На Полтавщині перейменували «Криницю Петра I»

У Новоселівській громаді Полтавського району прибрали символ звеличення московського царя Пєтра I.

З ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам'яті (УІНП) виконком Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області прийняв рішення №74 "Про перейменування культурної спадщини". Ним переозначено історико-туристичний об'єкт, а також гідрологічну пам'ятку природи "Криниця Петра I".

Відтепер гідронім має назву "Мавчина криниця". Також у межах виконання деколонізаційного закону та у зв'язку із перейменуванням звідти знято відповідні символи та таблички, що звеличували  московського царя Петра I.

Криниця розташована неподалік сіл Терентіївка та Лісові поляни Новоселівської сільської ради. 

Як повідомили у Полтавському офісі УІНП та виконкомі Новоселівської громади, колишня російська назва як маркер "руского міра" з'явилася ще у часи СРСР — рішенням облвиконкому від 16.11.1979 року за №437. Нині ця гідрологічна пам'ятка природи внесена до Державного кадастру обліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

"Тривалий час культивувався міф: московити, нібито, вирили криницю під час підходу до місця переправи через Ворсклу напередодні Полтавської битви. Мовляв, солдатів окупаційної армії Московського царства, які рухалися до Полтави, мучила спрага, і вони вирішили викопати криницю саме в цьому місці. Невдовзі під'їхав Пьотр і, бачте, це вам не абищо — іспіл водіци. Громадська організація "руская общіна Полтави" в часи проросійського режиму Януковича за сприяння "Громадської палати Російської Федерації" та "Спілки сімей військовослужбовців Росії" створили ледь не культ криниці і відповідно московського царя Пєтра I", - розповів представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.