День Соборності: рефлексії політиків, неполітиків та Азарова

День Соборності. Сьогодні політики і неполітики рефлексують. Ми зібрали найприкметніші дописи з привітаннями та міркуваннями про Соборність. А наприкінці знайдете просторікування Азарова з неймовірною концентрацією історичних міфів

Володимир Зеленський, Президент України:

Це радість. Радість від великого об'єднання передусім не просто земель чи територій, а об'єднання українців.

Це гордість. Гордість за наших предків, які здійснили Акт Злуки, а разом з ним – віковічну мрію всіх борців за єдину, соборну Україну.

Це жаль. Через те, що державним діячам не вистачило тоді мудрості й порозуміння, щоб зберегти самостійну Україну.

Це й біль. Адже сто років потому Крим і частина Донбасу одірвані від єдиної України.

І це впевненість. Що у майбутньому ми зможемо все подолати і разом станемо творцями нового акта злуки.

 

Для цього маємо назавжди вивчити уроки сторічної давнини й ніколи не забувати: щоб стати сильними – потрібно бути єдиними. Щоб стати єдиними – потрібно бути сильними. Досить розділень. Важливо пам'ятати, що соборність – це не тільки про територію. Одна з найдавніших мрій нашого народу – про єднання – фундаментальна мрія. Але її не можна досягти один раз і назавжди. Це постійна робота. Це щоденний рух. Це не щось у минулому, не ідеологічна рамка згори і не досягнення, яке може бути простим.

Це завдання вчити себе розрізняти власні емоції і штучно накручені політиками. Поважати відмінності й інтереси інших у суспільстві – тих, хто на тебе не схожий, але з кого разом з тобою і складається наш народ. Та поступатися особистими амбіціями, коли це потрібно для спільного результату.


Петро Порошенко, Президент України (2015-2019):

День Соборності не тільки свято об'єднання нашої держави. А й, на жаль, скорботний день в українській історії, коли перші Герої Небесної Сотні віддали свої життя за ідеали Гідності і Свободи.

7 років тому, 22 січня, захищаючи Євромайдан, загинули великий українець вірменської національності Сергій Нігоян, великий білорус, який любив Україну, — Михайло Жизневський, та львівський науковець Юрій Вербицький.

Вони віддали своє життя, аби ми мали шанс побудувати вільну європейську країну. Про це важливо пам'ятати не тільки сьогодні, а й, буквально, кожну хвилину. Особливо зараз, коли ми, на жаль, бачимо і безсоромну передачу "беркутів"-убивць країні-агресору, і відновлення політичних переслідувань часів Януковича, і тиск на волонтерів та воїнів, і спроби підірвати авторитет армії, і багато-багато чого іншого, що можна об'єднати єдиним гірким словом — реванш. Усе це — спроба переписати історію під диктовку Кремля.

Але вона не вдасться. Тому що є ми. Ми — носії пам'яті. Ми були там і ми пам'ятаємо все. Заради пам'яті про наших Героїв ми не дамо жодного шансу розвернути країну назад у російське ярмо.

Слава Героям! І Слава Україні!

 




Арсеній Яценюк, прем'єр-міністр України (2014-2016):

102 роки тому в урочистому велелюдному Києві, прикрашеному синьо-жовтими кольорами, відбулася історична подія – проголошення Акту Злуки українських земель і створення соборної Української держави.

Ми відзначаємо День Соборності як велике національне свято. Водночас, пам'ятаємо драматизм обставин, за яких тоді відродилася наша Держава.

Про ті дні писав Володимир Винниченко: "Завтра має відбутися урочисте проголошення з'єднання Західної і Східної Українських Республік у єдину Народну Республіку (…). А тим часом більшовики взяли Харків, Чернігів і вчора зайняли Полтаву".

Читаючи спогади учасників і очевидців, знову і знову розумієш велику силу і духовну єдність українців, які на початку минулого століття посеред падіння імперій, під прицілом російських армій змогли звершити велику історичну справедливість на право мати Соборну державу.

