Громадськість вимагає у міської влади Львова відновити музей Романа Шухевича

У Львові створили громадський комітет відбудови музею Романа Шухевича в Біголорщі.

Про це повідомив історик Микола Посівнич.

Роман Шухевич прийняв останній бій 5 березня 1950 року в с. Білогорща на околицях Львова. Важливим моментом в історії було спорудження 5.03.1990 р. громадськістю з ініціативи Юрія Шухевича символічної могили, що визначила початок музею. 29 червня 1990-го відбулося відкриття меморіальної таблиці і освячення могили генералу Роману Шухевичу-Чупринці.

1 січня 2024 року ударами шахедів Росія знищила Меморіальний музей Романа Шухевича, який був відновлений у 2001-му його побратимами-комбатантами ОУН-УПА, що залишилися живими після сталінських тюрм та поневірянь.

"Дивною є позиція міської влади Львова та мера А. Садового, які свідомо чи несвідомо затягують питання відновлення будівлі під прикриттям проведення конкурсу. Зважаючи на вищесказане, представники громадськості, голосимо про створення громадського комітету відбудови музею Романа Шухевича в Біголорщі та спорудження пам'ятника Головному Командиру УПА у Львові", - йдеться у заяві про створення громадського комітету відновлення Музею Романа Шухевича.

Громадський комітет закликає депутатів, міську владу та голову Львова А. Садового невідкладно:

– Припинити знищення залишків та артефактів музею і проводити роботи з відновлення музею під наглядом кваліфікованих фахівців.

– Прийняти рішення про відновлення будинку-музею в його первісному вигляді.

– Визначити замовника робіт по відбудові музею.

– Надати дозвіл на проведення будівельних робіт по відбудові музею.

– Погодити необхідну проєктно-кошторисну документацію у встановленому порядку.

"У випадку ігнорування позицій громадськості, ми готові взяти на себе відповідальність щодо відновлення музею Романа Шухевича в Білогорщі в такому вигляді, яким він був 5 березня 1950 року. У Головного командира УПА Романа Шухевича немає місця спочинку, але є місце останнього бою, яке ми маємо зберегти для нащадків як місце нашої сили та звитяги, символом перемоги України над одвічним ворогом!", - наголошує громадський комітет.

Головою громадського комітету відновлення Музею є донька Романа Шухевича Марія Трильовська-Шухевич. Заяву підписали півсотні осіб, серед яких: Леся Шухевич – дружина Юрія Шухевича, Олег Медуниця – Голова Проводу ОУН-б, Богдан Борович – голова Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА, історики Микола Посівнич, Андрій Сова, Іван Хома, Руслан Забілий та інші.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.