховання поетів означало б долучення їх обох до французького істеблішменту, проти якого вони все життя виступали і з чим боролися, відстоюючи свободу і право на бунтарство.

Є й ті, хто, навпаки, виходить якраз з того, що обох поетів складно назвати патріотами – особливої любові до батьківщини вони не демонстрували і зневажали все, що уособлював Пантеон, а Верлен був алкозалежним і бив дружину.

Відомо, що під час франко-пруської війни в 1870 році Рембо навіть сказав, що вітав би перемогу Пруссії. Пантеон, куди хочуть сьогодні внести його рештки, він називав "офіційним акрополем, що підіймає сучасне варварство на нові висоти".

Рішення про поховання в Пантеоні може ухвалити лише президент країни. Але поки що Емманюель Макрон не висловився щодо цього питання.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням