Декілька думок про Ватутіна

Масове влаштування могил у центрі міст в радянський час - це якась дивна некротична традиція. Поряд з парками, скверами та дитячими майданчиками ставити могили чекістам, партійцям, військовим і т.д. Не один-два почесні меморіальні простори, а цілі розсипи. Для цього є цвинтарі, зокрема військові.

Сподіваюся, що прах Ватутіна спокійно з усіма належними процедурами перенесуть з часом на військовий цвинтар до інших солдат, офіцерів та генералів, які брали участь у Другій світовій війні. І пристрастей тоді буде менше, і актів вандалізму не буде. Місце там належне, спеціально для цього створене.

Наукова дискусія щодо участі Ватутіна у битвах з борцями за незалежність України у 1920-х роках, а також про відповідальність за надмірні жертви, неофіційну мобілізацію та так званих "чорносвитників" під час форсування Дніпра та битви за Київ у 1943 році досі триває.

Хоча ми не маємо зайвих іллюзій і бачимо, що російські полководці ніколи особливо не шкодували особовий склад, але висновки про успіхи чи провали військових операцій треба робити на підставі фактів, документів, достовірних матеріалів, частина з яких досі у закритих архівах держави-агресора. Певен, що вичерпні монографії та висновкі щодо цих подій загалом та постаті Ватутіна зокрема, ще будуть написані. Нам ще одна причина денацифікувати росію і зробити доступною правду.

Колектив та експерти Український інститут національної пам'яті протягом багатьох років, зокрема і в 2022-2023 роках в рамках Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму, зробили чимало для чесного переосмислення історії ХХ століття та цивілізованого усунення з публічного простору ідеологічних маркерів, монументалтної пропаганди та інших символів комуністичного тоталітарного режиму.

Тому сьогодні цілком слушно буде подякувати за рішення Київська міська державна адміністрація - КМДА та Міністерство культури та інформаційної політики України щодо перенесення пам'ятника у музейну установу.