Сьогодні ми маємо незалежну Україну, і це здобуток національно-визвольної боротьби багатьох поколінь. Неодмінним результатом цієї боротьби стане звільнення Донбасу і Криму.

День Соборності нагадує нам про волю для всіх українців, яку ми неодмінно виборемо і збудуємо сильну українську державу. Саме тому у цей день хочу побажати кожному з нас єдності, віри у себе і нашу країну.

Вітаю зі святом!

 



Павло Клімкін, міністр закордонних справ (2014-2019):

Соборність - це дуже просто. Одинадцять українських угорців, які загинули на Донбасі - це про Соборність, а "какая разница" - ні.

Зі Святом, друзі!


Володимир В'ятрович, народний депутат:

А ще сьогодні - День незалежності!

Діячів Української революції 1917-1921 вважають повільним та нерішучими. В цих рисах бачать головну причину її поразки. Справді вони, як і більшість політиків та громадських діячів того часу, були неготовими до революції. Але після її початку розвивалися дуже динамічно - за дев'ять місяців перейшли від вимог автономії України до проголошення незалежності.

Україна - друга після Фінляндії (яка зробила це місяцем раніше) проголосила незалежність на руїнах імперії. Польща, Чехія, країни Балтії та Кавказу зробили це кількома місяцями пізніше.

Українська революція зазнала поразки не тому, що українці були не готовими захищати її, а тому, що змушені були протистояти наймасштабнішій агресії. У боротьбі за незалежність 1917-1921 роках в Україні загинуло людей більше, ніж у відстоюванні незалежності будь-якої іншої з новостворених держав, а може навіть їх всім разом взятих.

Нам є чого вчитися в діячів Української революції, щоб не повторити помилок. Але і є чим, і ким пишатися. Відновлена в 1991 незалежність була б неможливою без її проголошення в 1918.

Тому вітаю усіх із 103 річницею української незалежності!

Володимир В'ятрович та Тарас Шамайда 9 років тому на акції до Дня Соборності на мосту Патона
Володимир В'ятрович та Тарас Шамайда 9 років тому на акції до Дня Соборності на мосту Патона




Микола Княжицький, народний депутат:

З Днем Злуки, друзі. Для мене цей ланцюг єднання між Києвом і Львовом у якому стояв у 1990 році став символом цілого життя і праці у політиці.


Володимир Ар'єв, народний депутат:

Даруйте на слові, президент, знову виступив зі святковим епістолярним жанром. Тепер з нагоди Дня Соборності. Краще би мовчав. Виявляється, в тому, що не зберегли державність 100 років тому винні лише українські політики, а зовнішніх ворогів, які завдавали удару Україні з усіх боків і серед яких - більшовицька Росія, Зеленський навіть не згадав. Так само, не висловив жаль з приводу щойно вбитого російським снайпером воїна та всіх українців, що загинули від російських окупантів, хоча знайшов слова жалю щодо трагедії в Харкові.

Салат з пафосу, цинізму та вдаваного патріотизму. І щоб ворога не чіпати - бо його "95 кварталу" треба робити бізнес на крові. Але народ вже наївся цих маніпуляцій. Починається фізіологічно зворотній процес.


митрополит Епіфаній, предстоятель Православної церкви України:

Вітаю український народ з нашим спільним визначним святом – Днем Соборності України. Сьогодні ми відзначаємо особливу історичну подію, яка є символом нашої державної, територіальної, національної, суспільної єдності. У цей день 102 роки тому відбувся знаковий момент в історії України: на Софійському майдані в єдину соборну державу були об'єднані Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка. Відтак єдність нашої Батьківщини перестала бути тільки мрією, було покладено новий початок на шляху до спільного майбутнього.

Ідея соборності, сили у єдності – є ще більш актуальною саме зараз: коли ми захищаємо і відстоюємо своє бажання і право бути істинно свобідною і незалежною державою, а також будувати європейську вільну Україну.

