Могила радянських офіцерів у парку в Чернівцях виявилася порожньою

Під час розкопок поховання під пам'ятником генералу Боброву у парку Шевченка в Чернівцях тіл радянських офіцерів не виявили.

Про це повідомив міський голова Роман Клічук.

"Братська могила у парку Шевченка виявилась не братською, і не могилою. Завершили процес ексгумації. На місці "поховання" тіл не виявили", – зазначив у своєму Telegram-каналі міський голова Чернівців Роман Клічук.

Розкопки та ексгумацію в чернівецькому парку здійснювало івано-франківське комунальне підприємство з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів "Пам'ять".

Директор підприємства отримав архівні дані, що під пам'ятником поховані шестеро "військових-червоноармійців". Це генерал-майор Фьодор Бобров, генерал-майор Константін Фєдоровскій, полковник Лаврєнтій Волошин, полковник Боріс Горбонос, полковник Владімір Бєлодєд та полковник Алєксандр Круглов.

У коментарі "Суспільному. Чернівці" директор підприємства Василь Тимків зазначив, що усі ці офіцери загинули за межами України під час бойових дій наприкінці Другої світової війни. "У тодішнього місцевого керівництва, вочевидь, виникла ідея створити меморіал, на якому б вони розмістити імена відомих на той час військових керівників", – зазначив Василь Тимків.

За його словами, те, чи дійсно там було поховання, викликало сумніви, адже офіцери загинули у 1944 році, а пам'ятник звели у 1946-му. Під час розкопок ці сумніви підтвердилися – під пам'ятником не виявили тіл та ознак поховань. 

Рішення про демонтаж та перепоховання з братської могили під пам'ятником Боброву ухвалили у квітні на засіданні виконкому Чернівецької міськради. Останки радянських офіцерів планували перепоховати на території міського кладовища. Також туди, згідно з документацією, мали б перенести пам'ятник. Однак після того, як виявилося, що поховання радянських офіцерів там не має, це питання обговорюватимуть додатково у міській раді.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.