Дослідження скульптури заперечило авторство да Вінчі

Леонардо да Вінчі не створював восковий бюст богині квітів та весни Флори, що зберігається в берлінському музеї Боде. Таку заяву зробили вчені з Франції та Німеччини.

Про це повідомляє The History Blog.

 

Вони створили нову методику радіовуглецевого датування, проаналізували деревину, папір та текстиль зі скульптури та встановили, що її виготовили між 1704 та 1950 роками – щонайменше за декілька сторіч після смерті легендарного митця та винахідника.

Також віск майже цілком складався зі спермацету, який добували із жиру з голови кашалотів. Матеріал був популярним серед митців та виготовлювачів свічок XIX ст.

Науковці розповіли, що бюст Флори вважали витвором да Вінчі через схожий візуальний стиль. Скульптуру придбав 1909 року в Лондоні за 185 тис. золотих марок директор музею Вільгельм Боде.

З того часу суперечки щодо авторства не вщухали. Адже раніше не знаходили жодної воскової скульптури епохи Відродження, як і жодної іншої збереженої скульптури да Вінчі. Щодо цієї проблеми дебатували навіть у Рейхстазі, а двоє вчених викликали одне одного на смертельну дуель.

Директор музею Гамбурга Густав Паулі вважав, що справжнім автором бюсту був британський скульптор Річард Кокле Лукас (1800-1883). Його витвори "Жінка та крилата жінка", "Леда та лебідь" схожі за матеріалами виготовлення та показали схоже з бюстом датування.

Крім того, його син, художник Елберт Дюрер Лукас, на початку XX ст. стверджував, що батько виготовив бюст переплавивши купу свічок, у що Боде не вірив. Помер 1929 року, переконаний у своїй правоті.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.