Не варто забувати, що держава – це не лише територія, а передусім люди, які в ній живуть. І сила, і могутність країни визначається не тільки за матеріальними показниками, а передусім за якістю людських стосунків, які люди будують одне з одним. Єднають не красиві та милозвучні гасла, а насамперед духовні, моральні цінності, за якими живуть громадяни. Передусім єднає погляд і бачення спільного майбутнього. Адже сильна нація є тією, яка знає відповіді на важливі питання: хто ми є, чого і яким чином прагнемо досягти?

 

Коли ми чуємо слово "єдність", то помилково можемо сприйняти, що всі ми маємо бути однаковими. Однак це не так. Адже кожна людина унікальна і неповторна. Краса і багатство народу полягають у різноманітності традицій та звичаїв. І насправді розділяють людей не кордони, а непорозуміння, з яких починають проростати інші труднощі.

В Акті Злуки проявилася християнська чеснота взаємної підтримки українського народу. Ми подали руку допомоги одне одному та з'єдналися ланцюжками сердець, сповнених любові. Це допомогло нам у найважчі часи випробувань не бути байдужими до ближнього та до своєї країни. І тільки від нас залежить, як ми навчимося бути разом не лише в час труднощів, а й у радості для того, щоби будувати спільне краще майбутнє.

Безумовно, це завдання також стоїть і перед нашою Помісною Церквою. Адже утвердження єдності Помісної Української Православної Церкви – обов'язок для всіх її ієрархів, духовенства та вірних, наш спільний внесок у розбудову Соборної України.

І попри різні труднощі, які траплялися на нашому шляху, і ті випробування, які ми з вами проходимо й зараз, – нас не роз'єднати. Український народ залишається соборним, єдиним у прагненні справедливого миру, благополуччя і добра для України. Тож нехай світло Христової правди осяє нам шлях до кращого майбутнього у добрі та злагоді. Слава Ісусу Христу. Слава Україні!


Микола Лазарович, історик:

Про соборність.

Пам'ятаєте гоголівського персонажа, якому тато казав: "А повернись-но, синку! Цур тобі, який ти чудний!". Так от, якщо глянемо на мапу України й обведемо її кордони поглядом, то побачимо, що вони також "чудні", чи то пак обгризені зі всіх сторін. Зі всіх!

Можна, звичайно, ремствувати на сусідів, але основна вина – наша. Бо, живучи понад тисячу років на Богом даній нам території, ми й досі не усвідомили, що соборності наших земель має передувати соборність наших душ. Залишається лише сподіватися, що ми колись та й прислухаємося до слів нашого Пророка: "Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте!".

Слава Українській Самостійній Соборній Державі!

 




Микола Азаров, прем'єр-міністр (2010-2014), колишній голова Партії регіонів:

Сегодня так называемый День соборности Украины, день подписания Соглашения об объединении частей Центральной Украины с Галичиной и Буковиной (Акт Злуки).
В действительности же это соглашение не действовало ни одного дня в силу ликвидации тех образований, которые его подписали. Конечно, в символическом плане этот документ имел значение, да и присоединённая территория – не маленькая.
Но к исторически событиям нужно относиться объективно. И признать, что реальную соборность Украина обрела в 1939 г. после присоединения Западной Украины. Жаль, что молодежь, да и многие украинцы не знают этих фактов, потому что сейчас советский период Украины мажется чёрной краской, а бандеровский возвеличивается и героизируется.
А я напомню: до вхождения западных земель в состав СССР там не было ни промышленности, ни социальной инфраструктуры. И посмотрите на то, что было создано на Западной Украине за несколько десятилетий независимости.
 

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.

Вийти на слід Романа Шухевича. Невдала спроба МГБ

Планів і операцій МГБ із розшуку Романа Шухевича було багато. Але всі вони не мали успіху. І лише 5 березня 1950 року чекісти змогли вистежити його у селі Білогорща поблизу Львова. Того разу йому не вдалося вирватися з оточення. Довелося прийняти останній нерівний бій, в якому Головнокомандувач УПА загинув. Водночас працівники МГБ могли б встановити його місце переховування ще роком-півтора раніше. Але не все пішло так, як вони задумали.

"Троянські вісті". Український Мюнхгаузен та інші помічники більшовицьких людоловів

Як і кого з українських діячів більшовики використовували для спецоперацій на Заході.