На могилі Миколи Міхновського відкрили меморіальну дошку

Місце відкриття меморіальної дошки – за кілька десятків метрів від пам’ятника Миколі Міхновському на центральній алеї Байкового кладовища в Києві.

2 вересня на могилі творця Української державності та українського війська урочисто відкрили меморіальну дошку. Вшанували Миколу Міхновського Історичний клуб "Холодний Яр", видавництво markobook, редакція газети "Незборима нація" та небайдужі українці.

На меморіальній плиті встановлено кьюр-код з посиланням на працю "Самостійна Україна" Миколи Міхновського та деякі інші його праці. Невдовзі виставимо і геолокацію, щоб легше було знайти могилу.

Тіло Миколи Міхновського виявили вранці 3 травня 1924 року в Києві, у садибі Володимира Шемета.

"Величезне, майже двометрове, з неприродньо зігнутою шиєю та схиленою головою, тіло важко висіло на гілці старої яблуні, ледь не торкаючись ногами української землі… Покійника першим побачив малий Ждан Шемет, який вибіг у садок на руханку", - написав Василь Коваль президент Історичного клубу "Холодний Яр".

Син члена Центральної Ради Ждан Шемет разом з матір'ю Вірою Андріївною доглядали за могилкою до висилки у Сибір у 1941 році.

1964 року, після реабілітації, Ждану Володимировичу дозволили повернутися до Києва. І він знову взявся оберігати могилку найбільшого друга свого батька. Але на початку 1960-х у цьому секторі почалися нові поховання. І на місці могили Міхновського були поховані інші люди.

Напередодні своєї смерті (у 2007 р.) Ждан Шемет показав місце поховання Міхновського Романові Ковалю і Леонідові Череватенку та вказав на орієнтири. Роман Коваль не раз водив "до Міхновського" людей, але згодом працівники кладовища змінили ландшафт і не стало орієнтирів, за якими це місце можна було впізнати.

Завдяки світлинам 2007 року, орієнтуючись на сусідні пам'ятники, зафіксовані на фото, членам Історичного клубу "Холодний Яр" Роману Ковалю, Марку Мельнику та Оксані Герасимюк 6 травня 2023 року вдалося віднайти точне місце поховання будівничого Українського держави та українського війська.

"Щоб зафіксувати цю святу для нас могилу, ми вирішили поставити меморіальний знак. Проєкт зробив Марко Мельник, ветеран АТО. На зібрані серед однодумців кошти створили меморіальний  знак – за сприяння скульптора Ігоря Семака. Вага пам'ятного знаку 140 кг", - зазначив Роман Коваль.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.