На могилі Миколи Міхновського відкрили меморіальну дошку

Місце відкриття меморіальної дошки – за кілька десятків метрів від пам’ятника Миколі Міхновському на центральній алеї Байкового кладовища в Києві.

2 вересня на могилі творця Української державності та українського війська урочисто відкрили меморіальну дошку. Вшанували Миколу Міхновського Історичний клуб "Холодний Яр", видавництво markobook, редакція газети "Незборима нація" та небайдужі українці.

На меморіальній плиті встановлено кьюр-код з посиланням на працю "Самостійна Україна" Миколи Міхновського та деякі інші його праці. Невдовзі виставимо і геолокацію, щоб легше було знайти могилу.

Тіло Миколи Міхновського виявили вранці 3 травня 1924 року в Києві, у садибі Володимира Шемета.

"Величезне, майже двометрове, з неприродньо зігнутою шиєю та схиленою головою, тіло важко висіло на гілці старої яблуні, ледь не торкаючись ногами української землі… Покійника першим побачив малий Ждан Шемет, який вибіг у садок на руханку", - написав Василь Коваль президент Історичного клубу "Холодний Яр".

Син члена Центральної Ради Ждан Шемет разом з матір'ю Вірою Андріївною доглядали за могилкою до висилки у Сибір у 1941 році.

1964 року, після реабілітації, Ждану Володимировичу дозволили повернутися до Києва. І він знову взявся оберігати могилку найбільшого друга свого батька. Але на початку 1960-х у цьому секторі почалися нові поховання. І на місці могили Міхновського були поховані інші люди.

Напередодні своєї смерті (у 2007 р.) Ждан Шемет показав місце поховання Міхновського Романові Ковалю і Леонідові Череватенку та вказав на орієнтири. Роман Коваль не раз водив "до Міхновського" людей, але згодом працівники кладовища змінили ландшафт і не стало орієнтирів, за якими це місце можна було впізнати.

Завдяки світлинам 2007 року, орієнтуючись на сусідні пам'ятники, зафіксовані на фото, членам Історичного клубу "Холодний Яр" Роману Ковалю, Марку Мельнику та Оксані Герасимюк 6 травня 2023 року вдалося віднайти точне місце поховання будівничого Українського держави та українського війська.

"Щоб зафіксувати цю святу для нас могилу, ми вирішили поставити меморіальний знак. Проєкт зробив Марко Мельник, ветеран АТО. На зібрані серед однодумців кошти створили меморіальний  знак – за сприяння скульптора Ігоря Семака. Вага пам'ятного знаку 140 кг", - зазначив Роман Коваль.

 

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.