Декілька думок про Ватутіна

Наукова дискусія щодо участі Ватутіна у битвах з борцями за незалежність України у 1920-х роках, а також про відповідальність за надмірні жертви, неофіційну мобілізацію та так званих «чорносвитників» під час форсування Дніпра та битви за Київ у 1943 році досі триває

 
Масове влаштування могил у центрі міст в радянський час - це якась дивна некротична традиція. Поряд з парками, скверами та дитячими майданчиками ставити могили чекістам, партійцям, військовим і т.д. Не один-два почесні меморіальні простори, а цілі розсипи. Для цього є цвинтарі, зокрема військові.
Сподіваюся, що прах Ватутіна спокійно з усіма належними процедурами перенесуть з часом на військовий цвинтар до інших солдат, офіцерів та генералів, які брали участь у Другій світовій війні. І пристрастей тоді буде менше, і актів вандалізму не буде. Місце там належне, спеціально для цього створене.
Наукова дискусія щодо участі Ватутіна у битвах з борцями за незалежність України у 1920-х роках, а також про відповідальність за надмірні жертви, неофіційну мобілізацію та так званих "чорносвитників" під час форсування Дніпра та битви за Київ у 1943 році досі триває.
Хоча ми не маємо зайвих іллюзій і бачимо, що російські полководці ніколи особливо не шкодували особовий склад, але висновки про успіхи чи провали військових операцій треба робити на підставі фактів, документів, достовірних матеріалів, частина з яких досі у закритих архівах держави-агресора. Певен, що вичерпні монографії та висновкі щодо цих подій загалом та постаті Ватутіна зокрема, ще будуть написані. Нам ще одна причина денацифікувати росію і зробити доступною правду.
Колектив та експерти Український інститут національної пам'яті протягом багатьох років, зокрема і в 2022-2023 роках в рамках Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму, зробили чимало для чесного переосмислення історії ХХ століття та цивілізованого усунення з публічного простору ідеологічних маркерів, монументалтної пропаганди та інших символів комуністичного тоталітарного режиму.
Тому сьогодні цілком слушно буде подякувати за рішення Київська міська державна адміністрація - КМДА та Міністерство культури та інформаційної політики України щодо перенесення пам'ятника у музейну установу.

Олексій Мустафін: І з нуту пироги. Згадки про пізанську "талассократію"

Невеличкий острівець Мелорія, розташований просто навпроти гирла річки Арно, відомий завдяки двом морським битвам, які відбулися поруч із ним. У першій, в 1241 році, пізанці - разом з ескадрою імператора Фрідріха II Гогенштауфена - буквально розтрощили генуезький флот. А 1284 році вже Пізанська республіка зазнала найбільшої та найганебнішої в своїй історії поразки від своїх генуезців.

Віталій Скальський: Світлина 1919 року: розархівування імен

Фотографія штабу Володимир-Волинського бойового загону, зроблена 6 травня 1919 року у Горохові – добре відома історикам, краєзнавцям та навколоісторичній волинській спільноті. Її багато раз друкували і передруковували. Але лише зараз дійшли руки спробувати дослідити біографії осіб, зображених на фото.

Юрій Юзич: Євген Іваницький: пластун – офіцер розвідки Армії Крайової

Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.

Олексій Мустафін: Обери собі минуле. Швейцарський спосіб "зшивання" країни

1 серпня 1891 року Швейцарія вперше урочисто відзначила свій "день народження". Власне, тоді це було світовою "модою" - святкувати ювілеї подій сивої давнини та проголошувати їх "точкою відліку" історій новочасних націй – варто лише згадати урочистості з приводу дев'ятисотріччя хрещення Русі в 1888 році або ж іще помпезніше відзначення "тисячоліття Угорщини" в 1896-му.