У ЦДАВО - нова директорка

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України очолила Лариса Левченко

10 серпня 2021 року Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов представив колективу нову директорку Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Ларису Левченко, яку призначено за конкурсом відповідно до наказу від 05.08.2021 № 221-ос.

 

У своїй промові Анатолій Хромов доручив новому директору забезпечити ефективну роботу Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та як члену оновленої команди Укрдержархіву продовжити участь в реформуванні архівного законодавства та реалізації проєктів, спрямованих на удоступнення архівних документів.

Лариса Левченко, подякувала Керівництву за виявлену довіру та поділилася найближчими планами роботи.

Довідково.

У 1992 році Лариса Левченко закінчила Московський державний історико-архівний інститут за спеціальністю "науково-технічна інформація" та здобула кваліфікацію "документознавець – організатор науково-технічної інформації. Технологія інформаційних процесів".

У 2014 році навчалася у Міжнародній школі Голокосту Яд Вашем (Єрусалим, Ізраїль), у 2017 році пройшла наукове стажування в Департаменті архівістики Інституту історії Познанського університету імені Адама Міцкевича (Познань, Республіка Польща).

Доктор історичних наук, професор кафедри історії. Автор понад 150 наукових праць.

Нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, почесною грамотою Державного комітету архівів України, подякою Меморіального комплексу Катастрофи та героїзму єврейського народу Яд Вашем (Єрусалим, Ізраїль), іншими відзнаками.

В архівній сфері працює близько 29 років, зокрема з жовтня 2003 року – директор Державного архіву Миколаївської області, з вересня 2020 року – заступник Голови Державної архівної служби України.

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін